Як Україні позбавитися сміття. Думка

Європарламент дав зелене світло стратегії «нульових відходів» (Zero Waste), яка закріплює культуру безвідходного виробництва. Вже в найближчі 10-15 років і ставлення до відходів, і самі відходи, і навіть промислова політика принципово зміняться.

Про це пише генеральний директор компанії ТММ Микола Толмачов на сайті видання «Новий час».

Днями керівні органи Євросоюзу прийняли доленосні рішення, які залишилися майже непоміченими українськими ЗМІ. Між тим, вони на десятиліття вперед визначать вигляд багатьох сфер життя старого континенту і, безумовно, є найважливішим маяком для України.

Європарламент у середині березня затвердив доповідь італійського депутата Сімони Бонафе, яка виступила від імені Комітету по навколишньому середовищу, охорони здоров’я та безпеки харчових продуктів. Таким чином, Європарламент дав зелене світло стратегії «нульових відходів» (Zero Waste), яка закріплює культуру безвідходного виробництва. І відразу за цим Єврокомісія ввела мораторій на будівництво нових сміттєспалювальних заводів і закликала країни ЄС вивести з експлуатації старі й неефективні об’єкти такого типу.

Що це означає? Те, що Європа на практиці почала втілювати прийнятий у грудні 2015 року план дій ЄС щодо впровадження циклічної економіки, наріжним каменем якої є дбайливе ставлення до всіх ресурсів, включаючи відходи (вони повинні стає частиною наступного виробничого циклу). Стара лінійна модель економіки, яка виходить з того, що ми живемо в світі з нескінченними ресурсами, залишається для європейського співтовариства в минулому.

Концепція Zero Waste передбачає тотальне посилення нормативів щодо відходів. Тепер дві третини побутових відходів повинні перероблятися, нові полігони ТПВ та сміттєспалювальні заводи більше не будуватимуть, а з усіх відходів лише 5-10% буде складуватися на сміттєвих полігонах (зараз ліміт — 35%).

У цій стратегії закладені два основних ефекти: екологічний і економічний. Реалізація ідеї Zero Waste дозволить практично повністю усунути шкідливі викиди в навколишнє середовище (ґрунт, воду, повітря), які можуть нести загрозу для здоров’я людини і планети в цілому. Економічний ефект за рахунок використання вторинних ресурсів, скорочення імпорту, створення нових робочих місць складе, за оцінними даними, близько €600 млрд на рік.

Програма Zero Waste повинна бути реалізована до 2030 року. Так живе сьогодні Євросоюз, де мислять стратегічними перспективами і не хочуть вирішувати проблему сміття, а просто не створювати цю проблему. Що все це означає для України?

Читати ще: Як львівське сміття захоплює Україну. Карта

Те, що ми вже сьогодні повинні змінювати своє ставлення до відходів і будувати власну програму поводження з ТПВ з урахуванням новітніх європейських реалій. Потрібно розуміти, що вже в найближчі 10-15 років і ставлення до відходів, і самі відходи, і навіть промислова політика принципово зміняться. Наприклад, виробництво упаковки буде знижуватися, а вся упаковка буде робитися тільки з екологічних матеріалів. У виробництві ставка буде робитися на випуск довговічних і легко ремонтованих виробів, будуть активно розвиватися виробництва по переробці відходів у корисні матеріали.

Наша проблема і одночасно наш потенціал полягають в тому, що ми на сьогодні навіть не підступилися до проблеми поводження зі сміттям. Чи можемо ми чекати ще 10 років, щоб потім «підлаштуватися» до нової європейської культури? Очевидно, що ні. У нас переважна більшість звалищ побудовані неправильно і взагалі не мають права на існування, оскільки кожен день несуть серйозну загрозу нашому житті, отруюючи навколишнє середовище. Це біда, без перебільшення, чорнобильського масштабу. І миритися з цим далі неможливо, тим більше, звалища безупинно розширюються, і буквально будь-яке місто може опинитися в «сміттєвій» пастці, коли йому нікуди буде скидати вироблені жителями відходи.

Діяти потрібно оперативно і раціонально. Ми, безумовно, з часом прийдемо до європейських стандартів, але впровадити в стислі строки поведінкову модель, до якої Європа йшла десятиліттями, абсолютно нереально. Привчити майже з нуля до роздільного збору сміття наше суспільство, що не має відповідного історичного досвіду, — завдання на два покоління вперед. Причому, завдання, що вимагає колосальних інвестиційних ресурсів. Європа, щоб прийти до нинішніх параметрів поводження з ТПВ, витратила десятки років і сотні мільярдів євро. У нас немає в запасі ні такого часу, ні таких грошей.

Впроваджуючи або не впроваджуючи роздільний збір сміття (в залежності від ієрархії поводження з відходами, яка буде обрана Україною), нам потрібно будувати утилізаційні заводи. Це — оптимальне проміжне рішення проблеми на найближчі 10-15 років. Заводи по утилізації сміття методом газифікації, — екологічно нешкідлива, передова світова технологія, що підтверджено кваліфікованими і дорогими дослідженнями найбільш розвинених країн (США, Великобританія, Канада). Це рішення безальтернативне і є для України справжньою панацеєю. Воно дозволить зупинити нескінченне розростання легальних і нелегальних сміттєзвалищ і при цьому дасть нам можливість вирішити цілий ряд супутніх завдань.

Завдяки цьому рішенню, ми зможемо ефективно і швидко очистити нашу землю, припинити процес перетворення України в країну-сміттєзвалище. Саме так ми знизимо екологічний збиток, пов’язаний з неправильним зберіганням сміття і посприяємо оздоровленню нації. Саме так зможемо переробити значну частину сміття на корисні ресурси: енергію, тепло, мінеральні добрива, будівельні матеріали, а іншу частину виділити із загального обсягу сміття як вторинну сировину. Безумовно, мова йде і про значний економічний ефект від легалізації сміттєвого обороту, навколо якого сьогодні будується багато корупційних, «чорних» і «сірих» схем.

Ще один важливий аспект — маємо реальний шанс побудувати у себе нову галузь, яка буде виготовляти обладнання для таких заводів. Оскільки мова йде про необхідність будівництва приблизно двох десятків потужних об’єктів, доцільно придбати ліцензію на їх виготовлення. Це дозволить здешевити вартість утилізаційних заводів і завантажити замовленнями власні машинобудівні підприємства. Подібним шляхом пробували піти Філіппіни, але місцева промисловість виявилася не готова до виконання завдань такої технічної складності. У нас є все, що необхідно: конструктори, інженерні і робочі кадри, технологічні потужності, багатий досвід реалізації великих виробничих проектів. Ми можемо просто купити ліцензію, отримати креслення і почати виготовляти необхідне обладнання.

Справедливе питання, яке неминуче виникне у будь-якого читача: звідки на все це взяти гроші? Відповім так: інвестиційних ресурсів у світі дуже багато, є цільові програми, пов’язані з «сміттєвої тематикою», є довгі і дешеві кредитні лінії.

Все, що нам потрібно насправді — раціональний, не корумпований підхід з опорою на кращий світовий досвід, і політична воля. Це і буде нашим кроком на шляху до впровадження європейської стратегії «нульових відходів», завдяки якій кожен з нас стане здоровіше, а країна перестане тонути у смітті.

Варто зазначити, після Грибовицької трагедії гостро постала проблема із львівським сміттям, яке стали розвозити по всій Україні. Декілька днів самоскиди з сусідньої області прямували і на Волинь – до луцького полігону твердих побутових відходів. Окрім того, як повідомлялося раніше, сміття зі Львівської області викидали у волинських лісах. Зокрема, його помітили у Ківерцівському районі, намагались висипати під Колками та на Локачинському полігоні.

Автівки з львівським сміттям, яке ось уже кілька місяців активно “розтягують” по Україні, дісталися й до Володимира-Волинського.

Тим часом, Андрія Садового звинуватили у безгосподарності. Так, мовляв, за 11 років на посаді мера Львова можна було вирішити проблему зі сміттям, - вважає прем’єр-міністр України Володимир Гройсман. А на думку очільника Харкова Геннадія Кернеса, міський голова Львова Андрій Садовий сам зробив проблему зі сміттям політичною. Насправді вирішення сміттєвої проблеми це господарська робота мера.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---