«ДНР та ЛНР – гангрена на тілі України», - афганець з Волині

Війна… У різні часи та епохи це страшне слово не віщувало нічого доброго, адже у будь-якому випадку на війні гинуть люди. Так, як і сьогодні, молоді захисники їдуть у зону бойових дії, що відбуваються на сході України, так і колись, більш, ніж 35 років тому, юних хлопців, не шкодуючи, відправляли у самісіньке пекло – в Афганістан.

Буремний Афганістан залишив глибокі рубці на серці тепер уже почесних ветеранів бойових дій, а тоді ще – «зелених» солдат. Про жахіття війни, що довелось пережити на власному досвіді, кореспонденту Інформаційного агентства Волинські Новини Вікторії Семенюк розповів колишній афганець, мешканець села Смолява Горохівського району Анатолій Маслічук.

До слова, за станом на сьогодні, ветеран війни в Афганістані активно займається волонтерством, усіляко підтримуючи воїнів АТО. Хто ж, як не людина, яка не з казок знає, що таке справжня війна, повністю зрозуміє потреби та проблеми військовослужбовців.

Війна - це найгірше з того, що винайшло людство

«Коли мене призвали до армії, війни в Афганістані, як такої, ще не було, тож я спокійно ніс службу у Чернівцях, потім – у Чехословаччині. Але у грудні 1979 року радянські війська увійшли в Афганістан, тож уже в січні наступного року нас перекинули в гарячі точки. На той момент мені було 19 років. Тоді ми рахували себе дорослими, але насправді були дітьми. То була війна багатьом незрозуміла і непотрібна. І взагалі, війна - це найгірше, що придумало людство», - згадує початок свого нелегкого шляху Анатолій.

Коли почали говорити, щоб ми здавалися, ми почали плакати

Афганець з біллю в очах пригадав, як його разом із іншими солдатами, під час війни оточили ворожі формування:

«Пам’ятаю, як ми потрапили у засаду. Коли почали говорити, щоб здавалися, ми почали плакати. Що й казати, дітвора. Коли кажуть, що хтось на війні не має страху, то це, перепрошую, цілковитий дурень. Кожен боїться. Бувають моменти, коли така злість бере, що йшов би куди завгодно, хоч в самісіньке пекло. Але в такі моменти особисто в моїй підсвідомості виникає образ мами. «А що вона буде казати, коли мене привезуть в труні? Мама ж буде плакати, коли я приїду в цинку», - думав тоді я. Тож не вірю, що є такі, що не бояться війни. Бо жити хочеться усім», - каже колишній воїн.

Він зазначив, що нині хоче лише одного - миру для «дітей», які зараз йдуть воювати.

«Яким би не був той мир, але все ж це краще війни», - каже Анатолій.Не служити в армії було ганебно, а повернутись з війни інвалідом – соромно

До слова, під час війни в Афганістані він отримав контузію і осколкове поранення.

«Підірвався на міні. Але тоді не служити в армії було соромно, а повернутись додому інвалідом – взагалі «борони Боже». Тож про свої поранення всі змовчували. Було важко. А нагороди, то й взагалі, отримували лише посмертно», - зізнається ветеран.

Усю правду не розповідаю, бо ніхто не повірить

«Коли я прийшов з армії, як і водилось у ті часи, мене викликав «на коврик» голова колгоспу. Він почав задавати питання, мовляв, розкажи як там і що. Я сів, розказую і бачу по його очах, що він мені не вірить. Дивиться на мене посоловілим поглядом, мовляв, що ти там таке, дитино, говориш. І з тих пір я навіть своїм дітям нічого не розповідаю», - пояснює Анатолій.

Людина, яка пройшла війну у Афгані, знає що це таке. І от почалися події на сході. Чи дало це певний поштовх до того, аби допомагати сучасним воїнам?

«Я не думаю, що саме війна в Афганістані простимулювала мене зайнятись волонтерською діяльністю. Бо так діяти повинна кожна нормальна людина. Те, що я знаю, що таке війна, більше як хтось інший, може й більше підштовхнуло до певних дій. Але я бачив, що, як тільки почались бойові дії на сході, солдатам не було у що одягнутись», - пригадує події майже дворічної давності афганець.

Тоді він сказав побратимам: «Хлопці, я - інвалід другої групи. Вояка з мене вже нікудишній. Хіба окопати щось зможу. А в наступ я не піду, бо там треба бігти, а стан здоров’я цього не дозволяє. Але, як і кожна людина, я маю певні зобов’язання перед країною, тому допомагатиму, чим зможу».Прикро визнавати, але паралельно тому, як розвивається суспільство, вдосконалюються й війни:

«В Афганістані було геть по-іншому. Тоді ми вважали, що захищаємо інтереси Радянського Союзу. Ми вважали, що праві, воюючи з іншим народом. Між іншим, повністю «прозрів» я саме в Афгані. Але з самого початку, якби мені хтось спробував би доводити, мовляв, Радянський Союз не правий, то я би бився. Але в Афганістані я відчув колосальну різницю між реальною ситуацією, яка існувала насправді, і тією, якою нас «годували». Це наштовхувало на роздуми. Тобто, так зване «зомбування» відбувалось ще тоді», - роздумує колишній військовий.

«Страшнішого явища, ніж війна, немає. То щось неприродне проти людства і проти усіх заповідей, які можуть бути», - переконує Анатолій.

Він припустив, що війна на сході створила так звану еліту нації, до того ж, показала, хто є хто.

«Колись Михайло Грушевський сказав, що історію України не можна читати без брому. Справді, історично так склалося, що українців часто сварили й розводили між собою. Нам завжди вбивали у голови, що ми гірші, бо ми - українці. Насправді то є неправда. Мені доводиться часто бувати за кордоном, і, неодноразово доводилось переконуватись, що найбільш дружні з усіх – українці. Якщо треба, вони й у біді допоможуть», - пригадує історичні моменти волинянин.

Російську армію він позиціонує як таку, що не має ні правил, ні принципів, ні честі

«Російська армія - найбільш підступна з тих, які доводилось знати. Так було у всі часи. Свого часу люди, які пройшли Другу світову війну, розповідали, як тут у нас на західній Україні енкаведисти переодягались в форму воїнів УПА і вирізували цілі сім’ї. Але офіційно про це ніхто ніде не заявив. Як ніби то й не було такої сторінки історії. Але, як казав Шарль де Голль: «Якби в мене була така армія як УПА, німецький чобіт ніколи не топтав би землю Франції». Тому у Сталіна була власна мета: скомпрометувати воїнів УПА в очах мирного населення заходу. От вони переодягались і вбивали вчительок, вішали голів селищних рад, медиків», - знову повертається до української історії колишній солдат.

На запитання, що, на його думку, потрібно змінити українцям, аби війна на сході, врешті-решт, закінчилась, пан Анатолій відповів, що першочергово треба відкинути усі амбіції і усвідомлювати, що ніколи не можна навести лад в країні за день чи за рік.

Утім, у ситуації зі сходом і заходом не може бути такого, що в один момент вони візьмуть і по-братньому обіймуться. Тому що, як не крути, на сході була війна, де вбивали і різали людей. Вони називали нас фашистами, але фашистські дії були з їхнього боку. До мене приходив знайомий росіянин і намагався переконати в правильності «руського миру». А я його і запитав, чи хоч один український солдат перетнув кодон з Росією просто так? То чому вони прийшли сюди? Якщо сім’я свариться, то сама й помириться. Значить ці війська прийшли сюди не з добром», - каже афганець.

«Зону ДНР та ЛНР треба обгородити ровами до того часу, поки там усе утихомириться. Тому що то свого роду є гангрена для України», - переконаний співрозмовник.

«Можливо, діти, які там підростають, і будуть українцями, а ці люди, що наразі там живуть – то справжнісінькі зомбі. Треба час і бажання, щоб людина усвідомила все і переосмислила. А нам, українцям, треба забути усі чвари і об’єднатися заради майбутнього наших дітей. Бо якщо знову почнемо розказувати, хто з нас більший патріот і бити себе в груди, буде те ж саме, що й було протягом минулих століть», - каже він.

На думку афганця, для того, аби мотивувати українців гордо стояти на сторожі державного суверенітету, перш за все, нинішній владі потрібно будь-якою ціною піднімати престиж і рейтинг військовослужбовців, а також давати хороші зарплати та житло, аби людина не поневірялась по «зйомник» квартирах.

Основна причина поразок на війні – повільні дії і уповільнена реакція уряду.

«От це й гальмує людей, викликає масове обурення та зневіру. Хоча кожна людина розуміє, що у державі, на території якої йде війна, у цей період не може бути підвищення зарплати, пониження цін і покращення рівня життя. І це треба усвідомити. Не можна за рік зробити ідеальну країну, якщо її нищили і обкрадали протягом 25-ти років. Нормальна людина зі здоровою психікою це розуміє. А от тим, хто сидить «зверху», іноді треба діяти й всупереч якомусь недолугому закону. Для того, аби спекти буханець хліба, потрібно рік ростити зерно, і яблуня також за півроку не вродить», - пояснює афганець.

Насамкінець, він зазначив, що з часом усе змінюється. До прикладу, рік тому в АТО йшли хлопці без патронів і одягу, а уже сьогодні на власному досвіді військові відчувають велику різницю у якості їх спорядження на війну.

«Так само й і ніхто не зрозуміє, як насправді було в Афганістані, хто не служив там протягом перших років. Зокрема, на початку війни ми хліба не бачили, не було в що одягнутися, в мене було довге, як у хіпі, волосся, бо не було чим обрізати. До того ж доїдали воші. Тоді й зону бойових дій кинули цілу армію, але жодного забезпечення солдатам не надали. І той, хто служив після мене, вже б мене не зрозумів. І я не засуджую його. Таке життя», - резюмував афганець.

Вікторія СЕМЕНЮК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---