Інклюзивна освіта у Луцьку: перший досвід маленької Софійки та її мами

Лучанка Софійка Романюк у свої 10 років уже пережила дві операції. Ніхто й не здогадується, чого коштує цій дівчинці бути такою самою, як і решта однокласників – безтурботною, розкомплексованою, органічною. Лікарі поставили Софійці діагноз – артерогрипоз, захворювання суглобів. Це захворювання небезпечне тим, що воно не прогресує, але може повертатися. Софійку лікували і вдома, і в Києві, в інституті ортопедії. Вона пережила дві операції. Та хвороба все ж не збиралась відпускати.

Як дівчинка разом з небайдужими людьми бореться з недугою, йдеться у відеосюжеті, який оприлюднила прес-служба Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом».



Жити з таким діагнозом непросто, розповідає мама дівчинки, Мар’яна Романюк-Вільчинська, а тому вчилися, звикали всі разом.

«Прогнози… нам дали перелік вправ, масажі, лікувальна фізкультура, якими ми можемо займатися вдома, але не пропонували нічого радикально ефективного», - каже Мар’яна. Сім’я використовувала усі можливості реабілітації, так зав’язалося знайомство із церквою «Фіміам».



Зараз Софія Романюк навчається у першій приватній ліцензованій школі Луцька. Вона невеличка – усього 5 класів. Школа особлива не лише тим, що у неї відмінний від інших статус, вона дозволяє навчатися діткам, яким важко рухатися без сторонньої допомоги. Директор Луцької приватної спеціалізованої школи«Скарбниця мудрості» Сергій Гопанчук розповідає, що це інклюзивна школа, де є такі християнські добрі цінності, і школа відкрита для всіх бажаючих.

Нині заклад отримав статус загальноосвітнього – тож розвиватиметься і надалі. Зараз тут навчається 72 учні. У школі з дітками проходять шкільну програму, поглиблено вивчають англійську мову та християнську етику. Колектив педагогів сподівається на те, що їхні вихованці отримають гідні знання, а здобувати їх буде легко і комфортно.



Приватна школа не передбачає державних джерел фінансування, тому навчання у ній – платне. Частину витрат покриває благодійна допомога християнської громади, а частину доводиться платити батькам. До того ж, школа перебуває на етапі становлення. І від самих початків Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» підтримав цей заклад. «Спочатку ми просто просили допомогу на тих діток, які в нас є неповносправні. Оскільки дітки – з особливими потребами, і батькам важко їх підтримувати на спортивному майданчику, то було звернення, пов’язане із облаштуванням зовнішньої території. І ось таким чином ми час від часу звертаємося із нашими ідеями, а там уже Фонд чи підтримає, чи вважає, що даний момент потрібновідкласти», - каже Сергій Гопанчук .

Левова частка із сімейного бюджету необхідна на реабілітацію Софійки. Окрім того, двоє молодших дітей також потребують уваги. Тому сім’я Романюків звернулася по допомогу на Фонд Ігоря Палиці. І ось уже третій рік поспіль навчання дівчинки у «Скарбниці мудрості» фінансує ця організація. У школі Софія черпає не лише знання із навчальних предметів, але й опановує загальнолюдські цінності, отримує відповіді на найрізноманітніші запитання.



Зі своїми початковими страхами Софійка впоралася. Так, як із норовливим звуком «р». Вона уміє боротись, йти вперед і досягати мети. Такий же, як її мама – берегиня багатодітної родини. Так, Софія - найстарша донька, їй – десять років. Далі – син Даниїл, йому вісім. І наймолодша - Єва, їй 5.

Як розповідає мама Софійки, дівчинка дуже добра, щедра.

«Вона завжди ділиться зі всіма. Коли там якісь свята, і дають цукерки, то вона завжди їх приносить додому і ділиться зі всіма. Подарунками вона теж своїми завжди дуже ділиться. А ще вона любить читати, читає дуже багато книжок. Її бібліотека, мабуть, уже налічує більше книжок, ніж моя. Софійка цікавиться усім і зразу, і треба їй відповіді на все одразу. Тут велику роль грає школа, де дуже багато розмовляють з дітьми, і розмовляють, як з дорослими, на рівні. Щодо всього - щодо буття, щодо сім’ї, щодо поведінки молодих дівчат. Абсолютно всього. Мені дуже подобається, що вони отримують досить правильні, на мою думку, відповіді», - запевняє мама дівчинки.

«Я читала книжку «Лісова школа». Мені сподобалась книга, і мені більше запам’ятався зайчик Вухань. Боязкий, він спочатку боявся-боявся, потім така пригода сталась, що всі іграшки позабирали в нього, він їх шукав», - пригадує дівчинка, як зайчик позбувся своїх страхів.

Одна із правильних відповідей, яку людина упродовж життя отримує для себе сама – що таке добро. Чи є для нього місце у непростий час, коли часто-густо буває викривлення дійсності, цінностей, їхня підміна, фальш? Добро є, воно мусить існувати, тому що без нього не бути й повноцінному життю.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---