Волинянка найкраще в Україні бігає марафон по горах

Лучанка Настя Данилюк стала чемпіонкою України з гірського бігу. 8 травня бігуни-екстремали мали подолати 33-кілометрову дистанцію долинами та горами Івано-Франківщини. Проте погода завадила пробігти всю дистанцію, бо випало дуже багато снігу. Тож перед останнім підйомом організатори повідомили, що підніматися вище на гору Дземброню дуже небезпечно, й повернули спортсменів назад. Враховуючи зміну маршруту, бігуни подолали близько 27 кілометрів.

Про це йдеться на сторінках щотижневика Волинські Новини (№ 16).

У жінок поза конкуренцією була Анастасія Данилюк із Луцька – 3 години 27 хвилин 55 секунд. Старт на Дземброні був відбором на чемпіонат світу з гірського марафону, який влітку відбудеться у Словенії, відтак наша Настя захищатиме там честь України.

Волинські Новини розпитали новоспечену чемпіонку України про її незвичне захоплення – трейл.

– Це біг пересіченою місцевістю, причому на довгі дистанції. Трейл поєднує крос і гірський біг, ідеально пасують цьому спорту саме гори, – пояснює Настя. – Це специфічно і цікавіше, аніж намотувати кола на стадіоні. І природою захоплюєшся, і рельєф вивчаєш. Інша особливість – забіги у трейлі відбуваються за будь-якої погоди.

– Хто ці люди? Не кожен фізично загартований спортсмен може стартувати у трейлі?

– Я назвала б нас шаленими, чи як... Так звані шосейники – ті, хто вздовж доріг марафони долає, на гірських дистанціях ніяковіють, визнають, що в нас складніше. Чимало туристів, які ходять у походи в гори, долучаються потім до гірського бігу. Я почала із орієнтування, там також є біг пересіченою місцевістю.

– Як часто змагаються у гірському бігові в Україні?

– В Україні цьогоріч відбудеться вже п’ятий трейл «Карпатія». Цей спорт набирає обертів, більше людей щороку зацікавлюється. А колись ми могли змагатися більше за кордоном, де трейл виділено в окремий вид спорту. Я зараз готуюся саме на «Карпатію» (4-5 червня), яка має статус чемпіонату України з трейлу. Там буде дистанція 92 км з контрольним часом 29 годин.

– Отже, бігуни в трейлі – це такі собі «робокопи», які мусять вкластися і в певний час, і бігти за будь-яких природних умов?

– Саме так. На Дземброні у мене вперше були такі важкі обставини. Цілий день лив дощ, і ми знали, що нас очікує просто болото. Відповідно треба мати шиповані кросівки. Коли почали набирати висоту, став падати лапатий сніг. У травні! Що вище піднімалися, то більше лежало снігу. І хоч дистанція була промаркованою, але заблукати було легко. Видимість була поганою і задля безпеки змагання вирішили трохи скоротити.

– У таких умовах варто скористатися GPS-навігатором?

– Я користуюся пам’яттю і уважністю. До того ж, крім трейлу, ще займаюся спортивним орієнтуванням. Але це факт – на змаганнях часто люди блукають, не туди біжать, дехто використовує навігатори.

– Як вважаєш – трейл цікавий потенційним рекламодавцям?

– Без них змагання могли б і не відбутися. Трейл приваблює виробників спортивного взуття, амуніції, годинників. У світі вже давно спорт і комерція поруч.

– Маєш уже міжнародний досвід таких змагань?

– Була на двох чемпіонатах світу з гірського бігу у Франції та Швейцарії. Ті змагання здалися заледве не курортними. І сонечко світило, і половину траси ми не гірськими стежками, а дорогою бігли. Дуже багато глядачів було. Пробігали через два містечка, жителі яких нас зустрічали дзвіночками. Знаєте, такі є в корівок у телерекламі відомій! Емоції, вигуки... Місцеві з цими емоціями живуть, вони звикли, що час до часу в них відбуваються спортивні змагання.

– Трейл – недешевий вид спорту?

– Дорого коштує екіпірування. Ціна спеціальних кросівок – 3 500 гривень. Ще потрібні водонепроникні вітрівки. Одяг має швидко сох­нути, аби спортсмен не ніс на собі додатковий вантаж. Взуття також мусить бути максимально зручним і міцним, зберігати форму ноги. Ми на трасі долаємо каміння, болото, річки.

– Як відбуваються твої тренування?

– Бігаю довгі дистанції – щодня від восьми кілометрів. Раз на тиждень долаю 20-25 км пересіченою місцевістю. Я тренуюся в районі Панського лісу, бо там є гірки. На велосипеді треба їздити, аби працювали стегнові м’язи.

– Найдовша дистанція, яку ти подолала...

– Це було у Франції на чемпіонаті світу – 85 кілометрів.

– Про що думаєш, коли так довго біжиш?

– Інколи втома така, що тебе ніби «рубає». На зупинках думаєш: «Настю, навіщо воно тобі?». Борешся з собою. Потім перекушую, п’ю воду, дивлюся на краєвид і потрохи починає втома відпускати. Уже заспокоюєш себе: «Ну от, ще якихось 60 кілометрів...». А ще сили часто додаються, коли наздоганяєш чоловіка і бачиш, що він уже ледь іде. І відразу сили з’являються – і в мене, і в того, кого зустріла. Чоловікам соромно, коли дівчина оббігає на трасі!

– Бачив тебе на фото у військовій формі...

– З лютого цього року я за контрактом служу у прикордонних військах. Закінчила історичний факультет СНУ за спеціальністю «Музейна справа». Про військову кар’єру давно мріяла, а от тепер ще війна додала мотивів, я – прикордонник. Були на полігоні двічі. Стріляли з РПГ, з автомата. А ще захищаю спортивну честь Луцького прикордонного загону – виступаю за нашу команду на різних спартакіадах.

Розмовляв Юрій Конкевич

Українська збірна в Альпах

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---