За покликом серця: «Нагодувавши солдата, ми захищаємо найдорожче»

Страшне відлуння невизнаної війни на сході України не оминуло й Волинську область, адже неодноразово наш регіон віддавав у її жорстокі горнила найкращих своїх синів. Але не варто забувати й про волонтерів - тих, хто першим подав руку допомоги українським захисникам на початку бойових дій, саме тоді, коли держава не спромоглась їх одягнути та нагодувати, а також забезпечити елементарними засобами захисту.

Одним із таких от небайдужих патріотів, який з початку війни постачає продукти харчування, зокрема, консервовані овочі, ягоди та фрукти, прямо на передову, є уродженець села Старики Горохівського району, директор Берестечківського плодово-консервного заводу Олександр Захарчук.Саме з цією людиною кореспондента Інформаційне агентство Волинські новини познайомили волонтери із волонтерського центру «Серце патріота». Мовляв, «скільки себе пам’ятаємо, Сашко ніколи не стояв осторонь проблем військових.

Раніше та допомога, що ми передавали, на жаль, не надходила на передову

«Коли почались події на сході, за ними ніхто не стояв. Кожен допомагав, як умів. На початку війни та допомогу, що ми передавали на фронт, не надходила до адресатів. Це тому, що ми, тоді ще наївно вірили у те, що люди не можуть наживатися на війні, й тому не перевіряли, хто що везе й куди. На той час телефони хлопців з передової нам не давали, тож не могли подзвонити і перепитати, чи все дійшло туди, куди потрібно. Тепер - усе геть по-іншому. Довіряємо лише перевіреним людям. Вони возять усю провізію безпосередньо на передову, при цьому волонтери завжди показують фото, на яких зображені блокпости з нашими, волинськими хлопцями. Серед них є багато добровольців й тих, хто був в Афганістані. Людина, яка пройшла одну війну, зокрема у Афгані, знає, що це таке», - розповідає про події минулого року у порівнянні з сьогоденням 49-річний Олександр.«Андрійович, немає у що вдягнутися, немає що їсти», - мобілізований волинянин

«Минулого року на війну пішов мій працівник Вітя Форманюк з села Перемиля Горохівського району. Він більше року відвоював в Артемівську, Слава Богу, уже незабаром повернеться додому. Хлопчина захищав цілісність країни на передовій, пережив контузію. Ми йому зберегли місце, а також заробітну плату таку ж самісіньку, як він отримував й до мобілізації. Але коли його покликали до війська, то Вітя зателефонував й жалівся, мовляв, «Андрійович, немає у що вдягнутися, немає що їсти». Ми йому скидалися на форму і на бронежилет усією фірмою. Отак «зі світу по нитці» одягнули й відправили у армію. Такі були часи. А ось тепер його демобілізують. Каже, що з неділі хоче виходити на роботу. Ми його чекаємо. Хай приходить. Бо хороший хлопець», - розчулено каже очільник заводу.

Кожна людина, якщо на його батьківщину нападає ворог, зобов’язана щось робити. Не факт, що від мене було б більше користі на війні, якби я бігав з автоматом

«Погано, якщо людина не хоче взяти зброю до рук, намагаючись, кажучи простою мовою, «шлангувати» чи «косити». Інша справа, коли не дозволяє здоров’я чи вік. Однак, якщо на Батьківщину нападає ворог, кожен зобов’язаний діяти. І, якщо немає можливості воювати самому, можна хоча б допомогти іншому солдату залишитись живим, нагодувавши і одягнувши», - переконаний Олександр.Не буває війни справедливої, чи правильної. Бо гинуть люди

«Війна – то завжди зле. Не буває війни справедливої чи правильної. Бо гинуть люди. До прикладу, за радянських часів люди думали, що вони - визволителі. Сьогодні ми ведемо фактично вітчизняну війну, бо ворог прийшов на нашу територію і він є загарбником. Це не те що там розповідають по телевізору - про АТО чи громадянську війну. Потрібно усвідомити, що Росія – то дуже сильний ворог. Це не «бандити», і не «бригада», не шахтарі і слюсарі. Це професійна армія - найпідступніша з усіх у світі, та, яка не має, ні правил, ні принципів, ні честі. Вони дозволяють собі переодягатися в нашу форму, вбивати мирних мешканців, й заявляти, що то зробили українські військові. А стріляють же по нас з російської території», - розповідає співрозмовник.

Він припустився думки, мовляв, не любить «розсипатися» у цінних порадах, про те, що потрібно зробити, аби покращити життя в країні та області, бо на це нині гараздий кожен:

«А от взяти і зробити – так ніхто не хоче ставити інтереси іншої людини, а тим більше державні, вище своїх особистих. Кожен хоче смачно поїсти, жити в теплій хаті, й при цьому мати гроші уже сьогодні. В наш час люди, побувавши на заробітках за кордоном, повертаючись сюди, хапаються за голову», - каже Олександр.

У той же час, він досить схвально відгукується про переселенців, сподіваючись, що лише доброта та підтримка зможе зруйнувати «залізну стіну» між заходом та сходом

«Ті люди, що виїхали з зони бойових дій, а це - понад півтора мільйона, не прийняли російську й сепаратистську сторону. Вони переїхали на Україну, бо хочуть бути українцями. Це є дуже сильний крок, адже добре бути патріотом в західній Україні, коли над головою не свистять кулі. А як воно спробувати бути патріотом отам, в Донецьку? Як агітувати за Україну, коли ти знаєш, що ти - один на сто чи навіть на тисячу. Як це робити, знаючи, що за це, швидше за все, тебе здадуть, закриють в підвалі або може й вб’ють. І ті люди, які приїхали сюди з тамтешньої території, як ніхто потребують підтримки та допомоги. Бо вони порахували, що їхня мати і держава не там, в Донецьку, де вони покинули обжиті квартири, бізнес та інші блага, де розбилися сім’ї, бо одні - за Україну, а другі - за Росію. Їм можна й треба дати право голосу, можливість обирати й бути обраними до влади. Це для того, щоб вони бачили, що в нашій державі, яка є справжньою, на відміну від ДНР та ЛНР, хоче їх бачити і любить. А там ті, що залишилася на окупованій території так, як колись у Германії, що була поділена залізною стіною, поживуть 5-10 років, і, якщо в нас буде все добре, самі постукають в тут стіну, візьмуть лома і розіб’ють її, вигнавши отих проросійських Моторол, Гіві та Захарченків», - роздумує вголос співрозмовник.Є вищий світ – і прості громадяни України, які не живуть, а виживають

На думку пана Олександра, великою прикрістю є те, що в Україні виник так званий «клан діамантових суддів та прокурорів».

«Звичайна людина боїться достукатися до влади, бо владці не відносяться до простих людей, як до нормальних громадян України. До прикладу, у нас, на Горохівщині в людей позабирали землі в оренду. А тим часом українці завжди були «одногосподарниками», тобто самостійно розпоряджались власною землею. А тепер землі повикупляли, завантажені фури нищать дороги, а грошей в сільській раді немає. А за що ремонтувати ту дорогу, якщо користуються дядьковою землею, з якої податки мали б і ти до сільської ради, але усі гроші йдуть на Київ? Якби податки платили туди, куди це потрібно, сільський голова самостійно вирішував би, куди їх витратити: відремонтувати трубопровід, зробити освітлення в селі чи дороги. Є багато проблем, вирішення яких упирається в гроші. Але їх забирають на Київ, а там спишуть на війну. Як наслідок, грошей не отримують ні солдати, ні звичайні люди, які важко працюють», - обурюється волинянин.

Держава дає в руки автомат, іржаві патрони, садить в окоп і забуває про солдата. Люди повертаються з фронту і чесно розповідають про ставлення держави до воїнів, які її ж і захищають

«Усе виходить з того, як держава Україна поводить себе на війні. Чому в нас тільки одні програші, котли, як, наприклад, у Іловайську чи Дебальцевому? Все тому, що влада не реагує на те, коли наші військові кажуть, що потрібно наступати і вибивати ворога. Люди, які там воюють є Героями, тому держава зобов’язана дбати за них. Боляче переглядати репортажі по телебаченню про бійців без ноги чи руки, про яких влада забула й кинула напризволяще. Лише волонтери домовляються про її лікування за кордоном. Натомість, що робить держава? Дає в руки автомат, іржаві патрони, садить в окоп і забуває про солдата. Люди повертаються з фронту і чесно розповідають про ставлення держави до воїнів, які її ж і захищають.



У столичних представників влади є можливість взяти літак і вилетіти на Мальдіви чи Майорку, де вони поховали гроші, а простий народ сидить в окопах. Але ж людина повинна знати, за що вона воює. Коли ми завантажуємо волонтерські мікроавтобуси, то вони приїжджають і показують мені фотографії, зроблені з допомогою телефонів. Тобто, є звіт і віддача. Й це не розповіді про підтримку загальними фразами. Повинна бути нормальна державна політика, як в європейських країнах. Бо, як казав Наполеон, «не будеш годувати свою армію, доведеться годувати чужу». Потрібно правильно розставляти пріоритети – в нас не АТО, а справжня війна. Не треба тішити себе ілюзіями, бо ми воюємо з однією із найсильніших і найагресивніших армій світу – російською. Це держава, яка не може без війни», - каже підприємець.Наші волонтери і добровольці – це найсвідоміші сини свого народу, бо роблять усе за покликом серця

«Ці люди кидають сім’ю, бізнес, і йдуть на фронт. Це - найкращі сини країни. Натомість, Путін кидає сюди алкоголіків, наркоманів, злочинців, яких, зазвичай, ставлять перед вибором – або в’язниця, або війна. «Йди на Україну воювати, інакше за грати», - кажуть їм. Що ж виходить, що він сюди відсилає своїх «люмпенів», а наші найкращі воїни гинуть? Оце і є однією з найбільш вагомих проблем. Армії фактично у нас не було. Її поступово знищували, не давали зарплату, відібрали зброю, не вирішували квартирні питання. Тому, на мою думку, першою чергою потрібно піднімати військово-промисловий комплекс. Він дасть розвиток і металургії, і електроніці, бо то все взаємопов’язано. З’являться нові види зброї, робочі місця. І людям не дадуть воювати на техніці, яка стояла на консервації ще з 60-х років. Треба дбати про захисників, бо вони – це найцінніше, що є у нашій країні», - сказав на прощання Олександр і повернувся завантажувати волонтерський мікроавтобус продуктами харчування.

До слова, 15 жовтня 2015 року, волонтери із центру «Серце патріота» вкотре повезли гостинці на схід від консервного заводу міста Берестечко, тож, українські захисники матимуть змогу поласувати хрумкими огірочками, запашними томатами чи свіжими соками та варенням. Окрім цього, їх «зігріли» теплими речами, буржуйками та бойлерами.Підготувала Вікторія СЕМЕНЮК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---