Яцків про 51 ОМБ: «Розформування частини - як похорон»
Військову частину, яка дислокується у Володимирі-Волинському, безжально розформовують. Потому бригаду з більш ніж 75-річною історією згадуватимуть хіба що в підручниках військової історії. А нагороди і почесні звання стануть експонатами архівів та музеїв.
Історія бригади за останній рік - ціла низка трагічних подій, де полягли волинські ГЕРОЇ (Волноваха, Савур-Могила, Ілловайськ). Але ця історія - це ще й приклад героїзму і мужності, хоч і про значну частину подвигів волинян чомусь мовчать.
Тепер історія легендарної бригади писатиметься з чистого листка, перекресливши все, чим пишалися військовослужбовці.
Бойова історія
51-а механізована дивізія була сформована із 51-ої гвардійської стрілецької дивізії, яка в свою чергу утворилась із 76-ої стрілецької дивізії на середині Другої світової війни. Свою історію бригада розпочала 23 листопада 1942 року, коли 76-у стрілецьку дивізію перейменували у 51-у стрілецьку дивізію і надали за бої за Сталінград високий статус гвардійської. На початку незалежності України вона була реорганізована у 51-у механізовану дивізію.
А з 2002 року дивізію скоротили до бригади, і зараз, поки що, це — 51-а окрема гвардійська Перекопсько-Харківська Празько-Волинська ордена Леніна двічі Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова механізована бригада 13 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України.
Під час Другої світової війни 51 дивізія брала участь у боях під Сталінградом, згодом – в Курській дузі. Вона визволяла білоруські міста Вітебськ і Полоцьк, потім бійці дивізії брали участь у боях на території Прибалтики. Двадцять один чоловік у частині був удостоєний найвищої нагороди — звання Героя Радянського Союзу.
51-а гвардійська окрема мотострілецька дивізія була створена після Другої світової війни з 51-ої гвардійської стрілецької дивізії, але розформована в кінці 1950-х роках в Прибалтійському військовому окрузі. Натомість, наприкінці 1947 року 15-а стрілецька дивізія була передислокована з Австрії у міста Володимир-Волинський та Любомль. У повоєнні роки воїни з'єднання розміновували Волинську землю, допомагали цивільному населенню відбудовувати післявоєнне господарство, збирати врожай, залучалися до будівництва поливних систем на Кубані й у Криму.
У вересні 1965 року Наказом Міністра оборони Радянського Союзу в пам'ять про 51-у стрілецьку дивізію, яка стійко прийняла перші удари війни, 15-й стрілецькій дивізії передано номер «51» і почесне найменування «Перекопська». А 19 січня 1992 року особовий склад дивізії прийняв присягу на вірність українському народові.
У вересні 1999 року в рамках заходів, присвячених 800-літтю Галицько-Волинського князівства та з нагоди 60-річчя з дня створення дивізія одержала з рук Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Леоніда Кучми Бойовий Прапор та почесне найменування «Волинська».
Під час реалізації Державної програми розбудови і реформування Збройних Сил України у 2002 році 51-у дивізію було реформовано в 51-у окрему механізовану бригаду з залишенням їй усіх нагород та почесних найменувань.
Однак, уже в новітній історії нагороди й почесні найменування перейдуть радше до музею, оскільки 51 бригаду розформовують, а новостворена 14 бригада, хоч і є правонаступницею 51-ї, та нагороди і звання не збереже.
Новітня історія
У жовтні 2012 року бригаду очолив уродженець Тернопільщини полковник Володимир Яцків, який мав досвід миротворчих місій.
До весни 2014-го питаннями забезпечення армії в Україні й, зокрема, на Волині в Міністерстві оборони не надто переймалися. Фінансування скорочувалося, полігони пустували, скорочувався штат.
У 2013 році в/ч А2331 опинилася в центрі скандалу. З’ясувалося, що на полігоні влаштували понад 100 кар’єрів, де місцеві мешканці добувають пісок для власних потреб. Цим питанням свого часу зайнялася прокуратура Західного регіону. Та попри скандали з незаконним видобутком піску, волинські військові достойно несли службу. У 2013 році танковий взвод з 51-ї окремої механізованої бригади з Володимира-Волинського переміг у конкурсі на кращий танковий взвод Збройних Сил України.
«Усі, хто спостерігав за ходом стрільб із вишки, питаються, а що за підрозділ стріляє? Їм відповідають: 51-ша бригада, з Волині Судді відразу не зрозуміли, перепитують: а це звідки, з Новоград-Волинського? А їм відповідають: з Володимира-Волинського!», – розповідав про конкурс командир батальйону.
Це відбувалося наприкінці літа - на початку осені 2013-го. А вже навесні 2014-го всім стало зрозуміло, що в частині далеко не райдужна ситуація.
Всім миром…
Ситуація в Криму змусила всіх згадати, що в Україні є Збройні Сили, які мали б захищати країну від зовнішнього ворога. Щойно «зелені чоловічки» почали з’являтися під ворітьми військових частин, усі чекали якихось дій. Хто збройного спротиву, хто – дипломатичних перемовин. Та не було ні того, ні другого.
Були чи не були накази стріляти у відповідь, і чому не виконувався статут про патрульно-постову службу, задавав собі кожен українець. Але факт залишається фактом: Україна втратила Крим і більшу частину свого флоту. Однак анексією Криму Росія не обмежилася. Під заклики боротьби з «київською хунтою» почалися протести на Донеччині та Луганщині. І майже блискавично на Донбасі з’явилися озброєні люди, які почали захоплювати адмінбудівлі, відділки міліції, військові частини.
Тим часом в Україні виконувач обов’язків Президента України Олександр Турчинов підписує Закон про часткову мобілізацію. Це не оминуло і Волинь. Більше 4 тисяч волинян пішли до війська за повістками військкоматів.
У квітні чоловікам обіцяли, що їх мобілізують на збори, і всього на 45 діб. Однак ці 45 діб розтягнулися більше, ніж на пів року. Уже після проведення трьох хвиль мобілізації з’ясувалося, що сама мобілізація була здійснення з порушеннями. Згідно з інформацією військової прокуратури Луцького гарнізону, до дисциплінарної відповідальності притягнули 27 працівників волинських військових комісаріатів. А питання про військового комісара області, переконує обласна влада, піднімається в Києві. Та досі відповіді з цього приводу немає.
Так, у квітні в/ч А 2331 почала готуватися до прибуття нових військовослужбовців. Кількість особового складу мала бути розширена майже до 5 тисяч осіб. Тут же постало питання про забезпечення волинських військових амуніцією, захистом. А коли стало відомо про те, що 51 ОМБ відправляють на Схід, на Волині родичі забили на сполох: в сучасних умовах їхні діти мають воювати в старих касках зразка 70-х років і без бронежилетів. Не кажучи про інші речі.
З технікою було геть не краще. Значна частина машин була законсервована довгий час і не була справною. Акумуляторні батареї, які зберігалися – розряджені, а справних не вистачало. Не вистачало й гуми на колеса і багато-багато чого.
Полковник Володимир Яцків розповідав, що війська України більше двох десятків років недофінансовувалися.«Проблеми ЗСУ не від того, що керівники нехороші. Техніка стара, всі металеві баки поржавіли. Так, винуваті ми всі: хтось крав і продавав, хтось купував і знав, що купує крадене, а хтось дивися на це мовчки збоку. Але більше 20 років ЗСУ недофінансовувалися», - казав він.
Тоді силу духу й незламність продемонстрували звичайні волинські механіки та автослюсарі. Цивільні майстри не покладаючи рук, після роботи ремонтували, приводили до ладу стару техніку.
У квітні комбриг розповідав, що одного разу на КПП невідомі залишили два акумулятори. Люди поспішали в дорогу, і, не дочекавшись кого-небудь на КПП, просто залишили «презент» під дверима. Коробки невідомого походження навіть сприйняли з пересторогою – як-не-як, невідомий предмет під воротами військової частини.
«Я можу тільки висловити слова щирої вдячності за допомогу. Поки я буду командиром військової частини, я ніколи про це не забуду. І наші військові ніколи не зрадять український народ», - говорив тоді він.
А потім була дорога на Схід. Очевидці розповідають, як техніка глохла дорогою. Та наказ є наказ. Виїхати в зону бойових дій, себто АТО, вони мусили.
Кривава історія 2014-го
Перші втрати 51 ОМБ зазнала 22 травня, коли терористи обстріляли блок-пост під Волновахою (Донецька область).
На місці загинуло 9 чоловіків. Згодом стало відомо, що військові помирають в лікарнях від отриманих поранень. Відповідальність за це взяли на себе бойовики самопроголошеної ДНР. Генеральна прокуратура на той момент порушила два кримінальні провадження – за кваліфікацією «терористичний акт» та «службове недбальство». Згодом стали відомі ймовірні причини трагедії.
В цілому, загальна кількість загиблих у зіткненні між терористами і силовиками під Волновахою становить 17 осіб.
ЧИТАТИ ЩЕ: ВОЛИНСЬКИЙ КОМБАТ, ЯКИЙ ЗАСЛУЖИВ СЛАВИ ЩЕ ЗА ЖИТТЯ...
Після трагедії під Волновахою полковника Яцківа відсторонили від керування 51 механізованою бригадою, практично зробивши його винним у трагедії. Однак, очевидці розповідають, що командир незадовго до обстрілу намагався переконати вище керівництво перенести той блок-пост. А сам комбриг потрапив до реанімації, коли супроводжував тіла загиблих.
Його забрали в лікарню з літака, яким доправили цинкові труни – серце командира не витримало, адже з вищого керівництва ніхто тоді так і не приїхав, а Володимира Яцківа кинули на розтерзання згорьованим родичам.
Тим часом озпочалися бунти серед родичів: вони вимагали демобілізації, ротації, належного забезпечення бійців засобами захисту. Люди перекривали автомобільні дороги, оббивали пороги владних кабінетів, аби їхні чоловіки повернулися додому живими.
Та командування заявило: 45 діб давалося військкоматам на виконання мобілізаційних завдань. А мобілізовані служитимуть до наказу про демобілізацію. Раніше додому вони не повернуться.
Згодом частину переводять на полігон «Широкий лан» у Миколаївській області.
Частина з військових там же бунтують, вимагаючи доправити їх на Рівненщину, відмовляються виходити з потяга. Однак, таки виходять в Миколаївській області. На заяви родичів про недолугість призову, про порушення під час мобілізації командування обіцяє, що всі бійці пройдуть психологічний та медичний огляд. 
Однак родичі, які приїздять відвідати бійців, кажуть, що ніхто їх не оглядав.
«Таке можна побачити хіба що на фотографіях після закінчення Другої світової війни», - писав на своїй сторінці офіцер Міноборони підполковник Володимир Скоростецький, викладаючи фото зустрічі військових з рідними після довгої розлуки.
Дружини та матері навіть записали звернення до своїх захисників.
Що було на «Широкому лані» - сильно замовчується. Офіційні джерела розповідають про те, як військові проходять бойове злагодження. А неофіційні - про не надто моральні вчинки частини мобілізованих. Однак, не всі погодилися на переведення на «Широкий лан»: частина з військових добровільно залишилася в зоні АТО (зокрема, снайпери, які навіть цибульку висадили).
Після «Ширлану» 51 ОМБ не відправили додому, а кинули знову в зону бойових дій. Бійців розкидали практично по всіх секторах. Волиняни 51-ї воювали майже на всіх вогневих точках, вони першими приймали удари, побували чи не в кожній «м’ясорубці».
«Сидиш в окопі, а тобі на голову чиясь відірвана рука падає», - згадували хлопці.
І увесь цей час бригадою керували командири з приставками або в.о., а бо ж т.в.о. Хлопців прикомандировували до інших бригад, а вони там були самі по собі. Якби хтось із них загинув там – не виключено, що й не дізналися б. Адже ідентифікувати тіла, розірвані на шматки, обгорілі в танках, БМП без жетонів практично неможливо. Хіба за спеціальними прикметами, або ж за аналізом ДНК. Додамо, що «медальйони смерті» носили навіть у Другу світову війну. Навіть через більш як півстоліття віднаходяться невідомі могили, і загиблих можна ідентифікувати за записами в медальйонах, завдяки сучасній техніці. Однак у більшості мобілізованих навіть жетонів не було.
Дезертири - чи герої? Зрадники - чи зраджені?
Після розпорошення зібрати воєдино бойовий шлях бійців 51-ї дуже складно, хіба фрагментарно. У липні 51-ша прийняла бій на Луганщині. Тоді обійшлося без втрат. На кордоні Луганщини з Росією група волинських військових була змушена відступити і перетнула кордон з Росією. Спершу, без розбору, їх охрещують дезертирами і зрадниками, розтрубивши на всю країну. Згодом, під час з’ясування обставин, виявляється, що іншого виходу в них не було, офіцер бригади заявив, що це не дезертирство, і на бік ворога ніхто не переходив: у бійців закінчилися боєприпаси, їжа, якби вони не відступили на територію сусідньої держави, їх би просто не залишилося в живих. Згодом, після повернення на територію України, коли вони відмовилися отримати російське підданство, їх бере в «лещата правосуддя» військова прокуратура. Бійці опиняються в Запоріжжі, під слідством.
Нині ж родичі оббивають столичні владні пороги, пікетують Генпрокуратуру, навіть оголосили голодування.
Згодом Генеральна прокуратура інформує про звільнення двох військових прокурорів, які займалися справами волинян у Запоріжжі.
ЧИТАТИ ЩЕ: ТИМЧУК ПРО 51 ОМБ: ГЕРОЇ ДЕЗЕРТИРАМИ ОДНОЧАСНО БУТИ НЕ МОЖУТЬ
Уже пост-фактум стає відомо, що Лисичанськ звільняють саме бійці 51-ї. Савур-Могилу – стратегічну висоту на Донеччині - захоплювали і утримували ті ж волиняни.
«Приїжджав і «Правий сектор», і спецназ, і приїжджали ВДВ. Всі говорили, що ми її брати не будемо, її взяли ми, 51 бригада. А зараз нас не згадують - ні по телевізору, ніде. Це неправильно, там хлопці полягли», - розповідав солдат 51 бригади.
Так, були й ті, кого нинішній комбриг Володимир Яцків називає «дачниками», які відмовлялися їхати на завдання, підвозити боєприпаси, відсиджувалися на базі в населеному пункті Дачне на Донбасі.
Але й були воїни, які героїчно, кров’ю відстоювали свою землю. Були й танкісти, які знищили ворожу техніку і вирвались з котла..jpg)
Були артилеристи. Чоловіки усвідомлювали, що якщо вони не зупинять терористів там, на Донбасі, війна і розруха прийде до їхніх домівок, у їхні родини. А цього вони допустити не могли.
І весь час з ними були їх янголи-охоронці – волонтери. Ці люди не заради піару шукали одяг, бронежилети, каски, тепловізори, коліматори, оптичні приціли, GPS. Вони, зціпивши зуби, не істерили через втрати, а намагалися робити щось для живих, аби втрат було якнайменше. Вони не чекали подачок від Міністерства оборони, а брали в борг товари і возили, возили, возили туди – на передову. Доводилося кілька днів чекати моменту, коли можна потрапити на найдальший блок-пост, аби завезти бійцям найнеобхідніше.
А потім був Іловайськ – «братська могила», як дехто почав називати цю територію. Саме так відсвяткувала 51 ОМБ День незалежності України. У той час, коли в Києві проходив військовий показовий парад, бійців оточували. А потім крили з усіх видів озброєння. Саме 24-го серпня на територію України зайшли вже не найманці-бойовики, а регулярна російська армія, ті самі псковські і костромські десантники, які, начебто, «заблукали».
Кілька днів солдати разом з бійцями добровольчих батальйонів тримали оборону. «Вони безстрашні», - казатимуть згодом про волинян очевидці. А те, як бійці вирвалися з пекла, увійшло в історію героїзму 51 ОМБ.
ЧИТАТИ ЩЕ: ЯК ЗАВДЯКИ КОМБАТУ БАТАРЕЯ 51 ОМБ ВИРВАЛАСЯ З ІЛОВАЙСЬКОГО КОТЛА
Потім оточеним бійцям пообіцяли «зелений коридор», мовляв, дадуть з честю вийти з котла. Та поняття честі українських військових та їх ворогів, вочевидь, різне. Бо в тому «зеленому коридорі» попрощалися з життям не один десяток українських солдат.
«А ніхто не зміг прорватися. Колону розбили всю. Щойно поїхали - після першого села зліва почала бити артилерія. Колона була велика - до 4 кілометрів. Вона рухалась, а її обстрілювали з усіх боків, з усіх видів озброєння: стрілкового, ПТУРСів. Коли вискочили - побачили танки. 5 танків прямою наводкою били по автобусах, по машинах з людьми…», - розповідав боєць батальйону «Світязь», який разом з 51-ою та іншими добровольчими батальйонами виривався з Іловайського котла.
Точної кількості загиблих у тому «зеленому коридорі» досі ніхто не може сказати: Міноборони цю інформацію замовчує, не погоджуючись з твердженнями очевидців. А тим часом на Дніпропетровщині ледь не щотижня ховають неопізнаних бійців.
Ті, хто не зміг вирватися і не загинув, – потрапив у полон. Та саме поняття «полон» в сьогоднішній ситуації доволі відносне, в юридичному аспекті, адже в країні не оголошений військовий стан, через дипломатичні канали сусідня держава війну не оголошувала. І хоч після Іловайська минуло більше 2 місяців, полонені досі залишаються на окупованій території. А місце перебування 75 військових 51 ОМБ досі невідоме, вони вважаються зниклими безвісти.
Власне, родичам бійців, які зникли безвісти, пропонують здати генетичний матеріал для аналізу ДНК. Адже, в ідеалі, в усіх неопізнаних тіл повинні брати клітини на аналіз і заносити в базу даних, аби згодом їх таки можна було ідентифікувати.
І ось після Іловайська 51 ОМБ, через більш як півроку після відбуття з частини, повертається до Володимира-Волинського. Бійці втомлені, виснажені, сердиті. Дехто з них за цей час ні разу не був у відпустці, а щодня балансував між життям і смертю. Прибуває 1-й ешелон, потім 2-й, …6-й.
Уже у Володимирі-Волинському стає відомо, що екс-командир бригади, Павло Пивоваренко, зник безвісти.
Причини цієї жахливої історії вивчали й у Верховній Раді, навіть створили відповідну Тимчасову слідчу комісію. Та Міноборони не поспішало відкривати таємницю рішень щодо цієї спецоперації. Натомість винними називали відступ батальйону «Прикарпаття» та частини 51 ОМБ. А ось ТСК вирішила, що винні тодішній Міністр оборони Валерій Гелетей та керівник Генштабу Віктор Муженко. Через Іловайський котел, начебто, «полетіли голови» у Генштабі. Однак, покараних за Іловайську трагедію досі не показали громадськості.
Натомість, Президент України ухвалює рішення щодо 51 ОМБ: частину розформовують. Висловлювався Гарант в надзвичайно різких тонах про частину. Мовляв, і в полон здалися, і дезертирували, і втрат багато. Згідно цього ж рішення, замість 51-ї має постати 14 бригада. Тверде переконання, що бригаду треба розформувати, не похитнули жодні доводи. А під час зустрічі з командирами 51 ОМБ тон розмови про бригаду в Президента дещо змінився. Так, Петро Порошенко запевнив, що основою 14-ї механізованої бригади стануть бійці 51-ї бригади, які найкраще себе проявили під час антитерористичної операції на Донбасі. Бо волиняни достойно себе показали під час АТО..jpeg)
Дехто ж з бійців припускає, що завдяки розформуванню можна буде заховати кінці у воду, і не розслідувати помилки командування, які призвели до численних жертв. Мовляв, «Нема тіла – нема діла». Та все це залишається на рівні домислів. Утім, до бригади фактично застосована колективна відповідальність, яка заборонена українським законодавством.
Історія з чистої сторінки
Уже після трагедії під Іловайськом 51-й ОМБ повернули полковника Володимира Яцківа, якого хотіли бачити командиром його солдати. Комбригу доручили не зіркову роль: зібрати всю частину воєдино і … розформувати.
Вже відомо, якою має стати 14 бригада. До її складу має увійти 4 підрозділи: реактивний дивізіон, танковий батальйон, протитанкова батарея і рембат. Решта передаватимуться в інші частини.
«Ми зараз максимально намагаємося зберегти людей переведенням в підрозділи, які залишаються, - наскільки це можливо. Ті, які рахуються в госпіталях, ходять на службу, проявили себе нормально - вони всі залишаться. На жаль, це дуже невеликий відсоток – в районі півтори-двох тисяч осіб», - пояснив комбриг.
Навіть є командир 14 бригади. І це не Володимир Васильович. А у полковника зараз інші турботи – повернути в правове поле статус всіх бійців, яких розкидали по всій лінії фронту, виплатити заборговану зарплату, списати знищені матеріальні засоби. А техніку, яка повернулася, треба відремонтувати. І роботи, каже командир, дуже багато. Але й тут 51-шу ОМБ не залишають волонтери. До слова, згідно з директивою, 51 ОМБ має бути розформована до 30 листопада. Однак, це ще не остаточна дата, адже командування може відтермінувати її, зважаючи на обставини. Тож, коли 51 окрема гвардійська Перекопсько-Харківська Празько-Волинська ордена Леніна двічі ордена Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова механізована бригада Сухопутних військ Збройних Сил України перестане існувати - ще достеменно невідомо. Та це не відміняє того факту, що 14 бригада, хоч і буде правонаступницею 51-ї, та нагород і звань не отримає. Так би мовити, історія писатиметься з чистого листка, перекресливши все, чим пишалися військовослужбовці 51-ї бригади.
«У кожноі військової частини є історичний формуляр. Він буде зданий в центральний архів Міністерства оборони. Частина даних, що стосується історіі та нагород- в музей Збройних Сил Украіни у місті Києві», - пояснив підполковник Володимир Скоростецький.
Сам же комбриг робить те, що й повинен робити - виконує наказ, незважаючи на власні судження. Але те, що процес розформування частини йому не надто імпонує, він не заперечує. І говорить про частину, якою поки що керує, як про живу істоту, з добре прихованим за оптимістичними нотками болем в голосі.
«Для командира немає нічого гіршого ніж розформовувати частину. Завжди легше творити щось добре, приміром, краще, щоб діти народжувалися, а не організовувати похорони. Розформування для військової частини - як похорони. Частина з такою історією, з 5 орденами, яка торік відзначила 75 років, за незрозумілих мені обставин повинна бути розформована… Так, обставини є, з частиною з них я згідний. Але є формуляр, бойовий прапор частина зберегла, вийшла з бою. Так, може, десь порушила наказ при виході з бою у окремих випадках, в окремих підрозділах. Але це не означає, що всі бігли з поля бою з перших днів війни… Але таке рішення прийняте, і воно має бути виконане», - пояснив у коментарі Інформаційному агентству Волинські Новини полковник Яцків.
До слова, говорячи про те, що солдати 51 ОБ неодноразово просили повернути їх командира, він відповідає: «Не все те золото, що блищить. В мене є теж недоліки, як і в будь-якої нормальної людини». Та очільник ОДА Володимир Гунчик вважає, що якби раніше повернули Володимира Яцківа до керівництва частини, можливо, й ситуація там була б інша.
Самі ж бійці, які повернулися з бойових дій, хто лікується, хто «завис» на шляху з відпустки до військової частини чи госпіталю, хто ходить на службу. Та їх об’єднує одна думка: неоголошений військовий стан. Хлопці переконують: дайте зброю, розв’яжіть руки - і за місяць українську землю звільнять від окупанта. Питання ж, які турбують усіх без винятку, - «Чому так сталося з бригадою? Хто винен у її значних втратах?», - досі залишаються без відповідей, незважаючи на запевнення про слідчі дії проти посадовців Міноборони.
А сам командир переконує, що ніколи не навішував ярликів на своїх підлеглих.
«Я ніколи нікого не засуджував і не називав дезертиром. Це вирішує суд. Для мене вони – мої солдати, як мої діти. Більшість з них віком, як мій син...», - каже командир 51 окремої гвардійської Перекопсько-Харківської Празько-Волинської ордена Леніна двічі ордена Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова механізованої бригади полковник Володимир Яцків.
Суб’єктивна історія
Історія – це не лише геополітичні розбірки й підкилимні інтриги. Історію пишуть люди – звичайні інженери й вчителі, військові та слюсарі. Все залежить від того, що люди готові зробити заради своєї родини, своєї Вітчизни. А тим, хто служив у 51 ОМБ, незважаючи ні на що, вочевидь, є чим пишатися. Бо офіцерська честь, воїнська доблесть і честь мундира – поняття цілком осяжні й реальні. Адже головне не те, що пишуть офіційні документи: на жаль, у нашій дійсності папірці мають властивість спотворювати зміст. Важливе те, яка пам’ять залишається в людей. І народна пам’ять дорожча від орденів і звань, дорожча за гроші. А історію 51 бригади обов’язково пам’ятатимуть, як уроком мужності і героїзму, так і уроком людських вад.
Юлія МАЛЄЄВА
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Історія бригади за останній рік - ціла низка трагічних подій, де полягли волинські ГЕРОЇ (Волноваха, Савур-Могила, Ілловайськ). Але ця історія - це ще й приклад героїзму і мужності, хоч і про значну частину подвигів волинян чомусь мовчать.
Тепер історія легендарної бригади писатиметься з чистого листка, перекресливши все, чим пишалися військовослужбовці.
Бойова історія
51-а механізована дивізія була сформована із 51-ої гвардійської стрілецької дивізії, яка в свою чергу утворилась із 76-ої стрілецької дивізії на середині Другої світової війни. Свою історію бригада розпочала 23 листопада 1942 року, коли 76-у стрілецьку дивізію перейменували у 51-у стрілецьку дивізію і надали за бої за Сталінград високий статус гвардійської. На початку незалежності України вона була реорганізована у 51-у механізовану дивізію.
А з 2002 року дивізію скоротили до бригади, і зараз, поки що, це — 51-а окрема гвардійська Перекопсько-Харківська Празько-Волинська ордена Леніна двічі Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова механізована бригада 13 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України.
Під час Другої світової війни 51 дивізія брала участь у боях під Сталінградом, згодом – в Курській дузі. Вона визволяла білоруські міста Вітебськ і Полоцьк, потім бійці дивізії брали участь у боях на території Прибалтики. Двадцять один чоловік у частині був удостоєний найвищої нагороди — звання Героя Радянського Союзу.
51-а гвардійська окрема мотострілецька дивізія була створена після Другої світової війни з 51-ої гвардійської стрілецької дивізії, але розформована в кінці 1950-х роках в Прибалтійському військовому окрузі. Натомість, наприкінці 1947 року 15-а стрілецька дивізія була передислокована з Австрії у міста Володимир-Волинський та Любомль. У повоєнні роки воїни з'єднання розміновували Волинську землю, допомагали цивільному населенню відбудовувати післявоєнне господарство, збирати врожай, залучалися до будівництва поливних систем на Кубані й у Криму.
У вересні 1965 року Наказом Міністра оборони Радянського Союзу в пам'ять про 51-у стрілецьку дивізію, яка стійко прийняла перші удари війни, 15-й стрілецькій дивізії передано номер «51» і почесне найменування «Перекопська». А 19 січня 1992 року особовий склад дивізії прийняв присягу на вірність українському народові.
У вересні 1999 року в рамках заходів, присвячених 800-літтю Галицько-Волинського князівства та з нагоди 60-річчя з дня створення дивізія одержала з рук Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Леоніда Кучми Бойовий Прапор та почесне найменування «Волинська».
Однак, уже в новітній історії нагороди й почесні найменування перейдуть радше до музею, оскільки 51 бригаду розформовують, а новостворена 14 бригада, хоч і є правонаступницею 51-ї, та нагороди і звання не збереже.
Новітня історія
У жовтні 2012 року бригаду очолив уродженець Тернопільщини полковник Володимир Яцків, який мав досвід миротворчих місій.
У 2013 році в/ч А2331 опинилася в центрі скандалу. З’ясувалося, що на полігоні влаштували понад 100 кар’єрів, де місцеві мешканці добувають пісок для власних потреб. Цим питанням свого часу зайнялася прокуратура Західного регіону. Та попри скандали з незаконним видобутком піску, волинські військові достойно несли службу. У 2013 році танковий взвод з 51-ї окремої механізованої бригади з Володимира-Волинського переміг у конкурсі на кращий танковий взвод Збройних Сил України.
Це відбувалося наприкінці літа - на початку осені 2013-го. А вже навесні 2014-го всім стало зрозуміло, що в частині далеко не райдужна ситуація.
Всім миром…
Ситуація в Криму змусила всіх згадати, що в Україні є Збройні Сили, які мали б захищати країну від зовнішнього ворога. Щойно «зелені чоловічки» почали з’являтися під ворітьми військових частин, усі чекали якихось дій. Хто збройного спротиву, хто – дипломатичних перемовин. Та не було ні того, ні другого.
Були чи не були накази стріляти у відповідь, і чому не виконувався статут про патрульно-постову службу, задавав собі кожен українець. Але факт залишається фактом: Україна втратила Крим і більшу частину свого флоту. Однак анексією Криму Росія не обмежилася. Під заклики боротьби з «київською хунтою» почалися протести на Донеччині та Луганщині. І майже блискавично на Донбасі з’явилися озброєні люди, які почали захоплювати адмінбудівлі, відділки міліції, військові частини.
Тим часом в Україні виконувач обов’язків Президента України Олександр Турчинов підписує Закон про часткову мобілізацію. Це не оминуло і Волинь. Більше 4 тисяч волинян пішли до війська за повістками військкоматів.
У квітні чоловікам обіцяли, що їх мобілізують на збори, і всього на 45 діб. Однак ці 45 діб розтягнулися більше, ніж на пів року. Уже після проведення трьох хвиль мобілізації з’ясувалося, що сама мобілізація була здійснення з порушеннями. Згідно з інформацією військової прокуратури Луцького гарнізону, до дисциплінарної відповідальності притягнули 27 працівників волинських військових комісаріатів. А питання про військового комісара області, переконує обласна влада, піднімається в Києві. Та досі відповіді з цього приводу немає.
Так, у квітні в/ч А 2331 почала готуватися до прибуття нових військовослужбовців. Кількість особового складу мала бути розширена майже до 5 тисяч осіб. Тут же постало питання про забезпечення волинських військових амуніцією, захистом. А коли стало відомо про те, що 51 ОМБ відправляють на Схід, на Волині родичі забили на сполох: в сучасних умовах їхні діти мають воювати в старих касках зразка 70-х років і без бронежилетів. Не кажучи про інші речі.
З технікою було геть не краще. Значна частина машин була законсервована довгий час і не була справною. Акумуляторні батареї, які зберігалися – розряджені, а справних не вистачало. Не вистачало й гуми на колеса і багато-багато чого.
Полковник Володимир Яцків розповідав, що війська України більше двох десятків років недофінансовувалися.«Проблеми ЗСУ не від того, що керівники нехороші. Техніка стара, всі металеві баки поржавіли. Так, винуваті ми всі: хтось крав і продавав, хтось купував і знав, що купує крадене, а хтось дивися на це мовчки збоку. Але більше 20 років ЗСУ недофінансовувалися», - казав він.
Тоді силу духу й незламність продемонстрували звичайні волинські механіки та автослюсарі. Цивільні майстри не покладаючи рук, після роботи ремонтували, приводили до ладу стару техніку.
«Я можу тільки висловити слова щирої вдячності за допомогу. Поки я буду командиром військової частини, я ніколи про це не забуду. І наші військові ніколи не зрадять український народ», - говорив тоді він.
А потім була дорога на Схід. Очевидці розповідають, як техніка глохла дорогою. Та наказ є наказ. Виїхати в зону бойових дій, себто АТО, вони мусили.
Кривава історія 2014-го
Перші втрати 51 ОМБ зазнала 22 травня, коли терористи обстріляли блок-пост під Волновахою (Донецька область).
На місці загинуло 9 чоловіків. Згодом стало відомо, що військові помирають в лікарнях від отриманих поранень. Відповідальність за це взяли на себе бойовики самопроголошеної ДНР. Генеральна прокуратура на той момент порушила два кримінальні провадження – за кваліфікацією «терористичний акт» та «службове недбальство». Згодом стали відомі ймовірні причини трагедії.
ЧИТАТИ ЩЕ: ВОЛИНСЬКИЙ КОМБАТ, ЯКИЙ ЗАСЛУЖИВ СЛАВИ ЩЕ ЗА ЖИТТЯ...
Після трагедії під Волновахою полковника Яцківа відсторонили від керування 51 механізованою бригадою, практично зробивши його винним у трагедії. Однак, очевидці розповідають, що командир незадовго до обстрілу намагався переконати вище керівництво перенести той блок-пост. А сам комбриг потрапив до реанімації, коли супроводжував тіла загиблих.
Тим часом озпочалися бунти серед родичів: вони вимагали демобілізації, ротації, належного забезпечення бійців засобами захисту. Люди перекривали автомобільні дороги, оббивали пороги владних кабінетів, аби їхні чоловіки повернулися додому живими.
Згодом частину переводять на полігон «Широкий лан» у Миколаївській області.
«Таке можна побачити хіба що на фотографіях після закінчення Другої світової війни», - писав на своїй сторінці офіцер Міноборони підполковник Володимир Скоростецький, викладаючи фото зустрічі військових з рідними після довгої розлуки.
Що було на «Широкому лані» - сильно замовчується. Офіційні джерела розповідають про те, як військові проходять бойове злагодження. А неофіційні - про не надто моральні вчинки частини мобілізованих. Однак, не всі погодилися на переведення на «Широкий лан»: частина з військових добровільно залишилася в зоні АТО (зокрема, снайпери, які навіть цибульку висадили).
«Сидиш в окопі, а тобі на голову чиясь відірвана рука падає», - згадували хлопці.
І увесь цей час бригадою керували командири з приставками або в.о., а бо ж т.в.о. Хлопців прикомандировували до інших бригад, а вони там були самі по собі. Якби хтось із них загинув там – не виключено, що й не дізналися б. Адже ідентифікувати тіла, розірвані на шматки, обгорілі в танках, БМП без жетонів практично неможливо. Хіба за спеціальними прикметами, або ж за аналізом ДНК. Додамо, що «медальйони смерті» носили навіть у Другу світову війну. Навіть через більш як півстоліття віднаходяться невідомі могили, і загиблих можна ідентифікувати за записами в медальйонах, завдяки сучасній техніці. Однак у більшості мобілізованих навіть жетонів не було.
Дезертири - чи герої? Зрадники - чи зраджені?
Після розпорошення зібрати воєдино бойовий шлях бійців 51-ї дуже складно, хіба фрагментарно. У липні 51-ша прийняла бій на Луганщині. Тоді обійшлося без втрат. На кордоні Луганщини з Росією група волинських військових була змушена відступити і перетнула кордон з Росією. Спершу, без розбору, їх охрещують дезертирами і зрадниками, розтрубивши на всю країну. Згодом, під час з’ясування обставин, виявляється, що іншого виходу в них не було, офіцер бригади заявив, що це не дезертирство, і на бік ворога ніхто не переходив: у бійців закінчилися боєприпаси, їжа, якби вони не відступили на територію сусідньої держави, їх би просто не залишилося в живих. Згодом, після повернення на територію України, коли вони відмовилися отримати російське підданство, їх бере в «лещата правосуддя» військова прокуратура. Бійці опиняються в Запоріжжі, під слідством.
ЧИТАТИ ЩЕ: ТИМЧУК ПРО 51 ОМБ: ГЕРОЇ ДЕЗЕРТИРАМИ ОДНОЧАСНО БУТИ НЕ МОЖУТЬ
Уже пост-фактум стає відомо, що Лисичанськ звільняють саме бійці 51-ї. Савур-Могилу – стратегічну висоту на Донеччині - захоплювали і утримували ті ж волиняни.
Так, були й ті, кого нинішній комбриг Володимир Яцків називає «дачниками», які відмовлялися їхати на завдання, підвозити боєприпаси, відсиджувалися на базі в населеному пункті Дачне на Донбасі.
Але й були воїни, які героїчно, кров’ю відстоювали свою землю. Були й танкісти, які знищили ворожу техніку і вирвались з котла.
І весь час з ними були їх янголи-охоронці – волонтери. Ці люди не заради піару шукали одяг, бронежилети, каски, тепловізори, коліматори, оптичні приціли, GPS. Вони, зціпивши зуби, не істерили через втрати, а намагалися робити щось для живих, аби втрат було якнайменше. Вони не чекали подачок від Міністерства оборони, а брали в борг товари і возили, возили, возили туди – на передову. Доводилося кілька днів чекати моменту, коли можна потрапити на найдальший блок-пост, аби завезти бійцям найнеобхідніше.
А потім був Іловайськ – «братська могила», як дехто почав називати цю територію. Саме так відсвяткувала 51 ОМБ День незалежності України. У той час, коли в Києві проходив військовий показовий парад, бійців оточували. А потім крили з усіх видів озброєння. Саме 24-го серпня на територію України зайшли вже не найманці-бойовики, а регулярна російська армія, ті самі псковські і костромські десантники, які, начебто, «заблукали».
Кілька днів солдати разом з бійцями добровольчих батальйонів тримали оборону. «Вони безстрашні», - казатимуть згодом про волинян очевидці. А те, як бійці вирвалися з пекла, увійшло в історію героїзму 51 ОМБ.
ЧИТАТИ ЩЕ: ЯК ЗАВДЯКИ КОМБАТУ БАТАРЕЯ 51 ОМБ ВИРВАЛАСЯ З ІЛОВАЙСЬКОГО КОТЛА
Потім оточеним бійцям пообіцяли «зелений коридор», мовляв, дадуть з честю вийти з котла. Та поняття честі українських військових та їх ворогів, вочевидь, різне. Бо в тому «зеленому коридорі» попрощалися з життям не один десяток українських солдат.
Точної кількості загиблих у тому «зеленому коридорі» досі ніхто не може сказати: Міноборони цю інформацію замовчує, не погоджуючись з твердженнями очевидців. А тим часом на Дніпропетровщині ледь не щотижня ховають неопізнаних бійців.
Ті, хто не зміг вирватися і не загинув, – потрапив у полон. Та саме поняття «полон» в сьогоднішній ситуації доволі відносне, в юридичному аспекті, адже в країні не оголошений військовий стан, через дипломатичні канали сусідня держава війну не оголошувала. І хоч після Іловайська минуло більше 2 місяців, полонені досі залишаються на окупованій території. А місце перебування 75 військових 51 ОМБ досі невідоме, вони вважаються зниклими безвісти.
Власне, родичам бійців, які зникли безвісти, пропонують здати генетичний матеріал для аналізу ДНК. Адже, в ідеалі, в усіх неопізнаних тіл повинні брати клітини на аналіз і заносити в базу даних, аби згодом їх таки можна було ідентифікувати.
І ось після Іловайська 51 ОМБ, через більш як півроку після відбуття з частини, повертається до Володимира-Волинського. Бійці втомлені, виснажені, сердиті. Дехто з них за цей час ні разу не був у відпустці, а щодня балансував між життям і смертю. Прибуває 1-й ешелон, потім 2-й, …6-й.
Причини цієї жахливої історії вивчали й у Верховній Раді, навіть створили відповідну Тимчасову слідчу комісію. Та Міноборони не поспішало відкривати таємницю рішень щодо цієї спецоперації. Натомість винними називали відступ батальйону «Прикарпаття» та частини 51 ОМБ. А ось ТСК вирішила, що винні тодішній Міністр оборони Валерій Гелетей та керівник Генштабу Віктор Муженко. Через Іловайський котел, начебто, «полетіли голови» у Генштабі. Однак, покараних за Іловайську трагедію досі не показали громадськості.
Натомість, Президент України ухвалює рішення щодо 51 ОМБ: частину розформовують. Висловлювався Гарант в надзвичайно різких тонах про частину. Мовляв, і в полон здалися, і дезертирували, і втрат багато. Згідно цього ж рішення, замість 51-ї має постати 14 бригада. Тверде переконання, що бригаду треба розформувати, не похитнули жодні доводи. А під час зустрічі з командирами 51 ОМБ тон розмови про бригаду в Президента дещо змінився. Так, Петро Порошенко запевнив, що основою 14-ї механізованої бригади стануть бійці 51-ї бригади, які найкраще себе проявили під час антитерористичної операції на Донбасі. Бо волиняни достойно себе показали під час АТО.
Історія з чистої сторінки
Уже після трагедії під Іловайськом 51-й ОМБ повернули полковника Володимира Яцківа, якого хотіли бачити командиром його солдати. Комбригу доручили не зіркову роль: зібрати всю частину воєдино і … розформувати.
Вже відомо, якою має стати 14 бригада. До її складу має увійти 4 підрозділи: реактивний дивізіон, танковий батальйон, протитанкова батарея і рембат. Решта передаватимуться в інші частини.
«Ми зараз максимально намагаємося зберегти людей переведенням в підрозділи, які залишаються, - наскільки це можливо. Ті, які рахуються в госпіталях, ходять на службу, проявили себе нормально - вони всі залишаться. На жаль, це дуже невеликий відсоток – в районі півтори-двох тисяч осіб», - пояснив комбриг.
Навіть є командир 14 бригади. І це не Володимир Васильович. А у полковника зараз інші турботи – повернути в правове поле статус всіх бійців, яких розкидали по всій лінії фронту, виплатити заборговану зарплату, списати знищені матеріальні засоби. А техніку, яка повернулася, треба відремонтувати. І роботи, каже командир, дуже багато. Але й тут 51-шу ОМБ не залишають волонтери. До слова, згідно з директивою, 51 ОМБ має бути розформована до 30 листопада. Однак, це ще не остаточна дата, адже командування може відтермінувати її, зважаючи на обставини. Тож, коли 51 окрема гвардійська Перекопсько-Харківська Празько-Волинська ордена Леніна двічі ордена Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова механізована бригада Сухопутних військ Збройних Сил України перестане існувати - ще достеменно невідомо. Та це не відміняє того факту, що 14 бригада, хоч і буде правонаступницею 51-ї, та нагород і звань не отримає. Так би мовити, історія писатиметься з чистого листка, перекресливши все, чим пишалися військовослужбовці 51-ї бригади.
«У кожноі військової частини є історичний формуляр. Він буде зданий в центральний архів Міністерства оборони. Частина даних, що стосується історіі та нагород- в музей Збройних Сил Украіни у місті Києві», - пояснив підполковник Володимир Скоростецький.
Сам же комбриг робить те, що й повинен робити - виконує наказ, незважаючи на власні судження. Але те, що процес розформування частини йому не надто імпонує, він не заперечує. І говорить про частину, якою поки що керує, як про живу істоту, з добре прихованим за оптимістичними нотками болем в голосі.
«Для командира немає нічого гіршого ніж розформовувати частину. Завжди легше творити щось добре, приміром, краще, щоб діти народжувалися, а не організовувати похорони. Розформування для військової частини - як похорони. Частина з такою історією, з 5 орденами, яка торік відзначила 75 років, за незрозумілих мені обставин повинна бути розформована… Так, обставини є, з частиною з них я згідний. Але є формуляр, бойовий прапор частина зберегла, вийшла з бою. Так, може, десь порушила наказ при виході з бою у окремих випадках, в окремих підрозділах. Але це не означає, що всі бігли з поля бою з перших днів війни… Але таке рішення прийняте, і воно має бути виконане», - пояснив у коментарі Інформаційному агентству Волинські Новини полковник Яцків.
Самі ж бійці, які повернулися з бойових дій, хто лікується, хто «завис» на шляху з відпустки до військової частини чи госпіталю, хто ходить на службу. Та їх об’єднує одна думка: неоголошений військовий стан. Хлопці переконують: дайте зброю, розв’яжіть руки - і за місяць українську землю звільнять від окупанта. Питання ж, які турбують усіх без винятку, - «Чому так сталося з бригадою? Хто винен у її значних втратах?», - досі залишаються без відповідей, незважаючи на запевнення про слідчі дії проти посадовців Міноборони.
А сам командир переконує, що ніколи не навішував ярликів на своїх підлеглих.
«Я ніколи нікого не засуджував і не називав дезертиром. Це вирішує суд. Для мене вони – мої солдати, як мої діти. Більшість з них віком, як мій син...», - каже командир 51 окремої гвардійської Перекопсько-Харківської Празько-Волинської ордена Леніна двічі ордена Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова механізованої бригади полковник Володимир Яцків.
Суб’єктивна історія
Історія – це не лише геополітичні розбірки й підкилимні інтриги. Історію пишуть люди – звичайні інженери й вчителі, військові та слюсарі. Все залежить від того, що люди готові зробити заради своєї родини, своєї Вітчизни. А тим, хто служив у 51 ОМБ, незважаючи ні на що, вочевидь, є чим пишатися. Бо офіцерська честь, воїнська доблесть і честь мундира – поняття цілком осяжні й реальні. Адже головне не те, що пишуть офіційні документи: на жаль, у нашій дійсності папірці мають властивість спотворювати зміст. Важливе те, яка пам’ять залишається в людей. І народна пам’ять дорожча від орденів і звань, дорожча за гроші. А історію 51 бригади обов’язково пам’ятатимуть, як уроком мужності і героїзму, так і уроком людських вад.
Юлія МАЛЄЄВА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
