Кохання, перевірене війною

29-річний волинянин Роман Костюкевич, боєць колишньої 51-ої механізованої бригади, сьогодні з болем у серці згадує місяці, проведені в зоні АТО. Великим нервовим потрясінням стало для них, перших мобілізованих, яких нібито забирали на 45-денні військові навчання, усвідомлення того, що потрапили на справжню війну. А далі – неузгоджені накази керівництва, мінімальні військові навики і … смерть. Смерть тих, хто за короткий час навчань на полігоні став не просто товаришем, а вірним другом.

Телевізійні сюжети про бойові дії на Донбасі ще й нині щодня переглядає дружина Романа Наталія. Співчуває згорьованим матерям та дружинам, які хоронять найрідніших, серцем вболівають за тих, хто місяцями живе у невідомості і надіється, чекає вісточки. Бо сама не раз плакала і молила Господа про те, аби хоч на хвильку почути голос коханого у телефонній трубці, справжню щирість почуттів до якого зрозуміла лише після розлуки.

Родина Костюкевичів переїхала з райцентру Рожища до сусіднього села Рудня на початку 2000-их. Після закінчення дев’ятого класу Роман навчався у Маневицькому професійному ліцеї на столяра, пізніше була строкова служба в Білій Церкві, а по поверненні додому частенько виїздив на заробітки до Росії. Тож з майбутньою дружиною Наталією, яка мешкала в цьому ж селі, але була на вісім років молодшою, практично знайомий не був.

Якось одного дня мама Галина, яка переймалась невлаштованістю особистого життя сина, принесла Романові папірець з номером телефону. Під цифрами було написано ім’я – Наталя. «Зателефонуй, гарна дівчина», мовила синові. Хлопець матері не перечив, але й робити нічого не став. І лише через три дні з цікавості набрав десять заповітних цифр. А в День закоханих у них було перше побачення. Дівчина й справді вразила Романа своєю романтичністю, щирістю, простотою у спілкуванні. Наталя ж зізнається, відразу відчула симпатію до хлопця, впевненість у серйозності його намірів.

Почуття міцніли з кожним днем, були квіти, зізнання, була й розлука – Роман знову вирушив на заробітки в Росію, а Наталя чекала і вірила у їх спільне майбутнє.

На початку квітня 2014-го Роман повернувся додому, а через тиждень отримав повістку з райвійськкомату.

- Ніхто й гадки тоді не мав, що будуть воювати, відправляли ж лише на півторамісячні навчання, - розповідає Наталія Костюкевич. – А воно он як вийшло.

Тиждень навчань зі стрільби на Яворівському полігоні, до двох місяців бойового злагодження – на Рівненському. Ще у Великодні свята Наталія навідала коханого в учбовому центрі, а невдовзі рядовий Роман Костюкевич потрапив водієм у перший батальйон 51-ої механізованої бригади. Його завданням було доправляти ЗІЛом боєприпаси. Як розповідає Роман, при наявності водійського посвідчення досвіду керування такими автомобілями не мав, але кілька занять в навчальному центрі – і виконуєш бойовий наказ.

Дачне Дніпропетровської області, згодом Маріуполь, Березне, Оленівка, Донецьк та інші. Роман перелічує населені пункти Донецької та Луганської областей, а я, згадуючи телевізійні сюжети, розумію, що пороху йому таки довелося понюхати. Наш співрозмовник розповідає, як влучив «Град» при обстрілі у наповнену боєприпасами машину, що опісля ще півдня раз по раз вибухала, як за кілька годин після екстреної передислокації згорів їхній табір, як брали в полон сепаратистів, як гинули у нього на очах побратими. Кілька хвилин тиші і молодий чоловік стверджує: « Мені пощастило, що потрапив у перший батальйон, у нас було найменше втрат. Із другого та третього після Савур-Могили та Іловайська повернулись одиниці. У важкі хвилини обстрілів молилися всі, навіть безбожники. А мене рятував мій оберіг, освячений в Почаєві», - Роман показує невеликого хрестика, якого йому подарував товариш ще під час строкової служби.

Вдома ж за Романа щиро молились кохана Наталя та матір Галина Іванівна, котра ще й оббивала пороги високо посадовців, разом з іншими матерями влаштовувала акції протесту, аби провели ротацію і хлопці повернулись додому.

Виїжджаючи на завдання у бронежилеті, Роман помітив, що після нетривалого перебування у повному спорядженні йому дуже болить спина. Це вже згодом у Луцькому госпіталі лікарі констатували, що це наслідок колишньої травми хребця. До того ж ніякої медичної комісії Роман Костюкевич не проходив. А на сході про біль ніколи було думати, бо довкола свистіли кулі.

Четвертого вересня Роман повернувся у короткострокову відпустку. Закохані не могли натішитись зустрічі, а в день народження Наталії, сьомого вересня, хлопець запропонував їй одружитись, і на знак згоди вони цього ж дня придбали обручки. Восьмого вересня зареєстрували заяву і попросили розписати їх без черги, бо через кілька днів Роман знову збирався на Донбас.

А дев’ятого числа без пишних убрань та гомінких гостей стали на рушничок щастя. Навіть для батьків їх швидке одруження стало сюрпризом. «Ми просто хотіли бути разом, а пишні гуляння для нас - не головне», - говорить Наталія.

Вони насолоджувались останніми днями відпустки, хоча Роман вже й пакував речі. Та сталося так, що через постійний біль у спині змушений був звернутись за медичною допомогою. Так і провів медовий місяць у Луцькому госпіталі, а після довготривалого лікування військова медична комісія визнала його тимчасово непридатним до служби.

Здавалось, все закінчилось, не чутно більше пострілів, можна спокійно спати вночі, під боком кохана дружина. Але свідомість, як стверджує Роман, не дозволяє забути побаченого і пережитого, не відпускає. І змінити це може лише велика сила кохання, перевіреного війною.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---