Грім та град посеред зими: Луцьк оплакував померлого воїна

У Луцьку під час прощанням із померлим Героєм Віктором Мельничуком здійнялась буря із громом та градом. Так, попри те, що протягом усієї громадської панахиди світило сонце, під час прощального урочистого гімну здійнявся шквальний вітер. Однак жоден із тих, хто прийшов провести воїна в останній путь, не покинув Театрального майдану.

Нагадаємо, відспівування померлого під час війни воїна-добровольця Віктора Мельничука відбулося сьогодні, 30 листопада, у луцькому Свято-Троїцькому кафедральному соборі. Лучанин Віктор Мельничук народився 20 лютого 1962 року. Його призвали по мобілізації 25 квітня цього року. У складі 14 окремої механізованої бригади він ніс службу у Донецькій області. Помер у районі проведення антитерористичної операції 25 листопада.

Достеменних фактів про подробиці смерті військовослужбовця наразі немає, однак, попри благання згорьованої матері «хоча б один раз поглянути на рідну дитину», тіло Героя занесли до храму у закритій труні.

«Віктор справді був добровольцем. Він прибув до військового комісаріату 25 квітня цього року. Згодом був призваний на військову службу по мобілізації для відновлення власних навиків у навчально-військову частину в селище Старичі у Львіській області. Після одномісячного навчання його перевели на військову службу в третій механізований батальйон 14 ОМБ на посаду оператора топогеодезиста мінометної батареї. Він з честю виконав свій конституційний обов’язок. На жаль, його життя раптово обірвалося. Від командування військової частини 14 ОМБ, від військовослужбовців та військового комісаріату дорога родино прийміть найщиріші слова співчуття з нагоди тяжкої і непоправної втрати. Герої не вмирають! Слава Герою України!», - із жалем звернувся до сім’ї воїна комісар луцького об’єднаного військового комісаріату підполковник Василь Худик.Опісля до слова запросили директора загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів села Омельне, у стінах якої й здобував знання боєць, Любов Бубелу: «Віктор Мельничук закінчив нашу школу. У цій же школі вчителювали і його батьки. Вони були великими патріотами. І в тому ж дусі, таким же патріотом, виховали вони свого сина. Він завжди був людиною ввічливою, старанною, готовий прийти на допомогу, надійним помічником, опорою для своєї неньки. Захищав, допомагав, дуже працьовита людина. Все село, вся школа, учні й учителі, дуже сумуємо та побиваємось за нашим випускником Віктором. Ми низько схиляємо голови перед батьками. Вічна пам'ять Герою! Бо Герої ніколи не вмирають! Вони вічно залишаться у серцях і душах наших дітей, онуків, всіх односельчан. Слава Україні!», - зазначила педагог.Особливо щемливу промову виголосив заступник командира 14 ОМБ, підполковник Микола Гінайло. Він порівняв людське життя із квіткою та річкою, із тонким льодом:


«Життя – як квітка троянди. Довго зростає, тоді утворює пуп’янок, тоді розквітає і всі нею милуються. А десь у полі волошки зростають поміж бур’янів, за ними ніхто не доглядає. Тільки краса одної і другої квітки стає для всіх видною, коли їх дарують. Сьогодні квіти лягли на домовину мого побратима. Життя - це не мить. Життя – це секунди, хвилини, години, дні. Але наступає одна мить, що вартує усіх десятків років. Це як річка - невелика, вузенька, взимку вкрита тоненьким льодом. І натовп прийде до річки. І споглядають, а по ту сторону жінка потребує допомоги. Деякі будуть обговорювати, давати пропозиції. І знайдеться тільки один чи двоє, котрі ступлять в цю холодну воду, поламають лід і кинуться, бо матір гине. Сьогодні йде страшна війна, не операція. Там вирішується, чи будуть наші внуки милуватися ромашками і маками. Чи зможемо ми нашою калиновою мовою молитися до Господа. Чи знову клятий чобіт московський топтатиме українські землі й на сотні літ не буде України. Можна рвати на собі сорочку-вишиванку, кричати «Смерть ворогам!» і «Слава нації!», й при цьому сидіти тут, прикриваючись будь-якими причинами. Але він полишив усе, бо матір-Україна просила його зробити крок назустріч. Пішов. Не «відмазувався». Не шукав причин, щоб зостатись. Пішов по тоненькому льодові, але провалився. Та він зробив все, що міг. А тепер він просить нас із неба: «Зробіть краще і не судіть мене. Я просто віддав борг християнина. Я просто був козаком. Чоловіком, в якого серце рветься за Україну», - зауважив військовий.Він щиро попросив вибачення у полеглого Героя за те, що не зумів його вберегти від неминучої смерті: «Вибач мене, що я не зміг зберегти. Бо моє головне завдання, як командира, допомогти повернутися додому. Може без руки чи без ноги, але живим. Але в цьому випадку ми безсилі. Та ми свою роботу будемо робити, й нам не буде соромно, що ми там. Подумаймо перед тим, як сказати зле слово та боляче вколоти тих, хто воює на сході, мовляв, не так щось зробили, проаналізуймо, що для країни зробили ми. Чи стали грудьми за Україну», - схилив голову підполковник.

Насамкінець, про молоді роки разом із товаришем розповів бойовий побратим загиблого Віктор Тананайко: «Мені судилося з Віктором бути разом з юнацьких років. Я пригадую 1977 рік, коли ми, хлопці з Волині, склали іспити і були направлені в Білорусію для навчання, бо підшипниковому заводу потрібні були молоді та енергійні спеціалісти. Ми жили однією спільною родиною. Я пригадую Віктора, як хорошого товариша, який завжди був готовий прийти на допомогу. Він був інтелігентною людиною. Закінчилось навчання, ми відслужили у війську і кожен пішов своєю життєвою дорогою. Уже протягом двох років російський імперіалізм зі своїми поплічниками хоче нав’язати свою волю. На сході йде війна. Віктор пішов добровольцем і помер, склавши голову. Але Герої не вмирають! Вони живуть в пам’яті рідних, близьких та товаришів», - резюмував він.Тіло Героя віддали землі в рідному селі Омельне Ківерцівського району, де лежить коріння волинського бійця.Вікторія СЕМЕНЮК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---