Як уболівали за «Торпедо» і «Волинь» у 1980-Х
В ужиток футбольних уболівальників усього світу увійшла нова фраза: «Against modern football» (з англ. – «Проти сучасного футболу»). Фанатські рухи та ультрас-угрупування в усіх країнах борються за те, щоб зберегти футбол звичним, залишити його тією народною грою, подивитися на яку ми всі одного разу вперше прийшли на стадіон.
За щирість і безкомпромісність, за дух чоловічої боротьби ми колись полюбили гру мільйонів. У радянські часи футбол ще був справжньою віддушиною для здійснення мрій простих хлопчаків.
Про це йдеться на сторінках щотижневої газети Волинські Новини (№ 56).
Як уболівали в ті часи у Луцьку?
Про це «Волинським Новинам» розповів лучанин Костянтин Демченко, один з активних фанів «Волині» ще з 1980-х.
– Я з першого класу на стадіоні, прийшов на футбол ще в 1986-му. До середини 1990-х поняття «фанатського сектору» або якихось «фірм»-угрупувань ультрас не було. Так, серед нас були активніші хлопці, зазвичай старші, вони придумали перші «рози», малювали перші банери, – пригадує Костянтин. – Кольорами «Волині» в ті часи були чорно-білі (відлуння «Торпедо») та зелено-білі (у такому екіпіруванні колись грала луцька команда). На атрибутиці фанатів переважно малювали геральдику Луцька й Волині, а ще наприкінці 1980-х на стадіоні часто можна було побачити українські національні прапори.
До речі, якщо уважно продивитися відео з переможного матчу «Волині» проти «Суднобудівника» (жовтень 1989 року, 3:0), то синьо-жовті стяги дуже помітні, а після забитих господарями голів, які принесли Луцьку звання чемпіонів України в другій лізі союзного футболу, видно кинуті на доріжки стадіону фаєри та стрічки.
Найпопулярніша фанатська пісня тих часів – «Хабіда». Пам’ятаєте її? «На заводі є пружинка. Ха-біда, хабіда. Хай живе радянська жінка. Ха-біда, хабіда...».
Мене часто запитують про сенс слів, думаю, що римувалося просто й дохідливо. Припускаю, що там, де йдеться про «пружинку і завод», – це натяк на те, що клуб мав зв’язок із нашим автозаводом.
Дерев’яні лави «Авангарда» вгиналися від уболівальників, стадіон ущерть заповнювався навіть на деякі, здавалося б, прохідні матчі.
Так званий фанатський сектор у ті часи був не із номером 17, а в районі сучасних 13-14-го. Підлітки та юнаки ходили на матчі за так званим «районним» принципом – окремо сидів «вокзал», окремо «карлуха» (сучасний проспект Відродження), ще десь – «40-й». Старші зазвичай кликали на футбол молодших, які ганяли у м’яча в дворах.
Перші фаєри на «Авангарді» запалили також наприкінці 1980-х. Це не була піротехніка в сучасному значенні цього слова. На вишківському військовому аеродромі вимінювали дефіцитну тоді горілку на спеціальні «вогні», які військові застосовували для підсвічування посадки літаків. Там-таки діставали димові шашки. Смерділи й кіптявіли вони несамовито!
Цією «амуніцією» опікувалися хлопці з 40-го кварталу. Вони ж діставали раритетні тепер бобінні стрічки десь у районі КРЗ.
Після виграних матчів «Торпедо» чи «Волині» вболівальники збиралися у колону й робили «коло пошани» містом: від стадіону йшли в центр, по Богдана Хмельницького, звертали до ринку. На повороті вгорі на Парковій колону зазвичай розганяла міліція, і фанати весело розбігалися у парк.
Хоча я не пригадую якихось суттєвих заворушень за участі міліції. У футболі було... більше футболу. Ну, хіба дербі за участі команд із сусіднього Рівного могло перейти межі. А от те, що рубалися тоді гравці на полі за честь міста і за свою честь – це факт. І обов’язково дякували нам за підтримку.
За футбол мене... вигнали з піонерів. Якось матч із севастопольською «Чайкою» проходив чомусь ледь не вдень. То я намовив два класи знятися з уроків і піти на футбол. Коли прийшов покараний додому, батько, прихильник Руху, мене... похвалив.
«Биток» на «Авангарді» був майже завжди в ті успішні для команди 1980-ті. Особливо пригадується матч Кубка СРСР проти вищолігового московського ЦСКА. Присягаюся, прийшло 25 тисяч людей! Ну й після перемоги у другій лізі на всі матчі перехідної зони багато народу приходило, наприклад, на гру проти «Текстильника».
Знали й любили усіх футболістів, але найбільше – Федецького, Польного, Антонюка, Бурча. Нашому воротарю часто кричали із сектора: «Міша, гол буде?!». Бурч, не повертаючи голови, хитав рукою, заспокоюючи, мовляв, зараз мої заб’ють. І забивали регулярно!
Фото: Матч 1/16 фіналу Кубка СРСР луцького «Торпедо» проти московського ЦСКА, літо 1987 року
Юрій КОНКЕВИЧ
Фото з архіву автора
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
За щирість і безкомпромісність, за дух чоловічої боротьби ми колись полюбили гру мільйонів. У радянські часи футбол ще був справжньою віддушиною для здійснення мрій простих хлопчаків.
Про це йдеться на сторінках щотижневої газети Волинські Новини (№ 56).
Як уболівали в ті часи у Луцьку?
Про це «Волинським Новинам» розповів лучанин Костянтин Демченко, один з активних фанів «Волині» ще з 1980-х.
– Я з першого класу на стадіоні, прийшов на футбол ще в 1986-му. До середини 1990-х поняття «фанатського сектору» або якихось «фірм»-угрупувань ультрас не було. Так, серед нас були активніші хлопці, зазвичай старші, вони придумали перші «рози», малювали перші банери, – пригадує Костянтин. – Кольорами «Волині» в ті часи були чорно-білі (відлуння «Торпедо») та зелено-білі (у такому екіпіруванні колись грала луцька команда). На атрибутиці фанатів переважно малювали геральдику Луцька й Волині, а ще наприкінці 1980-х на стадіоні часто можна було побачити українські національні прапори.
До речі, якщо уважно продивитися відео з переможного матчу «Волині» проти «Суднобудівника» (жовтень 1989 року, 3:0), то синьо-жовті стяги дуже помітні, а після забитих господарями голів, які принесли Луцьку звання чемпіонів України в другій лізі союзного футболу, видно кинуті на доріжки стадіону фаєри та стрічки.
Найпопулярніша фанатська пісня тих часів – «Хабіда». Пам’ятаєте її? «На заводі є пружинка. Ха-біда, хабіда. Хай живе радянська жінка. Ха-біда, хабіда...».
Мене часто запитують про сенс слів, думаю, що римувалося просто й дохідливо. Припускаю, що там, де йдеться про «пружинку і завод», – це натяк на те, що клуб мав зв’язок із нашим автозаводом.
Дерев’яні лави «Авангарда» вгиналися від уболівальників, стадіон ущерть заповнювався навіть на деякі, здавалося б, прохідні матчі.
Так званий фанатський сектор у ті часи був не із номером 17, а в районі сучасних 13-14-го. Підлітки та юнаки ходили на матчі за так званим «районним» принципом – окремо сидів «вокзал», окремо «карлуха» (сучасний проспект Відродження), ще десь – «40-й». Старші зазвичай кликали на футбол молодших, які ганяли у м’яча в дворах.
Перші фаєри на «Авангарді» запалили також наприкінці 1980-х. Це не була піротехніка в сучасному значенні цього слова. На вишківському військовому аеродромі вимінювали дефіцитну тоді горілку на спеціальні «вогні», які військові застосовували для підсвічування посадки літаків. Там-таки діставали димові шашки. Смерділи й кіптявіли вони несамовито!
Цією «амуніцією» опікувалися хлопці з 40-го кварталу. Вони ж діставали раритетні тепер бобінні стрічки десь у районі КРЗ.
Після виграних матчів «Торпедо» чи «Волині» вболівальники збиралися у колону й робили «коло пошани» містом: від стадіону йшли в центр, по Богдана Хмельницького, звертали до ринку. На повороті вгорі на Парковій колону зазвичай розганяла міліція, і фанати весело розбігалися у парк.
Хоча я не пригадую якихось суттєвих заворушень за участі міліції. У футболі було... більше футболу. Ну, хіба дербі за участі команд із сусіднього Рівного могло перейти межі. А от те, що рубалися тоді гравці на полі за честь міста і за свою честь – це факт. І обов’язково дякували нам за підтримку.
За футбол мене... вигнали з піонерів. Якось матч із севастопольською «Чайкою» проходив чомусь ледь не вдень. То я намовив два класи знятися з уроків і піти на футбол. Коли прийшов покараний додому, батько, прихильник Руху, мене... похвалив.
«Биток» на «Авангарді» був майже завжди в ті успішні для команди 1980-ті. Особливо пригадується матч Кубка СРСР проти вищолігового московського ЦСКА. Присягаюся, прийшло 25 тисяч людей! Ну й після перемоги у другій лізі на всі матчі перехідної зони багато народу приходило, наприклад, на гру проти «Текстильника».
Знали й любили усіх футболістів, але найбільше – Федецького, Польного, Антонюка, Бурча. Нашому воротарю часто кричали із сектора: «Міша, гол буде?!». Бурч, не повертаючи голови, хитав рукою, заспокоюючи, мовляв, зараз мої заб’ють. І забивали регулярно!
Фото: Матч 1/16 фіналу Кубка СРСР луцького «Торпедо» проти московського ЦСКА, літо 1987 року
Юрій КОНКЕВИЧ
Фото з архіву автора
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 1
Укроп
Показати IP
4 Березня 2017 21:27
А в бійці на пероні вокзалу з москальськими фанатами автор приймав участь?
Арештовану земельну ділянку біля Луцька виставили на аукціон
Сьогодні 07:15
Сьогодні 07:15
На Волині п’яний мотоцикліст в’їхав у блокпост: його судили
Сьогодні 06:47
Сьогодні 06:47
Відійшов до Господа протоієрей з Волині Віктор Ковальчук
Сьогодні 06:19
Сьогодні 06:19
У стародавньому скарбі знайшли золоті монети із зображенням незаконного римського імператора
Сьогодні 00:16
Сьогодні 00:16
«Будапештський меморандум – це...»: скільки «Укрпошта» заробила на продажу епатажної марки
11 Січня 2025 23:34
11 Січня 2025 23:34
Вечірній снігопад у Луцьку: як працюють комунальні служби
11 Січня 2025 23:06
11 Січня 2025 23:06
Лучанка вкрала у «Сім-23» продуктів на 200 гривень, а сплатить 850 гривень штрафу
11 Січня 2025 22:38
11 Січня 2025 22:38
У Ківерцях провели у вічність сорокарічного Героя Миколу Анопка
11 Січня 2025 22:10
11 Січня 2025 22:10
Україна й Польща обмінялися списками місць для ексгумації, – Мінкульт
11 Січня 2025 21:42
11 Січня 2025 21:42
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.