У пошуках добра: чи справді затихає волонтерський рух на Волині?
Часто доводиться чути нарікання, мовляв, війна триває довго й через це зачерствіли людські серця, тож волонтерських рух помаленьку затихає. Можливо, певна часточка правди у цьому є, і ті, хто робив добро задля власного піару, справді сьогодні відійшли на задній план. Однак, як показує практика, це твердження абсолютно недотичне до «волонтерів від Бога», тих, хто одними з перших подали руку допомоги нашим захисникам, не вимагаючи матеріальних благ та почестей натомість.
Для того, аби переконатися, що волиняни справді небайдужі до здавалося б спільної для усіх проблеми - забезпечення військовослужбовців продуктами харчування, одягом, засобами захисту та іншими життєво необхідними речами - кореспондент Інформаційного агентства Волинські новини Вікторія Семенюк переконалась, вирушивши із активістами волонтерського центру «Серце патріота» волинськими селами і містами для збору допомоги солдатам.
«Горбами-полями, волонтерськими шляхами»
Перший пункт призначення – Берестечко, де знаходяться «колеги по цеху» із місцевого Добровольчого волонтерського центру.
Назустріч знайомому мікроавтобусу виходить усміхнений керівник центру Валентин Нахтігаль, який жартома підіймає руку догори й, звертаючись до гостей, вигукує:
«Привіт найкращим людям Волині!».
Нагадаємо, про волонтерську діяльність Валентина Нахтігаля і його центру Інформаційне агентство Волинські Новини розповідало у публікації про роботу «волонтерської кухні» із середини.
«Хочу наголосити, щоб ми не забували того, що війна ще не закінчилась. Люди, не дивіться по телебаченню звістки з передової, як кінофільм, що нас не стосується, а сприймайте це все до самого серця. Бо той, хто співпереживає реалії війни разом із українськими захисниками, ніколи не забуде про тих, хто потребує допомоги, захищаючи цілісність нашої держави. Я розумію, що нині матеріально важко усім, але навіть дитячі малюнки та листи неабияк гріють душу і допомагають цим хлопцям у складну хвилину», - неодноразово переконував нас волонтер.
Утім, мова мовою, а час приступати до справи. «Підібравши» дорогою ветерана війни в Афганістані Анатолія Маслічука, який також, в силу власного характеру, ще з часів Майдану не зміг залишатись осторонь волонтерських справ, автобус рушив далі.
ЧИТАТИ ЩЕ: «ДНР ТА ЛНР – ГАНГРЕНА НА ТІЛІ УКРАЇНИ», - АФГАНЕЦЬ З ВОЛИНІ
Тож, першим населеним пунктом, готовим завантажити «жовтого ветерана» вітамінною продукцією, й не тільки, стало невеличке село Новостав, що знаходиться у Горохівському районі.
Врешті-решт, здолавши дивовижні, майже «гірські» рельєфи, з крутими спусками і підйомами по бездоріжжю, наш мікроавтобус дістався потрібного місця. Коли трошки розвіявся густий ранковий туман, ще здалеку стала помітною скромна хатинка, перед якою майорів старенький синьо-жовтий стяг.
Біля помешкання - красивий храм.
«Це Храм Різдва Пресвятої Богородиці», - пояснює афганець Анатолій.
Під’їхавш ближче, ми помітили сивобородого чоловіка, який, привітно усміхаючись, відкрив ворота власного обійстя, аби наш громіздкий транспортний засіб зміг заїхати у подвір’я.
Як виявилось, нас вітав отець Віктор Павленко, який до цього скромно запросив волонтерів заїхати до нього додому й забрати «трошки провізії», яку зібрала місцева громада.
«Трошки провізії», як з’ясувалося, це заставлені консерваціями та іншими продуктами харчування дві кімнати. Тут і цукор, і хрумкі помідори з огірочками, олія, варення, сало, жир, засоби гігієни, теплий одяг тощо. Одним словом, «віз і ще маленький візочок» усілякого добра.
«Як не допомагати? Там же наші дітки!», - священик
«Продукти харчування для солдат збирали й раніше. Окрім цього, неодноразово купували медикаменти й возили їх в госпіталь. А як не допомагати? Там же наші дітки!», - знизує плечима священик.
До слова, добровільно захищати країну в зону АТО у травні цього року пішов і 20-річний син отця Віктора Михайло, хоча спочатку духівник у цьому зізнаватися не хотів.
«Син буде незадоволений зайвому піару, але, якщо запитуєте, то скажу. Михась ще з початку бойових дій на сході хотів йти на війну разом із хлопцями з «Правого сектору». Але так трапилось, що мені зробили операцію і він був змушений лишитися біля батька, аби робити такі необхідні перев’язки. Його не мали права мобілізувати, бо йому лише 20 років. Але син поїхав на схід добровільно. На передовій - уже з травня. У відпустку ще не приходив. Він дуже принциповий. Як запитую, що йому передати, постійно відповідає, мовляв, у нього все є. Раніше воював у Красногорівці, а нещодавно його перевели в Курахово. Я думаю, що насправді війна закінчиться ще нескоро. Бо це є заробіток для певних людей. Хтось захищає, а хтось заробляє. Кому війна, а кому мати рідна», - скрушно хитає головою святий отець.
Поки ми розмовляли із отцем, волонтери вже активно розпочали вантажити продукти у транспорт.
«Викуль, ну где ты там? Нужна помощь!», - гукає волонтер «Серця патріота» Сергій Добродомов. Тож, нашвидкоруч, закинувши диктофона до кишені, поспіхом вибачаюсь перед отцем Віктором і йду допомагати.
До слова, процес завантаження мікроавтобуса продуктами зайняв майже половину дня.
«Не поскупилася громада», - усміхається колишній афганець Анатолій Маслічук.
Як виявилось, окрім продуктів, вдалося зібрати й два мішки шкіряних виробів
«Їх будемо чистити, розпорювати й відбирати хорошу, якісну, натуральну шкіру. З неї, попередньо розрізавши на клаптики, шитимемо тактичні рукавиці для бійців. В цьому нам допоможуть жінки-волонтерки, які мають час і вміння, щоб цим займатися», - пояснює керівник Добровольчого волонтерського центру міста Берестечка Валентин Нахтігаль.
А й справді, якщо середня ціна тактичних рукавичок з натуральної шкіри становить приблизно 300 гривень за пару, то, виготовивши їх таким способом, одна пара обійдеться у 70 гривень. Вигідно…
Приємною несподіванкою для бійців стануть і книжки, подаровані учнями із Горішнянської середньої школи.
Патріотом треба бути в серці, а не зовні
Врешті-решт, попрощавшись із отцем Віктором, ми вирушили до села Смолява Горохівського району, де на нас чекала керівник СФГ «Нива» Марія Набокова.
Зі слів керівника Добровольчого центру, на жаль, волонтери не завжди знаходили підтримку від сільської ради, але завжди отримували допомогу від СВГ «Нива»:
«Скільки не звертались до місцевої сільської ради щодо допомоги бійцям, сільський голова нам постійно казала, мовляв, «у неї всі бійці одягнені та забезпечені». Але чомусь усі ті воїни йдуть з проханням про допомогу до мене. Для чого ж тоді сільська рада? Є ж якась громада. А от, на відміну від управлінців, керівник СФК «Нива» з перших днів не лінувалась відправляти продукти просто на Майдан, а згодом – на передову. Їх возив афганець Анатолій Маслічук. Але вони того ніколи не афішували», - розповідає дорогою Валентин Нахтігаль.
Так, Марія Набокова разом із своїми працівниками неодноразово допомагали сім’ям учасників АТО.
Підтримуємо, як уміємо - технікою, продуктами – в нас є свої мука, крупа, цукор. Буває, людям потрібний транспорт, щоб привезти жом, чи насіння, щоб засіяти поле. Даємо. Хто звертається – тому й допомагаємо в силу того, що людина потребує. Допомагаємо, не вимагаючи документів, бо село невеличке, і ми знаємо, хто справді воює, а хто – ні. Допомогу отримують родини бійців АТО не лише з селищної громади, а й ближніх сіл – Любачівки, Новоставу... Якщо людина бідна не має грошей, купуємо те, на що бракує коштів. Наше СФГ «Нива» налічує 20 працівників. Займаємось вирощуванням зернових культур. Ми з Анатолієм Миколайовичем співпрацюємо з 2001 року. Як почався Майдан, з того часу і почали допомагати. Тоді, коли Волинь мовчала, про Майдан заговорила Львівщина. Ми підтримували Радехівський і Бродівський майдани, допомагаючи їм грошима, продуктами, дизпаливом. Потім утворилась «афганська сотня». Ми допомагали і їм. А коли з’явився Добровольчий волонтерський центр Валентина Нахтігаля, почали тісну співпрацю з ним», - розповідає пані Марія.
«Ми спочатку передавали продукти на АТО усім, хто цього просив, але до нас дійшла інформація, що не всі продукти, які ми давали, потрапляли до бійців. На жаль, їх розкрадали далеко на шляху до передової. Але Бог захтів так, аби ми познайомились із Сергієм Добродомовим з «Серця патріота». В цій людині я впевнений на 100%. Бо патріотом потрібно бути у серці, а не на показ», - доповнює Анатолій Маслічук.
До слова, аби потішити захисників на предовій смаколиками, він передав величезну ємкість із живою рибою, виловленою із власного ставка. Цю рибу почистять, заморозять, і, нафарширувавши чимось смачненьким, передадуть бійцям до зимових свят.
Так чи інакше, стає зрозумілим лише одне: ще не затих справжній волонтерський рух на теренах Волині. Як і «ще не вмерла Україна, і слава, і воля». Бо доки битимуться гарячі серця патріотів, до тих пір нездоланною залишиться і наша держава.
Вікторія СЕМЕНЮК
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Для того, аби переконатися, що волиняни справді небайдужі до здавалося б спільної для усіх проблеми - забезпечення військовослужбовців продуктами харчування, одягом, засобами захисту та іншими життєво необхідними речами - кореспондент Інформаційного агентства Волинські новини Вікторія Семенюк переконалась, вирушивши із активістами волонтерського центру «Серце патріота» волинськими селами і містами для збору допомоги солдатам.
«Горбами-полями, волонтерськими шляхами»
Перший пункт призначення – Берестечко, де знаходяться «колеги по цеху» із місцевого Добровольчого волонтерського центру.
Назустріч знайомому мікроавтобусу виходить усміхнений керівник центру Валентин Нахтігаль, який жартома підіймає руку догори й, звертаючись до гостей, вигукує:
«Привіт найкращим людям Волині!».
Нагадаємо, про волонтерську діяльність Валентина Нахтігаля і його центру Інформаційне агентство Волинські Новини розповідало у публікації про роботу «волонтерської кухні» із середини.
Утім, мова мовою, а час приступати до справи. «Підібравши» дорогою ветерана війни в Афганістані Анатолія Маслічука, який також, в силу власного характеру, ще з часів Майдану не зміг залишатись осторонь волонтерських справ, автобус рушив далі.
ЧИТАТИ ЩЕ: «ДНР ТА ЛНР – ГАНГРЕНА НА ТІЛІ УКРАЇНИ», - АФГАНЕЦЬ З ВОЛИНІ
Тож, першим населеним пунктом, готовим завантажити «жовтого ветерана» вітамінною продукцією, й не тільки, стало невеличке село Новостав, що знаходиться у Горохівському районі.
Врешті-решт, здолавши дивовижні, майже «гірські» рельєфи, з крутими спусками і підйомами по бездоріжжю, наш мікроавтобус дістався потрібного місця. Коли трошки розвіявся густий ранковий туман, ще здалеку стала помітною скромна хатинка, перед якою майорів старенький синьо-жовтий стяг.
Під’їхавш ближче, ми помітили сивобородого чоловіка, який, привітно усміхаючись, відкрив ворота власного обійстя, аби наш громіздкий транспортний засіб зміг заїхати у подвір’я.
Як виявилось, нас вітав отець Віктор Павленко, який до цього скромно запросив волонтерів заїхати до нього додому й забрати «трошки провізії», яку зібрала місцева громада.
«Трошки провізії», як з’ясувалося, це заставлені консерваціями та іншими продуктами харчування дві кімнати. Тут і цукор, і хрумкі помідори з огірочками, олія, варення, сало, жир, засоби гігієни, теплий одяг тощо. Одним словом, «віз і ще маленький візочок» усілякого добра.
«Продукти харчування для солдат збирали й раніше. Окрім цього, неодноразово купували медикаменти й возили їх в госпіталь. А як не допомагати? Там же наші дітки!», - знизує плечима священик.
До слова, добровільно захищати країну в зону АТО у травні цього року пішов і 20-річний син отця Віктора Михайло, хоча спочатку духівник у цьому зізнаватися не хотів.
«Син буде незадоволений зайвому піару, але, якщо запитуєте, то скажу. Михась ще з початку бойових дій на сході хотів йти на війну разом із хлопцями з «Правого сектору». Але так трапилось, що мені зробили операцію і він був змушений лишитися біля батька, аби робити такі необхідні перев’язки. Його не мали права мобілізувати, бо йому лише 20 років. Але син поїхав на схід добровільно. На передовій - уже з травня. У відпустку ще не приходив. Він дуже принциповий. Як запитую, що йому передати, постійно відповідає, мовляв, у нього все є. Раніше воював у Красногорівці, а нещодавно його перевели в Курахово. Я думаю, що насправді війна закінчиться ще нескоро. Бо це є заробіток для певних людей. Хтось захищає, а хтось заробляє. Кому війна, а кому мати рідна», - скрушно хитає головою святий отець.
Поки ми розмовляли із отцем, волонтери вже активно розпочали вантажити продукти у транспорт.
«Викуль, ну где ты там? Нужна помощь!», - гукає волонтер «Серця патріота» Сергій Добродомов. Тож, нашвидкоруч, закинувши диктофона до кишені, поспіхом вибачаюсь перед отцем Віктором і йду допомагати.
«Не поскупилася громада», - усміхається колишній афганець Анатолій Маслічук.
Як виявилось, окрім продуктів, вдалося зібрати й два мішки шкіряних виробів
«Їх будемо чистити, розпорювати й відбирати хорошу, якісну, натуральну шкіру. З неї, попередньо розрізавши на клаптики, шитимемо тактичні рукавиці для бійців. В цьому нам допоможуть жінки-волонтерки, які мають час і вміння, щоб цим займатися», - пояснює керівник Добровольчого волонтерського центру міста Берестечка Валентин Нахтігаль.
Приємною несподіванкою для бійців стануть і книжки, подаровані учнями із Горішнянської середньої школи.
Врешті-решт, попрощавшись із отцем Віктором, ми вирушили до села Смолява Горохівського району, де на нас чекала керівник СФГ «Нива» Марія Набокова.
Так, Марія Набокова разом із своїми працівниками неодноразово допомагали сім’ям учасників АТО.
Підтримуємо, як уміємо - технікою, продуктами – в нас є свої мука, крупа, цукор. Буває, людям потрібний транспорт, щоб привезти жом, чи насіння, щоб засіяти поле. Даємо. Хто звертається – тому й допомагаємо в силу того, що людина потребує. Допомагаємо, не вимагаючи документів, бо село невеличке, і ми знаємо, хто справді воює, а хто – ні. Допомогу отримують родини бійців АТО не лише з селищної громади, а й ближніх сіл – Любачівки, Новоставу... Якщо людина бідна не має грошей, купуємо те, на що бракує коштів. Наше СФГ «Нива» налічує 20 працівників. Займаємось вирощуванням зернових культур. Ми з Анатолієм Миколайовичем співпрацюємо з 2001 року. Як почався Майдан, з того часу і почали допомагати. Тоді, коли Волинь мовчала, про Майдан заговорила Львівщина. Ми підтримували Радехівський і Бродівський майдани, допомагаючи їм грошима, продуктами, дизпаливом. Потім утворилась «афганська сотня». Ми допомагали і їм. А коли з’явився Добровольчий волонтерський центр Валентина Нахтігаля, почали тісну співпрацю з ним», - розповідає пані Марія.
До слова, аби потішити захисників на предовій смаколиками, він передав величезну ємкість із живою рибою, виловленою із власного ставка. Цю рибу почистять, заморозять, і, нафарширувавши чимось смачненьким, передадуть бійцям до зимових свят.
Так чи інакше, стає зрозумілим лише одне: ще не затих справжній волонтерський рух на теренах Волині. Як і «ще не вмерла Україна, і слава, і воля». Бо доки битимуться гарячі серця патріотів, до тих пір нездоланною залишиться і наша держава.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
.jpg)
.jpg)
