«Якщо є час і натхнення, то можна і до стовпа позиватися», – луцький адвокат про реалії роботи й резонансні справи. Інтерв’ю

«Якщо хтось має ілюзії щодо того, що ми вже європейці, то нехай подумає: а чи сплачує податки, чи поважає закони, чи не порушує їх десять разів на день», – зазначає адвокат Вадим Матвіїв і додає, що закон і право потрібно поважати.

Попри щільний графік, адвокат віднайшов час, аби поспілкуватися з журналістами Інформаційного агентства Волинські Новини. Зустрілися ми напередодні Дня адвокатури, який традиційно відзначають в Україні 19 грудня.

Вадим Матвіїв розповів про навчання, перші виграні в суді справи, адвокатську рутину, осуд із боку суспільства, погрози, помилки слідчих і прокурорів, перевищення повноважень правоохоронцями та правовий нігілізм.

УСЕ ПРОСТО І НЕРОМАНТИЧНО

Чому обрали професію адвоката? Скільки років працюєте за фахом?

Я народився та виріс у селі. На традиційні запитання дорослих, ким хочу стати, завжди відповідав: лікарем чи юристом. До певної міри це культивувалося в нашій сім’ї. Не знаю, чому так. Можливо, в уяві сільського хлопчака ці професії були таким собі життєвим Олімпом (усміхається, – ВН).

Моя перша освіта – медична за спеціальністю «Лікувальна справа». У 1995 році закінчив Ківерцівське медичне училище. Потім недовго працював у відділенні реанімації та анестезіології Луцької міської лікарні. В подальшому життєві обставини так склалися, що здобувати вищу освіту в медицині не було можливості, а в Луцьку відкрився юридичний факультет. Тобто можна сказати, що в питанні вибору професії ключову роль зіграв поточний момент.

Ви, напевно, не на таку відповідь очікували, але мотивів типу «завжди хотів допомагати людям» не було. Ви ж хотіли відверту розмову. Вважав, що вища освіта мені необхідна, а раз нема варіантів із медициною, то потрібно пробуватися в іншій царині. Все просто і неромантично (усміхається, – ВН).

Адвокатом став 18 грудня 2008 року. Відтоді безперервно проваджу адвокатську діяльність. Окрім того, з 2002 року маю статус арбітражного керуючого.Де вчилися?

Волинський державний університет імені Лесі Українки, юридичний факультет. За час мого навчання факультет очолювали Віктор Пенько і Степан Василюк, заступником декана був загальний улюбленець – по-доброму суворий студентський батько Микола Кравчук. Знаковою постаттю на факультеті, безперечно, був нині покійний Валентин Долежан.

З обранням вишу все просто. В загальних рисах відповів на це вище. Я одружився до вступу – це 1996 рік. Фінансово часи були складні. Про те, аби навчатися в іншому місті чи області, навіть не йшлося – не мав можливості, та й неправильно було б залишати сім’ю. Спробував вступити до ВДУ імені Лесі Українки – вдалося. Закінчив університет у 2000 році. Можна сказати, що це наслідок раціональної безальтернативності (усміхається, – ВН).

«ЛУПАЙТЕ СЮ СКАЛУ!»

Яка спеціалізація? Чому?

Цивільне, господарське, податкове право, корпоративні питання. Менше кримінальні справи, хоча в останні кілька років довелося взятися за цю сферу.

Довгий час не бачив себе адвокатом у кримінальних справах. Можливо, через особливості характеру чи світогляду, можливо, з інших причин – не буду стверджувати. Один мій колега колись казав: якщо у кримінальних справах є сім стандартних клопотань, то у цивільних їх сімдесят сім. Довгий час я вважав, що цивільні справи цікавіші в професійному плані. Тепер же, узявшись трохи за кримінальні провадження, можу сказати, що чинний кримінально-процесуальний закон дає неабиякі можливості для сторони захисту. Просто потрібна методична системна робота – «лупати сю скалу». Попри обвинувальний ухил кримінальних проваджень, можна досягати потрібних для захисту результатів.

Як розпочинали кар’єру (перше місце практики, роботи)?

Приватна комерційно-юридична фірма «Віталіна», юрисконсульт. Запис у трудовій книжці від 1 вересня 1997 року. Від імені фірми обслуговував наявні тоді АТП-10754, ВАТ «Синтетика», Луцький біотехнічний інститут тощо.

Кого вважаєте своїм наставником?

Адвоката Віталія Єлова. Саме він запросив мене на роботу у свою фірму «Віталіна» ще в часи мого студентства. Віталій Андрійович – один із перших адвокатів, який системно почав працювати у сфері господарських, корпоративних відносин. З ним і біля нього я навчався азів адвокатської роботи, ведення справ, комунікацій із клієнтами тощо.

Разом із Віталієм Андрійовичем я брав участь у започаткуванні такого цікавого та корисного проєкту, як юридична клініка. При юридичному факультеті ВДУ імені Лесі Українки у 1997 році запрацювала юридична клініка AdAstra, на базі якої студенти здобували практичні навички, надаючи правову допомогу малозабезпеченим категоріям населення. Виходила газета AdAstra.

Довгий час я не ставив собі за мету здобувати статус адвоката, на той час надавати правничу допомогу та здійснювати представництво в судових засіданнях можна було, маючи лише відповідну юридичну освіту та спеціальність. Окрім того, майже сім років пропрацював на ДП «Луцький спиртогорілчаний комбінат» на посаді керівника юридичного відділу, в цей період питання адвокатури було другорядним.Остаточно переконав мене рухатися в напрямку адвокатури Сергій Сафулько, з яким ми співпрацювали свого часу і провели спільно не одну цікаву справу з хорошими результатами для клієнтів. Сергій Федорович – беззаперечний авторитет адвокатури, людина, яку я поважаю. Спілкування з ним – це джерело безцінного досвіду та життєвої мудрості.

КЛІЄНТИ, ЯКІ СТАЛИ ДРУЗЯМИ, ПЕРЕСТАЮТЬ БУТИ КЛІЄНТАМИ

Яка найперша справа? Виграли її?

Свого часу фірма «Віталіна» та Віталій Єлов були чи не єдиними, хто надавав широкий спектр якісних послуг у сфері господарських відносин і податкового права. За допомогою звернулося ДП «Шацький національний природний парк», якому податкова служба нарахувала недоїмку зі сплати земельного податку за земельні ділянки, розташовані під водними плесами, та застосувала відчутні штрафні санкції. Віталій Андрійович довірив мені, ще студенту, вести цю справу (навіть попри певний спротив і недовіру з боку клієнта). Пам’ятаю як тепер: приїхав цілий гурт поважних представників в уніформах, розшитих дубовим листям (майже генерали), Віталій Андрійович рекомендує мене як юриста, а вони дивляться і не бачать мене, а я немов пришпилений до підлоги. Якось залагодили ці питання і я взявся за роботу: рив, гриз – мав довести собі й «дядькам у гаптованих кітелях», що мені можна довіряти. Справу розглядала колегія з трьох суддів тоді ще арбітражного суду, який був розташований на проспекті Грушевського, 30. Рішення було на користь клієнта, суд скасував значні суми недоїмки і штрафу, а я одержав непогану суму винагороди.

Після цієї справи на юридичному факультеті розпочався спецкурс «Арбітражний процес». Цей предмет викладала суддя, яка була в колегії, що розглядала згадану вище справу. Це Людмила Соломко (на жаль, дочасно відійшла у вічність). Вона жартома казала, що мені вже можна не відвідувати спецкурс, оскільки я проштудіював його самостійно. Це відповідало дійсності – обставини вимагали.

Для більшості адвокатська кар’єра – це палкі промови в судах, захист підозрюваних у вбивстві, розгляд резонансних справ. Однак із чим насправді стикається адвокат у своїй щоденній діяльності?

Давайте розберемося в термінах. Що таке адвокатська кар’єра? Для когось це стабільно високі гонорари або можливість обійняти посаду в органах адвокатського самоврядування тощо. У моєму ж розумінні говорити про позитивну кар’єру адвоката можна в контексті досягнення певного рівня авторитету, коли ім’я має значення. Наприклад, усього лиш інформація про вступ адвоката у справу впливає на її подальший хід, опоненти ставляться з повагою, а дане слово цінують вище, ніж підписаний документ. Якщо адвокат здатен зібрати протилежні сторони і без суду врегулювати ситуацію, не завдаючи шкоди своєму клієнтові, – це ознака позитивної адвокатської кар’єри. Коли до адвоката приходять із «того» табору та пояснюють, що прийшли, оскільки побачили добросовісне ставлення до обов'язків та, відповідно, що можна довіряти, – це ознака професійного рівня та, відповідно, кар’єри.

Гладко буває не завжди. Адвокат – людина з усіма притаманними вадами, і клієнти – теж люди. Виникають непорозуміння, зокрема на основі взаємного хибного сприйняття інформації чи різного бачення результатів, втоми. Але важливо гідно вийти з будь-якої прикрої ситуації. Не можна переходити з клієнтом на особистості. Заводити з ним дружбу теж не варто – це не на користь професійній діяльності. Хороші приятельські стосунки – так, дружба – ні. Клієнти, які стали друзями, перестають бути клієнтами.

ВВАЖАЮ СЕБЕ РЕМІСНИКОМ

Які справи розглядаєте найчастіше? Які найрезонансніші?

Адвокат не розглядає справ. Завданням адвокатури як недержавного самоврядного інституту є забезпечення здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі.За великим рахунком, вважаю себе ремісником. Щоденна кропітка відповідальна праця з людьми, документами, базами даних, державним органами тощо. Співвідношення часу роботи в офісі до виступу в суді – десь 95% до 5%. Я не дозволяю собі та не знаю, хто з відповідальних колег дозволяє собі діяти по-кіношному хвацько – взяти документи у клієнта, на ходу за кілька секунд сказати про перспективи й надати пораду. Звісно, є певні стандартні ситуації, коли алгоритми дій очевидні. Проте деталі завжди мають значення. Щоб побачити ці деталі, потрібен час. Іноді деталі або передумови для їх виникнення можна створити – це як у шахах, закон дає для цього легальні інструменти. Однак має бути розумний баланс. Затягувати теж не можна – потрібно враховувати процесуальні строки, дії опонентів тощо. Іноді буває, що сире, але своєчасне рішення значно краще, аніж досконале, але запізніле.

Тобто, можливо, в якихось справах і наявні ознаки так званого резонансу, але точно не це є критерієм для мене, аби братися за конкретну справу чи ні. Будь-яка справа – це клопітка робота, незалежно від того, резонує вона в суспільстві чи ні. Зрештою, будьмо й тут відвертими, адвокат за бажання та потреб клієнта може сам підігріти настрої довкола справи.

Кого найчастіше доводиться захищати?

Клієнтів (усміхається, – ВН).

ЙДЕШ У СУД ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ І ПАРАЛЕЛЬНО ГОТУЄШ АПЕЛЯЦІЮ

Нерідко адвокати стикаються з осудом суспільства у зв’язку зі справами, які ведуть, клієнтами, яких захищають? Чи було щось подібне у вашій практиці?

Бувало. Неприємні відчуття, але з часом виробляється імунітет. Не скажу, що зовсім не зачіпає, але точно не впливає на рішення працювати чи ні в конкретній справі. Буває, що агресивне чи примітивне (в цьому випадку це фактично синоніми) налаштування певної юрби є лише додатковим аргументом «за», щоб узяти справу в роботу.

Загалом, закон формально забороняє ототожнення адвоката з клієнтом, але нічого не зробиш із соцмережами, так званими лідерами громадської думки чи просто не зовсім адекватними особами, які за будь-яку ціну хочуть привернути до себе увагу.Чи отримували погрози?

Так, були. Від простакуватих комічно-інфантильних (людських емоцій нікуди не дінеш), яких не сприймаєш всерйоз, до неприхованих від осіб, наділених владними повноваженнями, зокрема від службовців правоохоронних органів. Мали місце випадки умисного пошкодження майна невідомими особами. Доволі неохоче доводиться вживати певних заходів безпеки. Зокрема маю спеціальні засоби захисту, про інші не стану розповідати (усміхається, – ВН). Хоча ставлюся до них як до палки, з якою люди ходять гуляти лісом: навряд чи захистить від хижака, але впевненості додає (усміхається, – ВН).

Яка справа мала для вас найнеочікуваніше завершення?

Не можу навести такого прикладу. Мій світогляд має певні професійні деформації, зокрема ставити під сумнів і перевіряти. Тобто в кожній справі прогнозуєш кілька варіантів її розв’язання. Акцент робиш на найгіршому і від цього вибудовуєш подальшу стратегію. Тому неочікуваних сюрпризів майже не буває. Є рішення, з якими не погоджуюся, якими обурююся, але час у професії та певне знання портрета конкретного судді дозволяє прогнозувати і це. Тобто йдеш у суд першої інстанції і паралельно готуєш апеляцію. Тут немає ніякого надзвичайного дару, багато моїх колег теж так можуть і роблять – просто досвід.

ВІДПОВІДАЧЕМ СТАВЛЯТЬ БОГА

Кицька у пральній машинці, львів’янин проти російської мови в паспорті, пральна машинка з українським інтерфейсом. Як можете прокоментувати такі судові історії?

Абсолютно спокійно ставлюся до таких справ. Якщо немає зловживання процесуальними правами і суд прийняв позов до розгляду та розв’язав спір – це означає, що питання повністю в правовому полі. Якщо є час і натхнення, то можна і до стовпа позиватися. У багатьох країнах розвинутої демократії ще не такі справи можна знайти в судах: відповідачем ставлять Бога, злодії виграють компенсаційні позови за те, що довго не могли вийти з чужого будинку, який хотіли обікрасти, тощо.

У 1874 році Френсіс Еванс Корніш, що виконував обов’язки мирового судді в канадському місті Вінніпег, сам судив себе за обвинувачення в появі у нетверезому стані в громадському місці. Він чесно визнав себе винним і оштрафував на 5 доларів, після чого розпорядився внести до протоколу наступну заяву: «Френсіс Еванс Корніш! Враховуючи, що в минулому ви поводилися добропорядно, штраф відміняється» (сміється, – ВН).Чи траплялися у вашій практиці такі безглузді (абсурдні) позови?

Я можу говорити про необґрунтовані, неналежно підготовлені позови чи про позови, у яких обрано неправильні способи захисту права. Таких траплялося та трапляється достатньо.

Щодо так званих безглуздих позовів, то це радше емоційна оцінка, а я намагаюся керуватися раціональними критеріями. Наприклад, якщо мій клієнт називає абсурдним заявлений до нього позов, то я бачу раціональний бік – справу можна виграти в суді.

Знаю кількох осіб зі специфічними підходами, які не мають статусу адвоката, але готують людям якісь матеріали, витворяючи при цьому неймовірні процесуальні «шедеври», написані в стилі «много дурного» або пересипані образливими висловами на адресу сторін, суду, суддів, цитуваннями Законів Хаммурапі тощо. Тобто до такого я можу застосувати епітет «безглуздий», але, як мовиться, див. пункт перший – справу можна виграти (усміхається, – ВН).

ЗАКОН І ПРАВО ПОТРІБНО ПОВАЖАТИ

Чи часто стикаєтеся з помилками слідчих, прокурорів? Які найтиповіші?

Одна з найтиповіших помилок, яка, на жаль, поки тільки підкріплюється реаліями, – це впевненість у тому, що їм зійде з рук порушення закону. Свою практику намагаюся вести так, щоб не допускати до порушення закону або щоб не сходило з рук. Закон і право потрібно поважати.Чи часто стикаєтеся з перевищенням правоохоронними органами своїх повноважень стосовно громадян? Які найтиповіші?

Не так багато займаюся кримінальними справами, щоб систематизувати проблему на власних спостереженнях. Однак хочу сказати не так саме про перевищення, як про дії, які формально є законними, але не мають жодної цінності для об’єктивного досудового розслідування і створюють для людини максимально некомфортні умови, щоб таким чином схилити її на потрібні стороні обвинувачення кроки. Наприклад:

- так зване тимчасове вилучення майна. Прийшов слідчий на обшук, вигріб усе, що потрапило під руки (добре, якщо не приніс нічого з собою, щоб «виявити» під час обшуку, а я знаю і про такі діяння), виніс постанову про визнання всього вилученого доказами, звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, слідчий суддя, в більшості випадків не перевіряючи, автоматично, арештував усе, в результаті особа на кілька місяців, а можливо, й років, позбавлена свого майна. За цей час воно зіпсується, втратить товарний вигляд чи ринкову вартість. Тобто відбуваються свідомо спрямовані процеси, які підводять особу до вибору: протистояти, боротися та втратити матеріально чи махнути рукою, погодитися на «прийнятні» пропозиції слідчого чи прокурора, визнати винуватість у тому, чого не вчиняв, і швиденько забрати свої речі.

- історії з обранням запобіжних заходів мають приблизно такий самий вигляд. У справах, до яких дотичний, запобіжні заходи виконують зовсім не ту функцію, яку заклав законодавець, – не запобіжну, а репресивну, покликану зламати волю на захист і схилити до визнання вигідних обвинуваченню фактів.

ЗБІЛЬШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ЗАКОНІВ ЗБІЛЬШУЄ КІЛЬКІСТЬ ПОРУШНИКІВ

Поговорімо про українське законодавство. Що змінили б, можливо, в адміністративному чи кримінальному кодексах?

Пропоную поглянути на питання трохи ширше, адже проблема – не так у недосконалості нормативної бази, як у недотриманні законів правоохоронними органами, судами, слідчими суддями, зрештою, пересічними громадянами. Правовий нігілізм став нормою поведінки. Зміна якогось нормативного акта не призведе автоматично до порядку в конкретній галузі. Суто системний підхід, починаючи зі шкільної парти.

Кілька елементарних прикладів: батьки зобов’язані навчити дітей правил дорожнього руху та пояснити, наскільки важливо їх дотримуватися, придбати їм флікери чи будь-які інші світловідбивні елементи для носіння на верхньому одязі в темну пору доби, самим робити те саме, щоб бути прикладом для дітей. Поставлю риторичне запитання: що маємо на вулицях? Отож-бо… Тому лише переписування закону нічого не змінить.Є бувальщина, яка демонструє «дієвість» суворих законів: у давнину на площах і ринках виконували жорстокі та моторошно-видовищні покарання злодіїв. Щоб на них подивитися, збирався натовп, у якому орудували злодії.

Загалом я прихильник правила, що збільшення кількості законів збільшує кількість порушників. Працювати потрібно над правовою культурою, коли порушувати закон не прийнято, не модно. На превеликий жаль, сьогодні спостерігаємо зворотне – за таку собі доблесть сприймається цинічно учудити щось протиправне та заявити, що за це нічого не буде. У Сергія Довлатова є вислів про тигрів, які поважають левів, слонів і гіпопотамів, і про лобкових паразитів (одним словом), які не поважають нікого. Так ось, фігурально мовлячи, попри те, що тигри – небезпечні тварини, я за тигрів і проти лобкових паразитів, які втілюють образ нігілізму.

На жаль, для соціуму, в якому ми живемо, правова культура не стала органічною, такою, якої варто дотримуватися за будь-яких обставин. Подібний стан речей зумовлений різними причинами: історичними, ментальними тощо. Постулат Римського права – закон суворий, але це закон – не є аксіомою для наших громадян. Ось у чому проблема. Люди, які стоять на вищих щаблях влади, своїми діями все затятіше посилають суспільству сигнали протилежних цінностей.

Чи потрібно в Україні посилити відповідальність за окремі злочини? Наприклад, за водіння в нетверезому стані?

Керування транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння зараз формально не є злочином – це адміністративне правопорушення. З 1 січня 2020 року набуває чинності ухвалений Верховною Радою України «революційний» закон про застосування кримінальної відповідальності за водіння в нетверезому стані. Водій отримає судимість за новою статтею 286-1 КК навіть у разі притягнення вперше.

Висловлю думку не як адвокат, а як водій, як чоловік, рідні та близькі якого ходять вулицями нашого міста: я за посилення відповідальності за водіння в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Чи призведе це до зменшення нетверезих водіїв, чи лише до підняття планки «неформального врегулювання» – це вже інше питання, яке скеровує до правової культури і доброчесності уповноважених службових осіб. Будь-яка суспільна проблема має системні причини, тому і методи розв’язання мають бути системними.

ПРАВОВИЙ НІГІЛІЗМ СТАВ НОРМОЮ ПОВЕДІНКИ

Що змінили б у Конституції?

Я не збираюся балотуватися в президенти (сміється, – ВН).

Якщо ж серйозно, то нам би забезпечити виконання тих норм і дотримання тих гарантій, які сьогодні є в Основному законі. Вище я вже казав і повторю, що оцінюю реалії як панування тотального правового нігілізму як однієї з форм деформації правосвідомості українського суспільства – від органів державної влади до пересічних громадян.Ми самі своїми руками створили цей антипод правової культури: хочемо, щоб було за законом, але щоб за потреби кум «порішав». Бізнесмени зважують, що дешевше: звернутися до адвоката і піти по захист до суду чи залагодити з органами контролю тощо. Порочне коло, яке треба розірвати. І це спільне завдання для всього суспільства.

Якщо хтось має ілюзії щодо того, що ми вже європейці, то нехай подумає: а чи сплачує податки, чи поважає закони, чи не порушує їх десять разів на день?

Наскільки наші судова, адвокатська практики відрізняються від європейських?

Не маю досвіду ведення справ у європейських судах. Зі спілкування з колегами відомо про такі загальні риси: судитися дорого, судові рішення виконують, швидко розглядають справи, на які в нас можуть піти місяці. Щоправда, в окремих країнах (Італія, Іспанія) справи про розірвання шлюбу можуть розглядати роками.

СУДДІ ТЕЖ ЛЮДИ – МАЮТЬ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ

Як розуміти поняття адвокатської таємниці?

Чітку відповідь на це питання дає ст. 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, документи, які він склав, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, що їх одержав адвокат під час здійснення адвокатської діяльності.

Якщо відступити від формальних дефініцій, то адвокатська таємниця – це інститут, який лежить в основі довірчого спілкування клієнта з адвокатом і який покликаних забезпечити гарантії адвокатської діяльності. Наприклад, адвокат чи його помічник із цих питань не можуть бути допитані, крім випадків, якщо особа, яка довірила відповідні відомості, звільнила цих осіб від обов’язку зберігати таємницю в порядку, передбаченому законом. У практиці ще не траплялося, щоб клієнт звільняв адвоката від обов’язку зберігати таємницю.У чому полягає робота безплатного адвоката?

Немає безплатних адвокатів. Є адвокати, роботу яких оплачує держава, ми з вами. Тобто тут доречніше говорити про категорії осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу. Ця доволі широка аудиторія визначена в ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Зокрема, але не виключно, це діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту, внутрішньо переміщені особи, ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Закон, професійні обов’язки й етика адвоката не дозволяють працювати по-одному, якщо адвокат уклав договір, а на так званих безплатних умовах – по-іншому. Різні підстави для здійснення адвокатської діяльності (договір чи доручення центру надання безоплатної вторинної правової допомоги) не можуть бути передумовами для відмінностей у роботі адвокатів, у ставленні до своїх обов’язків.

19 грудня в Україні – День адвокатури. Як відзначаєте професійне свято? Можливо, маєте вже якісь традиції?

Якось особливо не відзначаю. Робочий день. Маю, наприклад, три судові засідання. Судді теж люди – мають почуття гумору (усміхається, – ВН).

Щоправда, за ініціативи, організаційного та фінансового сприяння нової команди адвокатів, обраної до складу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області, вже третій рік поспіль на День адвокатури влаштовують корпоративні вечірки з цікавими культурно-розважальними програмами. Це доволі масові заходи, що мають позитивні відгуки.

Принагідно хочу привітати колег зі святом і побажати натхнення, цікавих справ, вдячних клієнтів і нових перемог.

Ольга Шершень

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---