Волиняни у Мілані в німців вигравали

Кореспондент Волинських Новин спостерігала і переживала за дитячу команду Волині U-14, яка на футбольних полях Італії виступала в дитячій Лізі чемпіонів.

Що треба для футбольного щастя?

– Саме ми виростили для світу Нойєра, – розповідає дитячий тренер німецького «Шальке-04».

Це відбувається у передмісті Мілана, сюди минулого вікенду з’їхалося три десятки дитячих команд з усього світу. І серед них – наша «Волинь».

Приводом зібратися став уже традиційний міжнародний дитячий турнір Football for friendship, який справедливо вважається дитячою Лігою чемпіонів. Якщо коротко, то це турнір, створений з ініціативи спонсорів УЄФА. Він має повністю соціальне скерування. Дружба, рівність, перемога, повага – це гасла змагання, які з раннього віку прищеплюють юним футболістам розуміння, що футбол – це не прос­то штовханина навколо м’яча. Сам F4F (так коротко називають турнір) було створено в 2013 році. Він нараховував усього вісім команд. Але відбуваючись у містах, що приймають фінали дорослої Ліги чемпіонів, став традиційним і цьогоріч зібрав в Італії вже 31 колектив із різних країн. Очікувалося 32 країни, але хлопцям із В’єтнаму італійська влада відмовила у візах.

Майже в ролі «бувалих» на F4F їхали і хлопці з Волині. Луцьку команду вперше запросили на турнір торік, і тренер Олександр Антонюк уже прекрасно знав, до чого готувати футболістів. Але для більшості гравців такий масштабний виїзд був дебютним.«Це просто космос», – тільки й повторювали українські журналісти, оцінюючи умови для тренувань і просто занять спортом у невеличкому містечку за 40 кілометрів від Мілана: чотири штучні поля, кілька трав’яних, аквацентр та ресторанчик, які потопають у зелені, захищені від вітру і сонця високим природнім парканом із вічнозелених рослин. На такі самі слова заслуговувала й організація турніру, адже продумано прибуття, розселення, перевезення, харчування, проживання трьох десятків делегацій. Відразу й не скажеш, чи відбувався в Україні дитячий футбольний турнір подібного рівня. Справжня тобі дитяча Ліга чемпіонів. Їдь, дитино, з командами і тренером, вчись, набирайся досвіду, дивися, з ким у майбутньому, сподіваємося, зіграєш.

Перемоги в «групі смерті»

Отож, цього року дитяча «Волинь» постала справжньою бойовою одиницею, яка претендувала мінімум на вихід з групи. Якщо судити за складом учасників торішнього F4F, то нинішні «хрестоносці» без проблем вийшли б у півфінал (в Луцьку досі згадують, як тоді розгромно обігравали хоч і дівчачу команду, але з самого «Челсі»). Але цього разу рівень був куди серйознішим – фактично кожна країна відправила дуже сильну команду.

Юні лучани, наприклад, потрапили в одну з двох «груп смерті». «Волинянам» довелося битися з учнями академій віденського «Рапіда» і «Шальке» з Гельзенкірхена. І справді: технічні, витривалі, тактично підкуті – такими перед «Волинню» постали австрійці. Хоча зовні вони мало чим виділялися, але грали дуже здорово. Певною мірою, лучанам навіть пощастило, що зустріч із представниками Австрії закінчилася нульовою нічиєю. Хоча часом, здавалося, футболісти «Рапіда» просто прощали українців, витрачаючи забійні моменти. Виручав і наш кіпер Валентин Рижук.

А от на матчі з «Шальке» було набагато веселіше. Тут уже пішли голи (3:0 на нашу користь), які додали куражу лучанам. Що ще було притаманно представникам Німеччини, то це данина стилю і модним новинкам. Зрозуміло, що юніори зараз часто-густо ходять з айфонами, але побачити 13-14-річного футболіста з виголеними (!) зірками на голові – це багато чого варте! Такій зачісці позаздрив би навіть Поль Погба. Але якщо Погба ще і грає на найвищому рівні, то малюк із «Шальке» (до цього вважався головною зіркою гельзенкірхенців) запам’ятався тільки зачіскою. Хоча різниця в зрості між ним і деякими українськими хлопцями досягала 10-15 см. Та навіть коли габарити були рівними, німці мало що показували. Єдине, чим справді запам’ятався «Шальке», – це оригінальним привітанням на початку, коли після свого оголошення німці синхронно вклонилися, змахуючи руками.

Для виходу в плей-оф (причому з першого місця) «Волині» потрібно було з великим рахунком обіграти французів (що вони в підсумку і зробили – 3:0). Але регламент турніру виявився цікавішим за саме змагання. З’ясувалося, що за рівної кількості очок команди визначають сильнішого не за додатковими показниками, а в окремій серії післяматчевих пенальті. Хоча коли у трьох (!) команд іншої групи виявилися однакові показники, організатори явно «загальмували», кілька хвилин думаючи над виходом із такої ситуації.У результаті «Волинь» і «Рапід», що посіли перші дві позиції в групі, дочекалися закінчення всіх матчів групового турніру, щоб нарешті виконати вирішальну серію пенальті. Варто відзначити, що юні футболісти підійшли до справи дуже професійно – били сильно і точно, майже без шансів для воротарів. «Валику, не падай», – підказував Тимощук-старший, намагаючись докричатися до голкіпера (так-так, це той самий тато Анатолія Тимощука, який супроводжував дитячу команду «Волині» у Мілані).

Але в підсумку ми програли серію пенальті і в 1/8-й фіналу грали з російським «Зенітом». Цей факт вельми оживив і активізував хлопців з волинської команди. Матч набув статусу «дербі імені Тимощука (адже український захисник починав кар’єру саме у «Волині», а пізніше чимало пограв у «Зеніті»). До слова, Тимощук-старший з такого приводу одним із перших зайшов на поле, щоб дістати припасений український прапор і розвісити його біля лави запасних лучан.

На жаль, це дербі юні лучани програли, хоч і забили пітерцям першими. Звичайно, були і розчарування, і повішені носи, проте перебільшувати не варто. Команда Антонюка зіграла сильніше за суперника, хоч і не реалізувала кілька виходів «три в два» і «три в один». А потім обрізка, і ...ех – 1:2.

Магія Мілана

Але загалом засмучуватися нема чого. Хоча юніори і покидали поле змученими, втім загальні враження у них залишаться тільки позитивні. Адже в суботу, 28 травня, їх чекало не тільки відвідування фіналу і шикарної церемонії закриття F4F (що-що, а ставити театралізовані вистави італійці вміють), але й екскурсія Міланом та фінал дорослої Ліги чемпіонів: «Реал» – «Атлетіко».

Потрапивши на «Сан-Сіро», маленькі волиняни довго сиділи з роззявленими ротами. Але перед початком гри Антонюк трохи повернув до реальності своїх підопічних, закликавши уважно стежити за гравцями свого амплуа на полі. «Подивіться уважно, як розташовуються захисники «Реала», як вони пресингують», – говорив він своїм хлопцям.

І юні «хрестоносці» спостерігали, як «Реал» та «Атлетико» в шаленому матчі розігрували звання кращої команди Європи. Частина по-доброму називала Серхіо Рамоса «Сірожою», інші плакали, коли «Грізлі» – Грізман – не забив пенальті. Перед нашими очима ці хлопчаки дорослішали, пізнавши за кілька днів турніру в Мілані і славу, і розпач, і магію його величності Футболу.

Світлана Конкевич, Луцьк-Мілан

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---