«Якщо за нами є сім попередніх поколінь – це сила роду», – психолог з Луцька

Про такий новий напрямок у психології, як системні розстановки, про взаємозв’язок поколінь, дослідження родоводу в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» спілкувалися із системним розстановником і психологом Мариною Пахачук.

Думаю, кожен з нас цікавився темою свого роду у близьких, бабусь, прабабусь, хто застав. Напевно, чули якісь історії, легенди. Але насправді кожен з нас є носієм певної програми кількох поколінь. Наша ДНК – це не тільки колір очей чи волосся, це суміш і рис, і чеснот, і талантів, які ми переймаємо від предків.

Системні розстановки – це така психологічна робота, яка, в принципі, кожному з нас підходить, тому що, як казав Екзюпері, всі ми родом з дитинства, всі ми маємо сім’ю, родину. І автор системних розстановок Берт Хеллінгер, німецький священник, богослов, синтезував з різних психологічних напрямків цей авторський метод. Що найцікавіше – він довгий час навіть не вважав його своїм, просто допомагав людям. Він синтезував кілька дуже сильних напрямків.

Вірджинія Сатір у сімейній психотерапії використовувала таку методику, як скульптура сім’ї, тобто вона запрошувала на психотерапію реальних членів сім’ї, розміщувала їх у полі і вони взаємодіяли. І вже в супроводі своєї терапевтичної практики вона звертала увагу, наскільки правильно чи, навпаки, неправильно поводяться члени сім’ї.

Що цікаво, Берт Хеллінгер ввійшов в історію тим, що запрошував раніше незнайомих між собою людей. Тобто він показав, що є теорія поля, яка працює: ми можемо не знати реальних батьків клієнта, але якщо виставимо їх в поле, вони будуть відчувати той самий зріз емоцій, що відчували реальні батьки. Вони можуть навіть входити в такий стан, польовий, як це називають мої колеги, і справді передавати інтонацію, якісь слова, сильні почуття. І з цим працював Берт Хеллінгер. Він використав у своїй практиці попередні напрацювання відомого психіатра Івана Бузормені-Надь, який у своїй практиці побачив, що є такі невидимі ниточки у нас в кожного члена сім’ї, навіть якщо ми щось не знаємо, то дуже це відчуваємо. Багато різних сильних терапевтичних практик він використав, одна із них – це теж всім відома психодрама «Морена», тобто можна якісь речі програвати.

Ерік Берн використав теорію, за якою ми можемо наші внутрішні частини ділити на дорослу людину, дитячу частину і батьківську частину. Тобто він взяв все таке найкраще, помічне і використовував у своїй практиці. Напрямок дуже еволюціонував, якщо раніше це називалося сімейні системні розстановки, тобто ми могли припрацьовувати якісь сімейні проблеми, то на сьогодні можна припрацьовувати бізнес-проблеми, розвивати свій бізнес, свої якісь особистісні творчі схильності, здібності, риси. Тобто ми можемо працювати і в сімейних системних розстановках, бізнесових, організаційних розстановках, і в структурних розстановках. Можемо працювати зі своїми ось такими внутрішніми частинами, якимись категоріями, наприклад, пропрацьовувати фобії.

Цікавим є таке спостереження: кажуть, якщо брати навіть психосоматику, певні хвороби передаються по спадковості, наприклад, цукровий діабет, гіпертонія. Це якось взаємопов’язано?

Так. Мені дуже подобається, як нині психологи та лікарі співпрацюють. Ще в античні часи було підмічено, що наша свідомість і наше тіло працюють в унісон. Але що цікаво: якщо раніше Берт Хеллінгер працював на своїх здогадках, теоріях, що травма може передаватися, то на сьогодні це науковці довели. На генетичному рівні ми передаємо емоційні патерни, реакції на стрес, тобто якщо у нас в житті виникає якась стресова подія, то ми можемо зреагувати на це так, як реагувала наша бабуся чи дідусь. До речі, це не так давно виявлено. У 60-70-х роках в ізраїльські клініки почали потрапляти клієнти, яким до 10 років, їх приводили батьки, тому що були дуже стурбовані. Діти описували свої переживання, сни, те, що з історії ми знаємо як Голокост. Тобто те, що батьки найбільше приховували від своїх дітей, нащадки описували точно, навіть те, якими на вигляд були бараки і що відбувалося з учасниками Голокосту, до дрібних деталей. Це годі пояснити, але факт.

Напевно, ми є не тільки носіями травм. Кажуть, що людина є носієм певної програми з семи поколінь і буває, якісь речі є відлунням у нашому житті, про що ми не знаємо, наприклад, що трапилося колись, такі якісь кармічні зв’язки.

Ну, з кармічними зв’язками більше працюють такі езотеричні напрямки, мені більше подобається все-таки спиратися на якісь наукові факти і психологію. Але все ж, коли я працюю у психології і вже безпосередньо з клієнтом, то враховую, якої національності, якої культури ця людина. Є відома методика, вона називається «Птах роду» і має образ птаха, тобто коли на дзьобику перший член сім’ї, одна людина, у неї за спиною є батьки, у тих батьків є ще батьки. І виходить так: за нашою спиною сім попередніх поколінь, і якщо вони так розходяться, виходить, ніби птах відкриває в польоті крила. Тобто якщо за нами є сім попередніх поколінь – це сила роду. Мені подобається такий сімейний процес, коли внуки розпитують дідусів, бабусь, що ж там було попереду них, якісь історії, і це так, знаєте, сокровенно, аж всі притихають, це приємно зближує.Школа наша теж в цьому напрямку працює, я пригадую, коли нас просили приносити свій родовід, малювати таке дерево, хто як вміє, і обов’язково мають бути зазначені брати, сестри, далі батьки, дідусі, бабусі і там наскільки далеко ви знаєте свій родовід.

Так, з одного боку, коли ми говоримо про силу роду, то це справді таке піднесення, сила. А коли вже говоримо про травму і скільки попередні сім поколінь можуть повпливати травматичними якимись подіями, це вже більше сковує і забирає цю силу. Тому важливо дізнаватися, що було у тебе в сім’ї, в твоїй родині, щоб якісь такі травмувальні події не керували на несвідомому рівні, а щоб ми переводили це в свідомість, щоб могли відділяти себе, своїх батьків і своїх попередників та якісь такі важливі історії, які були у роду.

Щодо школи, то справді є такі свята. Я раніше теж працювала в школі і дуже тішилася цим як системний розстановник та просто учасник процесу. І часто використовують як прообраз родини, сім’ї дерево. То дуже гарний образ, але я вам скажу як практик: коли працюю з сімейними сценаріями, травмами, які передаються з роду в рід, тобто від предків до нащадків, то випливає дуже багато важких подій, важких історій. І чим лікувальні системні розстановки – що будь-яку історію вони не ділять на хорошу чи погану, там важливий такий більш системний погляд, як його називають, і важливо проявити до будь-якої історії повагу.

Є люди начувані, напевно, про якісь історії свого роду, а хтось і не в курсі, що там відбувалось. Можливо, людина може мати якісь травми, нести якісь програми і не знати, звідки ноги ростуть. Як з цим працювати і коли ж дізнатися – це особисто твоя якась історія чи ти несеш щось з діда-прадіда?

Перший такий показник, я часто, до речі, чую від своїх клієнтів таку фразу: «Я живу ніби не своїм життям, я ніби все логічно в себе розставляю, а життя йде якось не так». Дуже часто є якісь події, які повторюються.

Які, наприклад?

Наприклад, молода, прекрасна, розумна, вродлива жінка хоче вийти заміж, але потрапляє щоразу в стосунки з одруженими чоловіками, тобто вона їх не обирає свідомо, уже в процесі стосунків виявляється, що вони одружені.

Щодо цієї моделі, про яку ви кажете, є така думка: перший раз може бути випадковістю, другий теж, а третій раз – це вже твій вибір. Тобто якщо якісь ситуації повторюються, то людина, мені так здається, має з’ясувати, що з нею не так, що приваблює її в таких історіях.

Так, але тут, знаєте, як то кажуть, нюанс: такі клієнти приходять до мене і вони самі шоковані, що в такі ситуації потрапляють. Наприклад, конкретний випадок у мого колеги: дівчину було зґвалтовано 17 разів... Або от є молодий чоловік, заробляє велику суму грошей і велику суму він одразу витрачає, вона у нього не зберігається. Є якісь речі, які повторюються, є такі, які важко пояснити свідомо, вони просто ніби керують його життям.

Не хочеться, щоб люди сприймали ситуацію так, що можна все списати на родовід.

До мене часто приходять і кажуть, мовляв, у сім’ї така і така проблема, вона на мене впливає, давайте зробимо розстановку, я хочу, щоб у мене в житті більше такого не було. І тут я повертаю людину до того, що вона є членом сім’ї, членом родини, системи. Я вертаю, де його історія, де його поведінка. Я використовую і гештальт-терапію, процесуальну терапію. Можу робити консультацію, можу робити розстановку, якщо клієнт оперує образами, ми можемо працювати в арт-терапії з проективними картами. Але я в своїй роботі все-таки спираюся на три головні закони, їх ще називають порядками любові або законами любові. Їх теж вивів Берт Хеллінгер, і часто не тільки системні розстановники, а й взагалі багато інших психотерапевтів користуються такими законами.

Перший закон, який вивів Берт Хеллінгер, – це приналежність, тобто якщо ми говоримо на образі сімейної системи, то кожен член системи має право належати до неї. Здається, дуже просто, але в цю систему входять наші батьки, бабусі, дідусі, тітки, дядьки, брати, сестри, ще, окрім дітей, дуже важливі ненароджені діти, рано померлі, абортовані. Ще в систему входять якісь важливі люди, навіть якщо це не кровні родичі, які повпливали на систему, наприклад, у плані виживання, якщо хтось так допомагав родові, що він зміг вижити. На сьогодні ми теж можемо таке споглядати. На сході України йде війна, і якщо хтось допомагає чи прикриває якимось чином на полі бою, особливо, якщо ціною свого життя врятували когось іншого, допомогли, то це дуже великі почуття відповідальності, вдячності.

Читати ще : «Треба визнати, що онлайн - це частина нашого реального життя», - психолог з Луцька

Але що цікаво, коли вже ми працюємо в реальному житті, ті, хто вижив за рахунок іншого, мають відчуття провини. І тут дуже важливо, якщо вони в ім’я того, хто помер, живуть і роблять багато чогось хорошого для соціуму, для світу, ніби вони живуть за двох. А з іншого боку, часто почуття провини, навпаки, забирає в них енергію, тому тут можна працювати за допомогою системних розстановок, повертати життя, як то кажуть.

Навіть хресних батьків теж можна внести в цю систему.

Що цікаво, у систему можуть входити й домашні тварини. Вони теж могли списати певну систему. Після Другої світової війни, наприклад, коли починалися паради, то собак військових першими виводили на них, тому що така тварина не тільки могла цілу роту врятувати, а завдяки цьому багато родових систем вижило.

Другий закон – це ієрархія. Якщо ми беремо сім’ю, то за ієрархією наші пращури стоять вище, ніж наступники, але пріоритети мають саме нові покоління.

Наприклад, в чому привілей? От на день народження кому ми найбільше готуємо подарунки? Звісно ж, дітям. Але є ієрархія, тому нам важливі все-таки часто слова наших батьків, дідуся чи бабусі, їхнє слово звучить як закон. Ми можемо брати за приклад нашу культуру, наші звичаї, традиції, коли благословляють батьки на шлюб, на якусь важливу подію. І якщо батьки не давали благословення на шлюб, то це вже було рівнозначно якомусь такому прокльону, вже все, шлюб не буде складатися гарно. Тому дуже важливим було схвалення батьків, дідуся і бабусі. Десь навіть і сьогодні така ієрархія діє.

Також ієрархія є в нас на роботі, наприклад, дирекція і підлеглі. Але є ще така системна ієрархія, наприклад, хто прийшов першим на роботу. Часто слово молодого директора, який тільки став до роботи, ще не має такої ваги, як, наприклад, якоїсь прибиральниці, яка вже дуже довго там працює. І якщо вона сказала, що там помито, туди ніхто не піде, навіть молодий начальник.

Третій важливий закон – це баланс між давати і брати. Цікаво, що у подружжі чи між іншими членами системи має бути такий баланс: якщо хтось дає, то рівнозначно має взяти. Якщо він порушується, стосунки розриваються, а от між батьками й дітьми трошечки інший баланс. Батьки дають життя дітям. І де ж та ціна за життя? Тому, коли батьки кажуть, мовляв, та я ж тобі все, я ж тебе народив, а ти мені що, це не зовсім коректно, якщо розглядати крізь призму цього закону. Діти не просилися народжуватися, то чи винні щось своїм батькам?

Хотілось би поговорити про психологічні травми, які передаються з покоління в покоління, які програми можуть передаватися, а також про українську націю безпосередньо.

Цікаво, що метод системних розстановок є методом німецького психотерапевта, але дуже він актуальний, розповсюджується, такий, знаєте, помічний для наших слов’янських народів, особливо українців, тому що справді українська нація дуже травмована. Травма, яка передається з покоління в покоління, – це от Друга світова війна, саме у ці часи з 30-х до 60-х років особливо українська нація була під дією різних травмувальних процесів, це Голодомор, Голокост, Друга світова війна, репресії, заслання. Дуже багато чого.

І практично немає родини, яка не потрапила б під якусь таку травмувальну подію, навіть більше того, на сьогодні психотерапевти виділяють ще одну таку важливу форму травмації, що називається вторинна жертва. Якщо ми є свідками якоїсь травмувальної події, то теж травмуємось, ми це споглядаємо і це все теж переживаємо. Навіть якщо в період заслань сусідів виселяли на Сибір, то той, хто залишався, дивися на це й переживав. І що найцікавіше, з однієї сім’ї хтось міг потрапити в Радянську Армію, хтось в ОУН-УПА, а хтось взагалі в польське військо. І от це було ворогування, як же тут взяти приналежність до роду, якщо той такий, а той такий? І це розривало на шматки кожного члена сім’ї, тому на сьогодні ми ще працюємо з цими травмами.

Читати ще: «Наше тіло говорить з нами через симптоми», - психосоматик з Луцька

А як вони відображаються в житті сучасних людей?

По-різному. Знаєте, психіка ще має таку здатність: коли відбувається щось таке, що травмує, сильніше, ніж може перепрацювати наша психіка, вона блокується. Я вже казала, що генетично травма передається через покоління, тому ми вже, напевно, це третє покоління, як кажуть, розстановники. Ми можемо цьому співпереживати, ми можемо про це говорити, ми можемо розпитувати.

Якщо ми говоримо про теорію поколінь, то в чому вона полягає? Це те, що ми аналізуємо певне покоління на основі їхніх цінностей. І цінності визначають не просто отак от, вони є і все, людина з ними народилась. Тут впливає ще багато історичних, соціальних подій, технологічний розвиток. Наприклад, політ в космос. Навіть нещодавно, коли Ілон Маск запустив своїх приватних, як кажуть, космонавтів, багато молоді не спало в ту ніч, слідкували, як запуститься ракета. Це величезна подія, це означає, що ми є в будь-якому віці агентами змін. І якщо ми говоримо про молодь сьогоднішнього часу, про нове покоління, чому вони такі інші, то це прекрасно, значить, вони вже не живуть тими травмувальними подіями.

Зараз багато хто звертається до психологів, це є норма і це прекрасно. Ми працюємо і з родовими історіями, і з власними історіями, тобто зі своїм душевним світом, внутрішнім світом. І через те ми можемо впливати на зовнішній світ, вже керувати на свідомому рівні тим, що відбувається, і що ми ще можемо змінити.

Мені хотілось би торкнутися покоління Alpha і покоління Z. Це два різні покоління, і навіть порівнюючи себе і своїх дітей, можу сказати, що між нами є великі відмінності в погляді на багато речей. Це, звичайно, прекрасно, тому що вони живуть в світі сучасних технологій, у них вже мислення зовсім по-іншому йде, в них і ставлення до певних речей зовсім інше. Який взаємозв’язок сучасних діток із поколіннями попередніми?

Знаєте, я маю досвід роботи в школі і коли працювала з наборами першокласників, адаптаціями, була дуже здивована, що діти навіть щороку вже якісь інші, особливі. Якщо ми говоримо про теорію покоління, одні називають себе бумерами, другі – міленіумами, то ці так і називаються – інші. От Z і Alpha. У них в першу чергу інші цінності, у них зовсім інші потреби. І якщо ми рангуємо їхні цінності і потреби, то перше – це комунікація. І потреби їхні, на щастя, задовольняються. Мені дуже приємно, коли мої колеги зараз працюють з дітками на розвиток емоційного інтелекту. Є батьки, які часто приводять дітей просто на тренінги до психологів, крім того, вони теж читають літературу, працюють зі своїми дітками.

Навіть я чую коментарі своїх клієнтів, мовляв, я сам біля дитини вчусь, воно тільки народилося, а вже таке інше, воно мене вчить, як ставити запитання, як досягати свого, це з одного боку дивно, а з іншого так радісно. Особливо приємно спостерігати за поєднанням різних поколінь, за комунікацією бабусь і дідусів із внуками. Вони дивляться на внуків як на майбутнє, відчувають, що це продовження їхнього життя.

Напевно, найбільша цінність в зв’язку поколінь – те, що коли ми контактуємо з різними членами сім’ї, можемо бачити, наскільки життя багатогранне. І важко поділити його на щось хороше і погане, важливо виявляти повагу до того, що відбувається.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---