Перепоховали айдарівця, який пішов на війну одразу з робочого місця

Сьогодні Луцьк вкотре оплакував Героя. Так, громадська панахида за загиблим на війні айдарівцем Віктором Кумецьким відбулася сьогодні, 23 вересня, на Театральному майдані обласного центру. До цього воїна відспівували у Свято-Троєцькому кафедральному Соборі.

Нагадаємо, нещодавно за результатами експертизи ДНК ідентифікували ще одного нашого земляка.

Так, Віктор Володимирович Кумецький загинув ще 5 вересня 2014 року біля села Металіст Старобельського району Луганської області. Військового поховали як невідомого солдата у селі Чмирівка Луганської області. Віктор Кумецький народився 11 лютого 1973 року. Навчався у Луцькій спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 1. Був одруженим. У зону АТО пішов добровольцем й ніс службу у складі батальйону “Айдар”. Пізніше його призвали на військову службу по мобілізації Сватівським районним військовим комісаріатом Луганської області.

«Скорботний дзвін і новина зібрали нас сьогодні у цьому кафедральному Соборі, щоби провести в останню дорогу з пошаною Героя та воїна, який, захищаючи рідну державу, віддав найцінніше, що у нього було – життя. Людське життя подібне до свічі. Коли вона нова, велика й яскраво горить, на неї усі звертають увагу. Перед нею стоять і моляться, думаючи про сокровенне. І чим більше вона догоряє до кінця, тим все менше ми на неї звертаємо увагу. Але є випадок, коли велика свіча від температури гнеться. І ти думаєш: «Чому? Свічка повинна стояти рівно, але вона зігнулась і не горить». З’являється внутрішній спротив, бо так не повинно бути. Неправильно це, не по-божому, не по-людськи. Але так є. Й сьогодні випробовується душа кожної людини: чого вона варта, які її цінності. Випробовується душа, першою чергою, тих сімей, що випровадили своїх чоловіків на фронт. І ми також, вся громада, розмірковуємо над тим, щоб швидше настав мир. Дякувати Богу, сьогодні маємо перемир’я, не так стріляють і не так масово гинуть наші чоловіки. Але відгомін цієї війни лунатиме ще довго. Ще часто ми будемо проливати сльози, дізнавшись, що знову когось знайшли. Але при цьому ми знаємо, заради чого загинули ці люди – заради України. Воістину великий подвиг здійснює людина, живучи на землі. Але найбільшим подвигом є покласти душу свою за ближніх своїх. Ми гордимось, що є у нас такі чоловіки і це надихає на життя. Вшановувати те, що дає нам Господь нині – кожну мить спілкування, й кожну мить праці. Ми не лише з почестями ховаємо, але найцінніше – це вдячна молитва, і наша пам'ять. Бо ніхто не забутий, і ніщо не забуте», - сказав під час заупокійної проповіді митрополит Луцький та Волинський Михаїл.

Після відспівування труну із тілом Героя понесли на Театральний майдан міста. Провести бійця в останній путь прийшли не лише родичі та друзі загиблого, а й небайдужі лучани. Щирих сліз під акорди тужливої пісні-реквієму «Пливе кача» не стримував ніхто.

«Сьогодні Луцьк, на жаль, вчергове прощається з Героєм, який віддав своє життя за нас з вами, за мирне небо над Україною, за яскраве сонце, за своїх дітей. Сьогодні ми з вами проводжаємо в останню путь Віктора Кумецького, який, як мені казали, прямо з робочого місця пішов на фронт добровольцем захищати рідну вітчизну. Він воював в складі батальйону «Айдар». Але так сталося, що 5 вересня 2014 року напроти села Металіст загинув. І лише через рік за аналізом ДНК-експертизи вдалось ідентифікувати, що це дійсно він. В цю важливу, важку хвилину, я хочу від імені усіх лучан висловити найщиріші слова співчуття родині. Ми з вами разом у вашій біді», - звернувся до родини загиблого Луцький міський голова Микола Романюк.

Згодом полеглого айдарівця усі присутні вшанували хвилиною мовчання.

Як зауважив директор спеціалізованої школи №1 Андрій Киця, сьогодні в історії навчального закладу відкривається нова трагічна сторінка:

«Віктор - це випускник-Герой, який віддав своє життя у війні на сході країни. На жаль, особисто я з Віктором знайомий не був, бо він закінчив школу у 1990 році. Але нині він є прикладом того, як потрібно любити батьківщину, прикладом мужності. І людина живе до тих пір, поки живе про неї пам’ять. Його ім’я буде закарбоване чорно-золотими літерами у історії школи», - наголосив очільник навчального закладу.Також слово взяла старший сержант батальйону «Айдар», учасник бойових дій Людмила Айсін:

«Я – мама п’ятьох дітей, бабуся чотирьох внуків, більше року відслужила в батальйоні «Айдар». Я хочу попросити вас усіх ніколи не забувати добровольчі батальйоні. Бо «Айдар» вивели з передової – ми вже там не потрібні. Ми потрібні були тоді, коли треба було в кросівках з палицями йти на танки. Тому на сході лишилися лише наші хлопці, яких ще не опізнали за ДНК. У нашому батальйоні – 80% майданівців. Тому не дивно, що ми стали «кісткою в горлі» владі. Більше ста чоловік було із Луцька. «Айдар» - це одна сім’я, тому ми повинні триматися воєдино. І ми повинні триматися заради тих хлопців, які загинули. «Айдар» означає Божий дар, і яка різниця, хто наш ворог, з Богом ми всеодно переможемо», - резюмувала жінка.

Після того, як пролунав Гімн України, тіло Героя повезли на місце останнього спочинку.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---