Жити у темряві: волинянин – про невідомий для більшості світ

Чи не кожен хоча б раз у житті уявляв як живеться людям з інвалідністю по зору. Це інший світ - суцільна і непробудна темрява, що розбавляється усілякими звуками. Та чи дійсно усе так, як думають зрячі?..

Сьогодні спілкуємося з чоловіком, який знає набагато більше інструментів для пізнання світу, аніж зір.

«Мене колись запитали, чи хотів би я бачити. Було б добре, але це не головне…», - говорить голова ГО «Генерація успішної дії» Віталій Ткачук. Та розповідає читачам Інформаційного агентства Волинські Новини про найбільші труднощі лучан, які не бачать світ довкола, проте, незважаючи на це, успішно формують позитивний імідж міста.

СТЕРЕОТИПИ – НАЙБІЛЬШИЙ ВОРОГ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Віталій Ткачук каже, що суспільство ще не готове ставитися до людей з інвалідністю як до рівних та навішує певні кліше. Також, каже чоловік, є й ті, хто навмисне створює образ «бідного-сліпого».

«У суспільстві безліч стереотипів. На людей з порушеннями зору кажуть «сліпі», але це не так. У першу чергу, ми такі ж як і всі. Так, дійсно, є люди, які мають інвалідність і не бачать довколишній світ таким, яким його бачить більшість, а є й такі, в кого дуже поганий зір. Але всі ми, перш за все, - люди. Як результат, через кліше «неповносправних» важко влаштуватися на роботу, навіть не через те, що фахівець не підходить чи не справиться, а лиш тому, що суспільство не готове приймати нас такими, якими ми є», - розповідає Віталій.

Для прикладу, каже волинянин, у 2011 році діяв проект «Об'єднаймо зусилля для зайнятості кожного». Він був зініційований організацією «Генерація успішної дії» спільно з Луцьким міським центром зайнятості. Тоді багатьом людям вдалося знайти роботу, хтось пішов у приватний сектор, хтось у держустанови.

«Раніше людина з інвалідністю по зору могла працювати лише масажистом чи педагогом, і то це була рідкість. Нині ж технології рухаються вперед, ми маємо змогу працювати з комп’ютером, самостійно користуємося смартфонами. Тепер відкрилися чимало професій, таких як журналістика, програмування, працівник соцустанови, колцентри та інші. Звісно, є людський фактор, не всі комунікабельні, але завжди можна навчити та допомогти соціалізуватися», - пояснює Віталій Ткачук.

Співрозмовник додає, що стереотипи породжують й самі люди з інвалідністю, мовляв, до такого звикли люди радянського часу.

«Деякі незрячі старші люди часто говорять, які вони нещасні. Ще й вміють так сказати, аби сльоза покотилася. Все це для того, аби грошенят дали. Вони ще говорять, що немає гіршої вади, ніж сліпота. Бо глуха людина може побачити, людину на колясці можуть вивезти, а сліпу треба виводити. Я вважаю, немає нічого страшного в тому, що не бачиш. Я не знаю, яким би я був, яким було б моє життя, якби бачив, і чи був би щасливим. Колись мене запитали, чи хотів би я бачити. Звісно, було б добре, але це не головне в житті», - розповідає Віталій Ткачук.

Через такі стереотипи, додає, колись було соромно дістати книгу в громадському місці, щоб почитати, бо ж був страх, що всі розглядатимуть. На щастя, говорить Ткачук, зараз усе змінюється на краще й це завдяки спільній роботі як самих людей з інвалідністю, так і небайдужих лучан та представників влади.

ВПЕРШЕ ЗА ДЕСЯТИЛІТТЯ ВЛАДА ЛУЦЬКА ДІЙСНО ПІДТРИМУЄ

Віталій Ткачук каже, що громадська організація «Генерація успішної дії», як ніколи, відчуває розуміння й підтримку влади. Зокрема із міської казни оплатили борг за комунпослуги, де діє «Braille Studio».

«Вирішення проблеми опалення студії друку шрифтом Брайля було дуже важливим, адже за відсутності належного температурного режиму, дороговартісне обладнання могло б зіпсуватися. Тому щиро дякую, що від нас не відвернулися. Пригадую, торік була неприємна ситуація, коли покійний мер Микола Романюк дав нам дозвіл підключити опалення, а потім прийшли з ДКП «Луцьктепло» і його відрізали, мовляв, це незаконно. На щастя, зараз таких проблем немає. Також міська влада передбачила фінансування студії. Приємно й те, що нам довіряють й ми можемо спокійно працювати. Також цього року до офісу нашої громадської організації відремонтували пішохідну доріжку, якою раніше важко було рухатися. Ще активісти та волонтери волинського осередку громадської організації «Генерація успішної дії» вперше оздоровилися на озері Світязь», - розповідає Віталій Ткачук.

ДОСТУПНІСТЬ ЛУЦЬКА ДЛЯ ЛЮДЕЙ З ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ

Віталій має інвалідність по зору каже, що його тішить те, що місто з року в рік стає більш доступним для людей, які не бачать світ довкола. «Я не можу сказати, що Луцьк доступний на 100%, але в нашому місті можна піти в кафе, які мають меню шрифтом Брайля. Також відбуваються покази фільмів із тифлокоментарем (коли у паузах між діалогами за кадром розповідають, що відбувається на екрані - ВН). Щодо спорту, то в нас є організація «Інваспорт», де профільно займаються з людьми, які мають інвалідність. Тому можна з впевненістю сказати, що ми маємо доступ до дозвілля та відпочинку», - розповідає Ткачук.Зі слів Віталія, якщо порівнювати Луцьк зі Львовом, то Волинь йде нарівні, а то й випереджає сусідів у доступності.

«Як на мене, за останні роки ми значно пішли вперед. Навіть львівські колеги кажуть, що наша громадська активність дуже потужна. Ми впроваджували ініціативи із озвученням на світлофорах, були у цьому одними з перших в Україні. Також реалізували чимало й інших проектів. Луцьк менший за Львів і якщо цей запал у наших активістів та в нинішньої влади не згасне, то ми зможемо стати одним із найкомфортніших міст в Україні», - наголошує Віталій Ткачук.

Щодо проблем, які нині лишаються не вирішеними - відсутність в адміністративних та соціальних закладах тактильної плитки, непрацюючі системи оповіщення у транспорті та на приміщеннях установ.

«Це спеціальна плитка для людей з порушеннями зору, вона має покриття, яке дозволяє легко пересуватися не бачачи, вона не слизька та виготовлена спеціально для людей, які мають вади зору. У багатьох містах вже почали практикувати її вкладання, зокрема в Рівному. Спродіваюся, що й Луцьк не відставатиме», - зазначає активіст.

До слова, нещодавно Луцьку представили тактильну карту для незрячих. На ній є 12 об’єктів та «Старого міста» зображені вулички між ними з використанням шрифту Брайля. Це перша екскурсійна карта такого типу в Україні.

«З 2010 року ми закупили обладнання, зокрема 15 пристроїв зовнішнього та внутрішнього оповіщення для громадського транспорту в місті. Його передавали в управління транспорту. У 2015 році в рамках програми місцевих ініціатив виграли проект «Зробимо Луцьк доступний», закупили 43 одиниці обладнання зовнішнього оповіщення для тролейбусів, воно працювало, але не довго. Уся проблема в чиновниках середньої та нижчої ланки, бо думають, що це їх не стосується. Також ми закупили пристрої-маячки (звукові метрономи) за проектні гроші десь в 2012-2013 роках. Їх встановили на більш як двадцяти об’єктах адміністративних установ, установах культури та охорони здоров’я, які дають можливість незрячим людям орієнтуватися на місце розташування того чи іншого об’єкту. Звукові метрономи автоматично регулюють висоту звуку в залежності від шуму навколишнього середовища. Втім і вони не завжди увімкнені, а це певний людський фактор», - наголосив Віталій Ткачук.

У контексті доступності, веде далі Віталій Ткачук, найбільша проблема з освітою, це проблема не лише Луцька, а загальноукраїнська.

«Колись один знайомий жартував: «Нащо та освіта як не видно світа». Але сьогодні ми розуміємо, що знання дають силу до самореалізації, це стосується як громадської діяльності, так і пошуку роботи. У луцьких школах є інклюзивна освіта, але немає книг шрифтом Брайля. А навчання без підручників створює труднощі. Ми могли б спробувати вирішити це питання на місцевому рівні спільними силами з небайдужими людьми та владою, однак Міністерство освіти щороку змінює підручники, фізично ми не зможемо передруковувати їх щоразу. Тому доводиться користуватися інтернетом, але тоді страждає грамотність учнів, бо ж мережа ніколи не замінить книгу шрифтом Брайля», - ділиться Віталій Ткачук.

Також немає необхідної літератури і для студентів, які мають порушення зору.

Попри це, на Волині є Крупівський навчально-реабілітаційний центр, де навчають дітей з порушеннями зору молодшого, середнього та старшого шкільного віку.

BRAILLE STUDIO – ФЕНОМЕН, ЯКИЙ ЗМІНЮЄ СВІДОМІСТЬ

На Волині віднедавна діє проект, створений незрячими людьми для незрячих. Четверо волонтерів організували «Braille Studio», тобто студію друку шрифтом Брайля, яка заслуговує на те, щоб бути знаною і бути натхненником подібних організацій по всій Україні.

Проекти, організовані «Генерацією успішної дії» підтримує Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом», до створення студії друку шрифтом Брайля «Braille Studio» долучилися директор офтальмологічної клініки проф. Загурського Тетяна Єремеєва, виконавчий директор Благодійного фонду «Волинь 2014» Володимир Кривович, генеральний директор «Модерн-Експо» Петро Пилипюк, генеральнийдиректор «СКФ Україна» Володимир Цибульський, Іван Синюк від Волинської обласної друкарні та Волинська Єпархія УПЦ.

«Ми вдячні кожному, хто так чи інакше підтримував нас. Наша команда ставить собі за мету і надалі продукувати високоякісні матеріали, тому ми продовжуємо збір коштів для придбання потужнішого обладнання для друку шрифтом Брайля, і ви можете підтримати нас», - зазначає Віталій Ткачук.

Реквізити для бажаючих допомогти: ГО ВОО ВГО «Генерація успішної дії», ЄДРПОУ 37004147, Р-р 26008055511197, МФО 303440 в Волинській філії ПАТКБ «ПриватБанк».

«Цього року Луцька міська рада виділила близько 90 тисяч гривень, на наступний рік - 200 тисяч гривень. Я часто спілкуюся з радником міського голови Ігорем Поліщуком і бачу розуміння. Окрім іншого, ми надрукували дитячу книгу «Подорож старим Луцьком» Ольги Боярчук, фактично це перша книжка шрифтом Брайля про Луцьк, яку надруковано за роки незалежності. Тепер плануємо надрукувати путівник Катерини Мойсіюк «Луцьк. Прогулянки містом», як шрифтом Брайля, так і в mp3 форматі, та її ж книгу «Абетка про Луцьк».

Загалом ми вже надрукували близько 10 книг, меню для 20 закладів харчування в Луцьку, брошури, інструкції для лікарських засобів, газету «Сім’я і дім». Також плануємо щорічно видавати хоча би одну-дві книги про Луцьк, бо за роки незалежності книг шрифтом Брайля про наше місто ніхто не друкував.

Ми працюємо на імідж Луцька й доводимо, що наше місто - прогресивне», - підсумовує Віталій Ткачук.

Ця стаття є частиною спецпроекту «Журналістика толерантності», створеного Kyiv Post та неприбутковою організацією The Media Development Foundation. Проект висвітлює проблеми та виклики, з якими доводиться стикатися представникам сексуальних, національних та інших меншин в Україні. Проект став можливим за підтримки американського народу через Державну агенцію інтернаціонального розвитку Сполучених Штатів (USAID) та громадської організації «Internews». Зміст матеріалів не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США, Інтерньюз та редакції.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---