Юлія Ткач-Остапчук - «золото» Волині. Інтерв'ю

Волинь має ким пишатися, зокрема гордість викликає здобутки волинських спортсменів. Серед них - тендітна борчиня з Ковеля. Юлія Ткач-Остапчук повернулася у великий спорт після народження дитини та дворічної декретної відпустки. І не просто повернулася, а голосно, завоювавши бронзову нагороду на Чемпіонаті Європи. А через кілька місяців Юлія взяла «золото» на першості світу, що проходила у столиці Узбекистану. За ці неймовірні успіхи Національний олімпійський комітет України нагородив спортсменку «Спортивним Оскаром» у номінації «Повернення року». Про це інформують Хроніки Любарта.

– Недаремно ж цю подію називають негласно «Спортивним Оскаром», чи насправді дійство таке грандіозне? Тобто сподобалося?

– Це справді як «Оскар», проте спортивний. Усі вишукано вбрані, усміхнені. Є й своя червона доріжка, дуже багато спалахів фотокамер. Це реально дуже-дуже круто!!! Там присутня вся еліта спорту. Того вечора я отримала море позитиву, драйву та заряду на працю. Адже бути на такому прийомі разом з усіма вітчизняними легендами спорту неабияк мотивує та зобов’язує працювати ще більше.

– Після народження дитини, напевно, важко було повертатися в спорт? Чи вагалася, ухвалюючи рішення? Не було такого відчуття, що доведеться розриватися між сім’єю та кар’єрою?

– Після народження дитини дуже важко повертатись у звичний ритм. Потрібно працювати в десятки разів більше і наполегливіше, щоб набрати оптимальну форму! Ще й маленьке сонечко у тебе на руках, за яким потрібно надзвичайно пильно доглядати. Але ні, я не вагалася ні хвилинки! Тільки завагітніла, одразу знала, що повернуся на килим. Проте навіть не думала, що так швидко і успішно! Це велика заслуга моєї сім’ї! У мене надзвичайно чудовий чоловік, по сумісництву він є моїм особистим тренером. Він мені дуже допомагав як із дитиною, так і на тренуваннях. Я також не впоралася б без маминої підтримки. Вона завжди допомагала нам.

– Який спорт зараз найбільше імпонує маленькому Ярославу?

– Ярославчик із першого місяця свого життя і донині ходить разом з нами на тренування. Та й загалом він дуже багато часу проводить у борцівському залі. Якщо піде в професійний спорт, ми з чоловіком тільки підтримаємо його. Але спеціально змушувати не будемо. Хоча нам дуже хотілося б, щоб він продовжив династію.

– У чому секрет волинської школи боротьби? З Іваничів і Ковеля дуже багато талановитих спортсменів починає.

– Усі волинянки красиві й сильні спортсменки. Без сумніву, вони надзвичайно талановиті, працьовиті, віддані своїй справі. Також велика заслуга у наших спортивних успіхах належить тренерам Івану Палію та Анатолію Мілєхіну.

– Тобі, напевно, не раз пропонували виступати за збірні інших країн. Чи не замислювалася над тим, щоб переїхати в державу, де до спорту є належне ставлення?

– Український спорт зараз виживає на ентузіазмі легендарних тренерів і відданості наших спортсменів, але так тривати не може вічно. Має бути ґрунтовніша підтримка від держави. Звичайно, мені пропонували змінити громадянство. Чому не пішла... Ну, не знаю. Я вчинила так, а не інакше. Та й за інші області пропонували виступати.

– Але ж на самому патріотизмі довго не протягнеш. Професійний спорт потребує великих витрат?

– Так, усе банально зводиться до фінансового питання. Я доросла жінка, яка уже має свою дитину та сім’ю, і щоб виступати на певному рівні, потрібно дуже багато коштів вкладати в себе: це і харчування, і екіпірування, і доїзди на тренування, і поїздки на змагання, і різні форми реабілітації, не кажучи вже про травми, операції. А зараз це все за власний рахунок. Я розумію, що на державному рівні дуже важко профінансувати спортсменів, проте у нас мало практикується спонсорська допомога.

– Якраз тренери кажуть, що в тебе олімпійський характер. Що це означає?

– Я не знаю. Звичайний у мене характер, хіба дуже вперта.

– Усі твої вболівальники чекають на олімпійську медаль.

– Так, дай, Боже, на третій Олімпіаді здобути медаль. Бажано, щоб вона була золота. Ми цього прагнемо.

Іван ЗАХАРЧЕНКО

Хронікер

Улюблений фільм: «Любовь и голуби», «Москва слезам не верит».

Улюблена страва: солодощі.

Неспортивне хобі: читання, вишивання.

Улюблена книга: на жаль, немає... Люблю читати просто гарну літературу, окрім фантастики.

Найкраща вправа: гуляти з дитиною на свіжому повітрі, це ж так корисно.

Найекстремальніший вчинок у житті: народження дитини, для кожної жінки це подвиг.

Домашній улюбленець: кіт Муся.

Особливий ритуал на удачу: тільки наполегливі тренування.

Фраза, що мотивує: мотивує мене моя сім’я, а прерозумних фраз можна назвати дуже багато, особливо, якщо полазити в інтернеті.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---