Волинянин розповів, як кувалося бразильське «золото» на Паралімпіаді

Нещодавно параліміпійська збірна України повернулася із сонячної Бразилії, втретє в історії перемігши на змаганнях такого рівня.

Протягом турніру наші «козаки» в групі розгромили Ірландію – 6:0, з різницею в один гол перемогли Великобританію – 2:1, Бразилію – 2:1, в півфіналі впевнено здолали опір Нідерландів – 4:0, а у «золотому» матчі подужали Іран – 2:1.

Про найперший свій гол на турнірі в Ріо та про те, як кувалося бразильське «золото» волинський паралімпієць Віталій Романчук розповів Інформаційному агентству Волинські Новини.

Волинянин забив найперший український гол на турнірі, вразивши ірландські ворота. У фіналі ковельчанин не відзначався, але його вклад у «вікторію» був не менш важливим, аніж вклад авторів забитих м’ячів – сам він віддав результативний пас на Артема Красильникова, після чого рахунок став остаточним – 2:1. Віталій в тому історичному для України моменті, отримавши на правому фланзі пас від Івана Доценка, майстерно обіграв «третього» номера суперників й відпасував «шкіряного» в район пенальті, звідки Красильников у дотик переправив м’яча до цілі! З голу, що подарував Україні третє параолімпійське «золото», ми розпочали розмову з чемпіоном.

«Серйозно налаштовувалися на кожен матч»

– Гольова атака – результат награної комбінація, чи інтуїтивно відчув, куди потрібно вбігати після пасу Доценка?

– Попередньо наставники збірної мене награвали «стовпом», який зобов’язаний приймати м’ячі, а після прийому – віддавати паси. Коли обіграв іранського оборонця, підняв голову та побачив вільного Красильникова. Поки «круглий» котився до напарника, подумки молився: «Артеме, не схиб! Тільки забий!». Після точного удару партнера, наче камінь з душі скинув. Загалом, гра видалася не такою легкою, як може здатися на перший погляд.

– Матч проти якої збірної виявився найбільш виснажливим?

– Проти Бразилії. ЇЇ виконавці технічні, швидкі, однак ми завдяки вірно обраній тактиці, шаленій самовіддачі зуміли вирвали три очки. Дуже тяжка гра трапилася й проти британців. Нам ніяк не вдавалося забити швидкий м’яч, хоча влучали в стійку, поперечину, а після свого голу британці значно прибавили. Ми ледве вирвали дорогоцінну перемогу. В двох найперших матчах турніру потрібно було провести якнайбільше м’ячів, адже така футбольна хитрість дозволяла в разі нічиєї з бразильцями посісти перше місце, не потрапивши у півфіналі на Іран. Однак господарі турніру мали на одне взяття воріт більше, тому мусили їх обігрувати будь-якою ціною, що ми успішно зробили – 2:1. Щодо зустрічі з Нідерландами, на попередніх турнірах Україна впевнено долала «помаранчевих», але такий факт в жодному разі не дозволяв розслаблятися – налаштовувалися серйозно. На Олімпіаді прохідних поєдинків ніколи не буває!

– Арбітри симпатизували бразильцям, чи суддівство було об’єктивним?

– Звісно, в будь-яких змаганнях судді обирають сторону господаря. На мою думку, бразильська Параліміпада не стала винятком з правил.

«Мирон Маркевич подарував вишиванку»

– За три тижні перебування в Ріо нагулявся вуличками одного з найбільших міст Південної Америки?

– Після фіналу наша збірна вирушила до гори Корковаду, де піднялися до статуї Христа-Спасителя, після чого ми поїхали на Копакабану. Однак на пляж потрапили вже ввечері, і там було не вельми людно. До речі, на згаданій горі трапилася одна цікава історія. До мене підійшла англомовна жіночка, запитавши: «AreyouRomanchuk?». Отримавши ствердну відповідь, попросила сфотографуватися. Як виявилося, її син –

мій тезка та теж учасник Паралімпіади! Церемонії відкриття-закриття ігор відбувалася на стадіоні «Маракана» – величезній та шикарній спортивній арені! На вулицях взагалі категорично заборонено гуляти одному – дуже багато криміналу, грабежів. По дорозі на матчі проїздили повз фавели, тому нас супроводжували військові.

– Який початок осені в заокеанському Ріо?

– Нині в Бразилії розпочалася весна – вдень тридцятиградусна спека, а після заходу сонця – прохолодно. Особливо сподобалися гори, оповиті важкими хмарами. Дуже мальовничо!

– Ковельчанка Тетяна Коб скаржилася на нечасту зміну постелі, неякісне прибирання номерів під час перебування в олімпійському містечку.

– Не знаю, як там було в здорових олімпійців, але нам регулярно змінювали усе необхідне.

– Харчування та забезпечення екіпіруванням було на відповідному рівні?

– Тренери казали, що харчування виявилося найгіршим, якщо порівнювати з попередніми Паралімпіадами, але мене зготовані страви цілком влаштовували. Щодо екіпірування, на матчі нам видали всього синій та жовтий комплект комплекти ігрової форми. Раптом під час гри порвалася футболка, навіть не знаю, як продовжував би поєдинок. Обидві футболки подарував після повернення додому. Одну віддав дядькові Віктору Романчуку (татові Тараса Романчука – гравця «Ягеллонії», – авт.), а іншу – ковельчанину Валерію Дружиновичу, що працює зі спортсменами з обмеженими можливостями.

– Розкажи про історію спільного фото з екс-наставником луцької «Волині»?

– Мирон Маркевич разом з президентом Федерації футболу України Андрієм Павелком прибули до нас перед відльотом до Ріо. Поважні гості побажали збірній успіху, а Мирон Богданович подарував кожному гравцеві по вишиванці.

– А де вдалося піймати двохразового чемпіона світу Кафу?

– Знаменитий бразилець прийшов на церемонію нагородження. А під час процесу роздачі медалей попросив його спільно сфотографуватися. Кафу виявився приємним та відкритим у спілкуванні.

– Які плани на майбутнє в наших тріумфаторів Ріо?

– Напередодні Паралімпіади ми пройшли важку підготовку, тренувалися в Іспанії, Нідерландах, Австрії, фізично трохи втомилися. Трішки відпочинемо, а далі будемо готуватися до чемпіонату світу, що відбудеться наступного року в Аргентині.

Андрій Соколовський

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---