Чому чемпіон та бронзовий призер Суперліги обрав луцький клуб. ІНТЕРВ'Ю

Щойно з’явились чутки про перехід у БК «Волиньбаскет-WOG» Віктора Герасимчука, то деякі вболівальники відверто сприйняли цю інформацію за фейк. Трансфер таки відбувся, і перші ігри показали – наскільки ж тонко відчуває баскетбол уродженець Рівного та як наперед бачить комбінаційний розвиток атаки. Без зайвої скромності Герасимчук – це таке собі поєднання на майданчику інтелекту, інтелігенції, розважливості та водночас несамовитого настрою на перемогу. Детальніше про здобутки спортсмена - в матеріалі видання ВолиньSport.

А в першій домашній битві сезону проти МБК «Миколаїв» саме Віктор Герасимчук упродовж зустрічі в критичні моменти брав ініціативу й витягував луцький клуб. Тож не дивно, що у шанувальників баскетболу складалося враження, ніби гравець не є новачком, а виступає за волинян декілька років.



- Вікторе, твоєму послужному списку може позаздрити будь-який баскетболіст України, а чемпіоном та бронзовим призером суперліги стає далеко не кожен. Як же з’явився варіант із Луцьком?

- Скажу відверто, в мене була розмова з асистентом головного тренера Володимиром Журжієм, з яким я раніше грав. Саме Володя мені сказав, що клубу «Волиньбаскет» потрібні досвідчені гравці.

Не криюся, я мав варіант із клубами «Приват-Ліги», але надав перевагу таки виступам у Луцьку. Ще одним фактором на користь «Волиньбаскета» було те, що я знав, цю команду та знав керівництво клубу. Разом із тим, у складі «Говерли» я грав з лучанами товариську гру, а будучи гравцем київського «Авангарда», змагалися у Вищій лізі України. Тож нинішній мій БК – не новий для мене клуб.

- За цей короткий період перебування виправдалися сподівання стосовно такого кроку в житті?

- Однозначно, що сподівання виправдались. Кажу це без лукавства, адже тренерський штаб мені довіряє. Понад те, вони дослухаються до моїх побажань та висловлювань по грі. Наставники поважають мій досвід – а це надзвичайно важливо.

Це щодо мене. Якщо говорити щодо команди в цілому, то колектив молодий, і вважаю, що не варто зі старту очікувати від нього якихось суперових результатів.

Мені це чимось нагадує той період, коли ми – молодий «Пульсар» - тільки потрапили у суперлігу і також погано почали турнір. У нас тоді не було досвіду відповідного рівня. Однак поступово ми почали огризатися, перемагати і набрали таких обертів, що зайняли високе четверте місце.

Тому зараз треба працювати й працювати, бо хлопці молоді, проте стараються. Особисто я бачу прогрес від гри до гри. Вірю, що вони використають цей шанс і покажуть себе якнайкраще, тим паче, зараз мало легіонерів, тож усе залежить тільки від них.

- По віку, по статусу у команді ти такий собі «дідусь» (спортсмени зрозуміють), але ту чи іншу ситуацію пояснюєш молодим, наче вчитель біля дошки. Може, варто було би жорсткіше – нагримати, тумака дати?

- Так, є таке (Сміється. – Авт.). Просто спочатку я хочу достукатись до них, пояснити все спокійно. Але якщо людина не розуміє, то тоді, звісно, що можна й треба «вставити» по перше число. Але справді, я в колективі «дєдушка», гравці прислухаються до мене. І мені дуже приємно, що є повага не тільки від тренерів, з якими ми десь приблизно однолітки, а й від значно молодших одноклубників.

- А як тобі Луцьк?

- Гарне місто, яке я нарешті побачив не проїздом, а повноцінно. Завжди все проскакували обласний центр Волині, бо ж моя дружина з Ковеля. Мені імпонують тихі, спокійні, компактні міста, до яких належить і Луцьк. Тому тут все ок.

- А-а-а, то от чим тебе взяли – батьківщиною коханої. А якщо без жартів – сім’я не втомилася за тобою по світу їздити?

- Так, сім’я завжди була зі мною – і в Кривому Розі, і Києві, і в Харкові, і в Івано-Франківську. Дружина Оля сама грала у волейбол, виступала за рівненську «Регіну», тому вона знає цю кухню й чудово розуміє, що неодмінною складовою життя спортсмена є переїзди. Тому це мій надійний тил. Ми з Олею виховуємо дев’ятирічну доньку Поліну та дворічного синочка Ромчика.



- Вікторе, у різні часи ти попрацював із найсильнішими тренерами суперліги. Хто чим запам’ятався?

- Кожен тренер унікальний по-своєму, бо у кожного свої підходи та методика. У кожного з них взяв для себе багато корисного, що й намагаюся у свою чергу тепер передавати молоді.

От у Кривому Розі моїм наставником був Звездан Мітрович. Це дуже емоційний тренер.

Від нього йшов настільки потужний психологічний тиск, що не всі гравці могли його перебороти.

Працював із латвійцем Айнарсом Багатскісом, з яким було надзвичайно комфортно, бо до кожного баскетболіста він мав підхід. Тонкий психолог, одним словом.

- А яка найбільш пам’ятна гра у твоїй кар’єрі?

- Гра…. Напевно, це чемпіонська серія із п’яти матчів у складі «Будівельника» проти «Азовмаша».

Це була надзвичайно напружена пулька, яка закінчилась лише в останньому двобої.

- Яка улюблена дистанція атаки?

- На цей момент це однозначно, що триочковий кидок. Раніше більше схилявся до проходів, але певні тренери мені це забороняли робити (той же Ренато Паскуалє в БК «Київ») і перелаштовували на дальню атаку.



Довідка:

Народився:

6.01.1981 у Рівному

Кар’єра:

«Пульсар» (Рівне, 1997-2004, 2008-2010), БК «Київ» (2004/2005),

«Політехнік» (Харків, 2004/2005), «Кривбасбаскет» (Кривий Ріг, 2005-2008),

«Говерла» (Івано-Франківськ, 2010-2012), «Будівельник» (Київ, 2012/2013),

«Авангард» (Київ, 2013/14), «Говерла» (2014-2015), «Волиньбаскет-WOG» (2015-…)

Титули: бронзовий призер Суперліги України (2011), чемпіон України (2013)

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---