«За хвилину до старту серце виривається», – Яна Беломоіна про переможний сезон, хобі та підготовку

Лучанці Яні Беломоіній лише 24, але у її послужному списку вже є звання чемпіонки Європи та перемога на кубку світу. До того ж вона двічі представляла Україну на Олімпійських іграх – в 2012 у Лондоні та у 2016 в Ріо-де-Жанейро. Нам вдалося зустрітися з Яною у період міжсезоння (а це всього півтора місяці в рік) та поспілкуватися про спорт, підготовку до змагань, відпочинок, хобі та особисте життя.

Зі слів Яни, після тріумфального сезону 2017 півтора місяці відпочинку це не так вже й багато, до того ж, уже зараз потрібно планувати початок підготовки до нового сезону.

«Зараз хочеться максимальну кількість часу присвятити відпочинку. Хоча уже готуємось до зимової підготовки, яка швидше за все відбудеться в Туреччині, де ми працювали минулого року. Нам там подобається: у цей період в Туреччині сприятлива погода, можна вільно кататися та підтримувати форму в залі», – каже Яна.

Сезон 2017 став поки найкращим у кар’єрі велогонщиці. Яні вдалося перемогти на 3 з 6 етапів кубку світу, більше того, на кожному з етапів вона підіймалася на п’єдестал пошани.«У мене була ціль піднятися хоча б на один подіум. Раніше я була близькою до цього, була фаворитом на багатьох гонках, але чогось не вистачало. Після першого подіуму на першому етапі, коли мені вдалося переміститися з 13-го місця (після 2-х кіл) на найвищу сходинку п’єдесталу, щось всередині підказало, що цей сезон стане моїм. Саме ця перемога дала мені неймовірну мотивацію та віру в себе», - стверджує чемпіонка.

З її слів, на кожну наступну гонку вона виходила з думкою не лише про подіум, а про перемогу.

«Взяти, наприклад, етап в Канаді. Перемога в ньому дозволяла автоматично здобути перемогу у всьому турнірі. На початку гонки стався масовий завал, в який потрапила і я. Але в голові одразу промайнула думка, що потрібно пробиратися до групи лідерів. І не тому, що це дозволило би отримати перемогу, а хотілося би довести собі, що оскільки я з номером 1 на майці, то мушу перемогти», - розповідає Яна.Як зауважує спортсменка, ще минулого року після якогось падіння чи невдачі такої мотивації не було. А у цьому сезоні навіть після таких невдач вона завжди повторювала собі, що потрібно зібратися, наздогнати лідерів та перемогти. До слова, на етапі в Канаді Яна здобула перемогу.

Розкажи про фініш на Чемпіонаті Європи. Про ту історію з прапором відомо чи не усім любителям спорту.

«Я лідирувала більше ніж на 3 хвилини. Тренер дав мені прапор перед самим фінішем. Я його хотіла розгорнути, щоб він гарно розвивався, але неочікувано він заплутався у велосипеді, оскільки виявився занадто довгим, на що я аж ніяк не очікувала.
Я спробувала його дістати, але спроба не була успішною, тому я вирішила фінішувати з велосипедом на плечі (сміється, - ред.)».Ти любиш гонки в горах. Чому саме гори, а не рівнина, спринтерські етапи?

«В кожного свої переваги. От я, наприклад, легка і мені доволі легко даються підйоми. Це моя фішка, це мій козир, всі це знають. Але якщо траса буде більш швидкісна та рівна, на якій треба великі ноги та спринтерські якості, то там у мене не так багато шансів. Хоча цього року я перебувала в отпимальній формі на усіх видах трас, заходила на п’єдестал в усіх змаганнях.

В Андорі, наприклад, ми їхали на 2000 метрів в висоту, мені там не було рівних, на 3 хвилини випередила гонщицю, яка зайняла друге місце», - пояснює Яна.

З її слів, це вплинуло і на результати під час олімпіади в Ріо.

«Траса в Ріо була більш швидкісна і технічна, там фактично не було підйомів, точніше був лише один, але швидкісний, на який ставиш високу передачу і входиш у підйом. Ще одна з причин невдалого виступу – ми не поїхали на тест-івент, який відбувається за рік до ігор, тобто ми не знали до чого готуватися. Ми не думали, що траса настільки відрізнятиметься від трас, які є в світі. По приїзду в Ріо я одразу зрозуміла, що мені буде важко боротися за подіум…», - зізнається дівчина.Це була друга олімпіада для Яни. Як зауважує спортсменка, після ігор в Лондоні здавалося, що за 4 роки можна добре підготуватися, але час минає надто швидко.

«Так, це моя мрія, мрія будь-якого спортсмена виграти на олімпіаді. Хоча, це така ж гонка, ті ж півтори години як і на усіх змаганнях… Різниця тільки у неймовірному мандражі, ці переживання перед стартом. Хоча перед будь-яким стартом бувають психологічні збої: можна “встати не з тієї ноги”, у тебе може просто не бути настрою. Спортсмени також люди, їм властиві ті ж почуття… не варто забувати і про технічні аспекти: ти можеш йти першим і “проколотися” або впасти, ніхто від цього не захищений», - пояснює вона.Наскільки настрій та психологічна складова впливають на результат?

«Все залежить від особистості. Є чимала кількість гонщиків, які можуть “перегоріти” на старті, адже перед тим багато думають про майбутню гонку, переживають. Це заважає. Потрібно максимально тримати себе в руках. Я найбільше переживала перед стартом на ОІ в Лондоні, адже була наймолодшою учасницею ігор і розуміла, щозараз мені потрібно якнайкраще представити свою країну. Я просто мушу! Коли ти настільки починаєш переживати, то втрачаєш сон, збиваєшся з режиму. Звісно, це все заважає під час старту», - каже Беломоіна.

Як із цим боротися?

«Це все приходить з часом, з досвідом. Хоча у будь-якого спортсмена за хвилину до початку змагань серце просто виривається від хвилювання. Але після старту ти забуваєш про все, про всі свої хвилювання. За день до змагань намагаюся особливо не думати про гонку, адже я знаю, що я до неї готова і мені все вдасться. Я краще подивлюсь гарний фільм, передачу, аби відволіктися», - зауважує спортсменка.

Зі слів Яни, перед стартом важливо добре розім’ятися, налаштуватися на вдалий старт та одразу вирватися в лідери. Півтори години потрібно проїхати по максимуму.Чому маунтинбайк? Це ж не так просто в порівнянні з, наприклад, шосейними гонками чи гонками на треку.

«З дитинства я брала участь у різних змаганнях: трек, шоссейні перегони та маунтинбайк. І найкращі результати я показувала саме в маунтинбайку. Саме на чемпіонаті України з маунтинбайку мене помітили тренери збірної та запросили до їхнього складу, запропонували виступити на європейських змаганнях. Там мені сподобалося і ми спільно з трнерами прийняли рішення продовжувати виступи саме в цій дисципліні», - пояснює Яна.

Тобто не можна казати, що це був твій власний вибір?

«В дитинстві вибір за тебе робить тренер. Все залежить від результатів і думки тренера. Проте зараз я не жалію про свій вибір, адже стільки часу провела саме у цьому виді. Хоча цього року я брала участь у гонках на треку. В дитинстві я кожну зиму проводила на треку у Львові, любила його дуже. Мені подобалося й шосе, навіть заходила в призи під час змагань. Але коли ти потрапляєш до збірної команди України, береш участь у міжнародних змаганнях саме з маунтинбайку, то швидко до нього звикаєш і закохуєшся у цей вид, це вже моє рідне», - зізнається дівчина.Більшу половину свого життя ти катаєшся на велосипеді…

«Так, починала у Луцьку в спорткомплексі «Динамо». Завжди, коли приїжджаю додому, йду в гості до своїх тренерів, на свою рідну базу. Вважаю, що саме вони мене виростили і зробили з мене того спортсмена, яким я зараз є. На базі дуже багато моїх плакатів, тренер завжди розповідає молодим вихованцям про мене. Я стараюсь годину-півтори просто покататись з дітлахами, поспілкуватись з ними», - каже Яна.

Діти, які цікавляться велоспортом тебе впізнають. А коли просто гуляєш містом? Підходять за автографом?

«Впізнають точно. Часто бачу, що багато людей дивляться в мою сторону та щось обговорюють, але не підходять. За кордоном такого немає. За кордоном, якщо тебе впізнають, то одразу підходять і просять сфотографуватися. У нас же люди більш сором’язливі, хоча частенько пишуть у соцмережах. Я намагаюся максимально відписувати усім. Хоча бувають і такі, які пишуть нехороші речі і яким ліпше не відписувати», - ділиться спортсменка.Як ти проводиш вільний час. Чим любиш займатися?

«Зустрічаюся з друзями та рідними. Гуляю рідним Луцьком. Я не люблю дискотек, мені куди цікавіше провести час з бабусею, сходити з нею до ресторану. Люблю з друзями сходити в кінотеатр чи послухати музику. Взагалі музика завжди зі мною, навіть під час тренувань, а от яка, це вже залежить від настрою, не можу виділити якийсь окремий стиль», - каже дівчина.

Як запевняє Яна, вона дуже любить готувати. І хоча вдома внучку завжди намагається відкормити бабуся, то під час змагань дівчина готує сама.

«Мені не цікавий шоппінг, я віддам перевагу прогулянці містом, відвідаю якісь цікаві місця, зайду в кав’ярню випити кави або чаю», - розповідає вона.

Тобто весь свій вільний час ти проводиш в Луцьку? Чи маєш ще улюблені міста в Україні?

«Так, в основному це Луцьк. Адже протягом року я буваю вдома лише 3-4 рази і на декілька днів, тому цих півтора місяці стараюсь проводити у рідному місті», - запевняє Яна.

«Мені часто кажуть, що я побачила уже фактично весь світ, але… я дуже мало була в наших, українських, Карпатах. Один збір, в 2014 році ми там провели, але хочеться поїхати туди відпочити. От зараз вирішується питання щодо поїздки туди. Хочу лишитися там на декілька днів, побачити та погуляти горами», - ділиться дівчина.В якій з країн світу хотілося би лишитися жити?

«Ще тиждень тому я була в Австралії. Цю країну справді можна назвати раєм на землі. Це країна, де легко жити, де люди легко живуть. Але дім є дім. Я люблю Луцьк та Україну і якби там не було, батьківщину ми ніколи не змінимо.

В Європі мені дуже подобається Словенія. У них дуже гарні гори, там багато можливостей для маунтинбайку, для підготовки це просто ідеальна країна. Також там не дуже дорого, в порівнянні з Австрією чи Німеччиною. До того ж в Словенії дуже смачна кухня», - зізнається Беломоіна.Розкажи трохи про команду, за яку ти виступаєш. Вона має доволі інтернаціональний склад.

«Так, але з кожним роком склад змінюється, все залежить від результатів, які демонструють спортсмени. Немає результату – можуть зменшити зарплату чи взагалі розірвати контракт, або спортсмен сам вирішує змінити команду», - пояснює вона.

З її слів, на командних стартах вони рідко тренуються разом, можуть хіба виїхати просто покататися. У кожного є своя задача і кожен знає, чого він може досягти.

«Інколи я їжджу без тренера взагалі. Менеджеру, який відповідає за твій результат, насправді не так важливо яким чином ти його досягнеш: будеш тренуватися, не будеш тренуватися. Тобто ти можеш приїхати на збори, наприклад, перед кубком світу. Йому не цікаво чи ти тренуєшся, чи ти харчуєшся. Просто спортсмен сам слідкує за цим всім. І за результат отримує гроші», - розповідає Яна.Поговорімо про особисте життя. Чи маєш ти на нього час?

«У мене є хлопець. Це мій тренер і механік Максим Гавриленко. Познайомилися ми з ним, коли я почала їздити на міжнародні змагання у складі збірної. Декілька років ми були просто як тренер і підопічна, але згодом зійшлися і тепер є парою», - зізнається Беломоіна.

Тобто він скрізь супроводжує тебе?

«Так. Він також є членом команди. Вони взяли його, адже зрозуміли, що так буде легше й мені, коли він буде поруч. До того ж я показувала хороші результати, не без його допомоги, звісно. Він відповідав за мій велосипед, та й зрозуміло, що морально набагато легше кататися по змаганнях з рідною тобі людиною. Враховуючи скільки часу ми проводимо поза домом, то самому можна з розуму зійти, а так він завжди поруч і в усьому допомагає», - каже Яна.Твої поради молодим спортсменам: як поєднати тренування із навчанням, аби досягти таких успіхів?

«В школі я навчалася непогано. Не була відміницею, але була близькою до того. Після 8-го класу я перейшла до військового ліцею, на спортивний напрямок, де я провчилася 4 роки. Там дуже допомагали з виїздом на збори та змагання. Після того навчалася на спортивному факультеті ВНУ, маю диплом магістра. Я завжди встигала і вчитися, і займатися тренуваннями», - переконує вона.

Тобто, це можна вдало поєднувати?

«Звісно, можна. Звичайно, ти повинен розуміти, що тобі не вдасться стати науковцем чи бути відмінником, але якщо правильно виділяти час на навчання, то все можливо, У мене бувало таке, що я на змагання їздила з книжками та зошитами, готуючись до сесії», - зізнається Яна.

Який у тебе розклад дня?

«Прокидаюсь я о 7-7:30, для мене це норма. Люблю хвилин 15 зробити зарядку: розтяжка, прес… Після цього готую сніданок, снідаю і через години півтори їду на перше тренування, яке триває в середньому 2 години. Після цього приїжджаю додому, обідаю, відпочиваю та готуюсь до другого тренування, яке триває години півтори. Так само після його завершення вечеряю та відпочиваю. Бувають тренування, які займають 4 години на день та більше (до 100 км). В такому випадку беремо з собою усе необхідне (вода, їжа, технічні засоби)», - розповідає спортсменка.Не заважає оця зайва вага під час таких виїздів?

«Ні, адже під час тренування з тобою завжди насос, куртка на випадок дощу, ключі, шестигранники та навіть гроші, адже буває таке, що тренування затягнулося, а ти вже зголоднів чи хочеш пити. А якщо проколов колесо за 50 кілометрів від дому? Потрібно «стопити» машину і просити тебе підвезти», - пояснює вона.

Бували у тебе такі випадки?

«Так. Точно було таке, щоправда не пам’ятаю, коли точно. Я «прокололася» і не мала з собою запаски. Довелося зупиняти машину та просити відвезти мене додому. Але це наука на все життя, після такого не вийдеш з дому без допоміжних матеріалів», - переконує Яна.

Редакція Інформаційного агентства Волинські Новини дякує Яні за виділений час та бажає перевершити успіхи сезону 2017 у сезоні 2018 та обіцяє слідкувати та інформувати про усі досягнення спортсменки.

Текст: Богдан Приступа

Фото: Іван Савич та власний архів Яни Беломоіної

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---