Три «Т» волинського спорту

Волинський велоспорт переживає зараз не найкращі часи, проте завдяки високій кваліфікації тренерів та самовідданій праці їхніх підопічних вдається досягати професійних результатів. Про атмосферу, проблеми та перемоги волинського велоспорту в ексклюзивному інтерв’ю із тренером-викладачем з велосипедного спорту Волинської обласної школи вищої спортивної майстерності Віктором Ковальовим.

Віктор Сергійович розповідає, що спорт сьогодні – це не лише професіоналізм та наполеглива праця, це ще й взаємодія «тренер-спортсмен» та «спортсмен-тренер». Велику роль, каже тренер, відіграє і матеріально-технічне забезпечення спортсмена, в тому числі й умови, в яких він тренується.

«Зараз нам дуже важко, самі розумієте – складна ситуація в країні відіграє не останню роль. Та ми вдячні усім, хто підтримав нас, зокрема школа вищої спортивної майстерності і відділ фізичної культури і спорту, «Динамо», дитяча спортивна школа «Юний динамівець», велосипедний клуб «Темп». Також нам дуже допоміг Фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк», - розповідає Віктор Ковальов.Завдяки підтримці меценатів вдалося досягнути гарних результаті, зокрема, три спортсменки, вихованки Ковальова, учасниці Олімпійських ігор - Яна Беломоїна, Олена Цьось, Ірина Папежук.

«Найбільша наша проблема – відсутність умов для тренуватися, адже немає навіть велодоріжок у місті. Ми займаємося на всіх трасах - то на Ківерцівській, то на Рівненській.

Ми навіть не звертаємо уваги на те, що у нас погані дороги. Дуже шкода, що в усіх європейських державах їзда на велосипеді – це своєрідний культ, а у нас цього немає. Там чудові велодоріжки, якими користуються як діти, так і професійні спортсмени. А от в Україні відправляти дитину з велосипедом на дорогу – надзвичайно небезпечно», - каже тренер.

Спортсмени говорять, що біда велоспорту в Україні – це дороги. Віктор Ковальов розповідає, що порівнюючи Україну і цивілізований європейський світ його, підопічна Яна Беломоїна зауважила, що у нас культура велоспорту – низька.

«Постійний потік автомобілів, розбитий асфальт, ями – усе це неабиякий ризик життю. У Нідерландах, приміром, майже усі на велосипеді пересуваються. Окрім того, люди підтримують себе у хорошій фізичній формі. А в нас окрім того, що немає інфраструктури, ще й є така думка, що люди, які їздять на велосипеді, не мають коштів на авто і це непрестижно. Поки ми нічого не можемо змінити, але намагаємося своїми силами не дати цьому спорту пропасти у нас. Їздимо і своїм прикладом показуємо людям, що це гарно і здорово», - розказує Яна.

Віктор Сергійович додає, що велоспорт дуже дорогий. От, наприклад, щоб купити покришку чи камеру, потрібно віддати 400-600 гривень, а її можна виїхати і проколоти. А якщо говорити про це, чи щось інше – там більші суми.

«Я з 80-х років займаюсь тренерською діяльністю. І можу з власного досвіду сказати, що все стоїть на одному місці. Я вже і не чекаю змін, але працюю, бо люблю цю справу і бачу результати. У мене вже стільки вихованців було, що я тепер треную їхніх дітей.

Щороку приходить близько 300 дітей і, зазвичай, на літо лишається професійна група із 20 спортсменів, які мають другий розряд чи, навіть, звання майстра спорту міжнародного класу. Зараз влітку якраз і відбувається найбільше змагань -міжнародних, всеукраїнських», - говорить пан Віктор.

Завершуючи розмову тренер каже, що для того, аби виховати професійного, хорошого спортсмена, то, окрім хорошої бази для тренування, потрібно три «Т»: талант, трудолюбивість і терпіння. Також потрібно й любити справу, якою ти займаєшся, а той, хто не зважає на будь-які труднощі, а постійно підіймають голову в перед ідуть до своєї мети – досягають результатів.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---