Землю біля озера обласне начальство ділить без погодження громади

Започаткована торік у липні ініціатива з виділення земельних ділянок учасникам АТО спрямована не лише для підвищення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, а й слугує однією із форм підтримки від держави та своєрідної подяки солдатам за їх мужність, самовіддачу, жертовність, які вони проявляють у боротьбі за мир для кожного з нас. Проте за цей період виявилось, що далеко на завжди і не скрізь наші захисники можуть скористатися своїм правом на безкоштовне отримання землі.

Нагадаємо, раніше Інформаційне агентство Волинські Новини вже писало про бюрократичні «муки» волинських бійців, які не можуть отримати обіцяних грошей та земельних ділянок. Зокрема, волинянин Дмитро Шетела після демобілізації він так і не отримав ні «дембельських» грошей, нічого не виплатили йому й за поранення. Земельну ділянку, на отримання якої написав заяву, теж поки не отримав.

ЧИТАТИ ЩЕ: ЗЕМЛЯ ДЛЯ УЧАСНИКІВ АТО НА ВОЛИНІ: ТРЕТИНІ ЗАЯВ - ВІДМОВА

Землю біля озера в селі Любохини обласне начальство ділить без погодження громади, що викликає відповідну реакцію в місцевих жителів. Про цю проблему пише Юрій Коваль в газеті "Сільські новини".



ДО ВОДОЙМ – ОСОБЛИВИЙ ІНТЕРЕС

Так, на сьогодні на Волині відповідні заяви в органи виконавчої влади та місцевого самоврядування написали понад 4 тисячі 800 учасників АТО, що є одним із найвищих показників в Україні. Але дозвіл на складання проектів землеустрою надано лише половині із них. Якщо ж була б озвучена статистика, скільки їх пройшло увесь процес отримання землі аж до державної реєстрації права власності на неї, то цифри, мабуть, зменшилися б ще у кілька разів.

Найбільше проблемних питань виникає на територіях біля озер. У Старовижівському районі останніх налічується понад два десятки. Так лише на території Любохинівської сільської ради є 7 блакитних плес, Кримненської – 5. Між цими двома селами знаходиться одне із наймальовничіших озер Волині – Пісочне, земля навколо якого вже давно викликає підвищений інтерес у багатьох громадян. Біля нього наприкінці минулого року виявили бажання отримати земельні ділянки десять учасників АТО. Чимало із них – місцеві. Окремі із них, як-от Микола Глова, який з маленьким сином і дружиною, проживає в одній оселі з її батьками на хуторі біля Кримного, написали заяви з проханням виділити їм ділянки по 12 соток для ведення садівництва. Кілька ж висловили прохання взяти до 2 гектарів для ведення особистого селянського господарства. Очевидно, ця обставина, спричинила у Кримному широке обговорення можливого поділу землі біля озера. Його жителі зауважили, що в результаті вони втратять громадське пасовище худоби, розташоване тут. Питання було винесене на розгляд сесії сільської ради, де було прийняте рішення відмовити у погодженні надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення ділянок у цій місцевості. Згодом учасники отримали відповіді про відмову у задоволенні їх заяв через зазначену причину від начальника управління Держземагентства у Волинській області Василя Василенка.

– Я так само, як і хлопці, ще торік написав заяву про виділення землі біля Пісочного, але вже на території Любохинівської сільської ради, – у свою чергу розповідає старовижівчанин Юрій Писарук, котрий теж був мобілізованим, пройшов через пекло війни, отримав поранення. – З обласного управління ніяких листів мені не надходило і до цього часу я не знаю, яка її подальша доля.



ДІЛЯНОК ЧЕКАЮТЬ ВЖЕ КІЛЬКА МІСЯЦІВ

За інформацією відділу Держземагентства, наданою для преси ще у березні, заяву Юрія Писарука не погодила сільська рада. Водночас у Любохинах чи не найпершими в районі вирішили виділити ділянки для своїх односельчан – учасників АТО. 17 вересня 2014 року був наданий дозвіл на складання проектів землеустрою щодо виділення ділянок на хуторі Шави, який знаходиться біля озера, чотирьом любохинцям – Валентину Коцубі, Миколі Резю, Віталію Ковальчуку та Михайлу Диксі.

Вони виготовили ці проекти, які були погоджені районним відділом Держземагентства, у травні, а хто ще й у квітні нинішнього року. За словами начальника Старовижівського районного виробничого відділу «Центр ДЗК» Петра Камінського, їх передали на затвердження в управління Держземагенства. Варто зауважити, що ця процедура є передостанньою в оформленні документів на землю, за якою вже йде безпосередня реєстрація права власності на неї.

Проте чи то спеціалісти обласного управління десь між численними паперами поклали ці проекти і забули про них, чи то пан Василенко передумав із затвердженням, але до цього часу, як зазначають любохинські учасники АТО (розмова із ними відбулась 10 серпня – авт.), назад вони їх не отримали. Зараз щодня з нетерпінням очікують новин із Луцька.

– Ми з дружиною живемо у дідовій хаті, виховуємо двох дітей, – розповідає Віталій Ковальчук. – Хай би були ця земля. Якщо не ми, то, можливо, син чи донька, як виростуть, надумають будуватись.



Важливо отримати її і для Валентина Коцуби.

– Нещодавно я видав дочку заміж, крім якої у сім’ї є ще одна донька та син, – зазначає учасник АТО.

СЕЛЯНСЬКИМ ГОСПОДАРСТВОМ ВИРІШИВ ЗАЙНЯТИСЯ СБУШНИК З ЛУЦЬКА

Навіть якщо хтось із них надумає продати свої 12 соток, щоб поправити своє скромне матеріальне становище, то це їхнє право, яке вони вибороли під кулями та артилерійськими обстрілами на Сході нашої країни. До такого рішення з розумінням поставиться громада. Натомість абсолютно протилежне ставлення у неї викликала інформація про виділення аж 2 гектарів землі біля озера нікому невідомому тут Дмитру Подольцю.

– Ще до того, як у березні за підписом першого заступника начальника головного управління Держземагенства у Волинській області Світлани Богути нам прийшов запит щодо можливості надання дозволу на розробку проекту землеустрою з подальшою передачею цьому громадянину у власність 2 гектарів, ми в сільській раді вже знали, що доведеться чекати такого листа, – констатує любохинівський сільський голова Адам Стрільчук.

Судячи із заяви, написаної ним на ім’я Василя Василенка, цей учасник АТО із Луцька надумав зайнятися у Любохинах веденням особистого селянського господарства. Для цього необхідно здійснити поділ проінвентаризованої земельної ділянки площею 20,4234 гектара, розташованої за межами села, з якої рілля становить близько 2,5 гектара.



– Розуміючи важливість цього питання, той резонанс, якого воно може набути не лише в нашому селі, а й в районі в цілому, ми вирішили розглянути його на найближчій черговій сесії сільської ради, про що у своєму листі від 20 березня поінформували Світлану Богуту, – показує документи Адам Стрільчук. – Вона була запланована на травень, проте з ряду об’єктивних причин її проведення ми перенесли на липень. Відповідне повідомлення 15 травня адресували в управління Держземагентства. 14 липня депутати Любохинської сільської ради на сесії прийняли рішення відмовити у погодженні надання земельної ділянки Подольцю Д.А., про що ми знову поінформували обласне земельне начальство.



Але, схоже, йому це рішення представників громади села вже байдуже, адже ще 14 квітня начальник головного управління Держземагентства Василь Василенко видав наказ, згідно з яким надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення 2 гектарів землі біля озера Пісочне у власність громадянину Подольцю Д.А. Можна довго дискутувати щодо цього рішення, посилатись на земельне законодавство. Дійсно, пан Василенко відповідно до Земельного Кодексу України має право самостійно розпоряджатися землею за межами населених пунктів. Але 15 жовтня 2014 року був прийнятий наказ Держземагентства № 328 «Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14.10.2014», згідно з яким начальників головних управліньДержземагенствазобов’язали надсилати органам місцевого самоврядування за місцем розташування земельних ділянок запити про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Заперечення сільських рад з цього приводу мають бути передбачені законом, зокрема частиною сьомою статті 118 та частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України. Але постає запитання: чому в одних випадках обласне земельне начальство занадто довго розглядає заяви та проекти землеустрою учасників АТО, а в інших у найкоротші терміни приходить до висновку про «відсутність аргументованих заперечень» з боку сільської ради? Можливо, така увага до особи Дмитра Подольця викликана тим, що він, виявляється, є працівником управління Служби безпеки України у Волинській області, має вище офіцерське звання.

СОТКА ЗЕМЛІ БІЛЯ ПІСОЧНОГО КОШТУЄ 3 ТИСЯЧІ ДОЛАРІВ

Ділянка, де Дмитро Анатолійович вирішив вести селянське господарство, знаходиться на хуторі біля озера Пісочне, поруч з водоймою. Вона вже давно заростає молодими соснами. Хто побуває у цій місцевості, одразу зауважить, що орати і сіяти ніякий добрий господар тут не буде. А ось змінити цільове призначення земельної ділянки і побудувати тут кілька дач – інша справа. Від однієї із них, яка розташована неподалік, до озера прокладений дерев’яний місток.

Саме завдяки близькості до водойми цей хутір вже давно облюбували громадяни, котрі перебувають при високих посадах і мають фінансові можливості створити тут усі умови для свого відпочинку.



– Колись на цьому хуторі найперше виділили ділянку одному із працівників СБУ, який побудував тут дачний будинок, – показує його землевпорядник Любохинівської сільської ради Володимир Луць. – Далі зацікавлення землею навколо почали виявляти представники інших правоохоронних структур – прокуратури, митниці тощо. В результаті утворилась така собі вуличка з дач. Щоправда, не всі вони були оформлені на фактичних власників, багато з яких зараз вже є колишніми працівниками впливових державних органів.

Про забудову силовиками Пісочного не раз писали у пресі, зокрема, у 2009 році і в газеті «Волинь-нова». У громадськості Старовижівщини, депутатів районної ради виникали питання щодо законності таких дій у по-справжньому райському куточку Полісся, де відпочинок оцінить кожний. Недаремно, й одну із земельних ділянок площею 12 соток її власник продає сьогодні за 36 тисяч доларів. Тобто за кожну соту просить по 3 тисячі. Таким чином, після вже прийнятого наказу Василя Василенка, котрий нині очолює комісію з реорганізації управління Держземагентства у Волинській області і водночас є виконуючим обов’язки начальника управління Держгеокадастру, і оформлення усіх необхідних документів Дмитро Подолець фактично може стати мільйонером. Проект землеустрою вже він виготовив. Але поки що його не погоджують у Старовижівському районному відділі Держземагенства.



– Не знаю, скільки днів у зв’язку із реформуванням нашої служби мені ще залишається його очолювати, але я не поставлю свій підпис під цим проектом, – зазначає Микола Міліщук.

Микола Степанович добре розуміє, що якщо поділять 2 гектари біля озера, то в районі фактично він відповідатиме за це рішення. Сьогодні воно вже викликало широкий резонанс на Старовижівщині, стало предметом розгляду на сесії районної ради, що відбулась 31 липня. Обранці громади констатували різко негативну оцінку, яку викликав у жителів району наказ пана Василенка, і звернулись до голови ОДА Володимира Гунчика з проханням забезпечити обов’язкове погодження управлінням Держгеокадастру питань відведення земельних ділянок з органами місцевого самоврядування. Відповідні звернення мають намір адресувати і учасники АТО в районі, котрі до цього часу не можуть реалізувати своє право на отримання 12 соток землі. Після того, що вони пережили, що пережила наша країна в цілому, люди просто не терпітимуть, коли державні органи знову діятимуть за принципом: земля є, але не для всіх.

Юрій КОВАЛЬ

Фото автора

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---