Як отримав поранення волинський журналіст на Сході

Волинянин Богдан Пташник, воював у складі батальйону «Донбас» і був важко поранений на Сході. Богдан — один із небагатьох, а може, і єдиний журналіст, який за власним бажанням пішов на війну не заради професії, а як рядовий боєць. В інтернеті знайшов оголошення про набір у батальйон «Донбас». Вирішив їхати. Через знайомих дістав контакти в Дніпропетровську, куди й прибув потягом, - інформує «Волинь-нова».

— Сконтактували з перевізником Валерієм. Через Павлоград разом із побратимом Хорватом поїхали у Донецьку область. Велика Новосілка — це був перший відбитий український райцентр. Поставили свого голову адміністрації, начальника міліції. Бійці батальйону спочатку фактично партизанили. Зброї не вистачало. Мали навіть дрібнокаліберні, мисливські рушниці та масогабаритні макети автоматів, — розповідає Богдан. — За мною першого ж дня закріпили автомат.

— Чим могли, тим боронилися?

— Чим могли, тим нападали, — поправляє мене Богдан. — У Великій Новосілці населення підтримувало. Жили на фермі, харчувалися у фермера. Були там і сепаратюги. Кум Януковича неподалік мешкав, то ми його полякали трохи, постріляли. Небідний чоловік, мав своє Межигір’я. Коли вигнали, люди нарешті вільно дихнули.

Пташник згадав багатьох товаришів по зброї. 61-річний Дід був правою рукою знаменитого командира батальйону Семена Семенченка. До його думки дуже прислухалися. Дід відбирав собі в групу підготовлених людей, якщо треба було йти в розвідку чи на якісь акції.

— Семен мав хороший план. Мені дивно: чи генерали до того додуматися не можуть, чи спеціально не роблять. Суть плану така: ми взяли Красноармійську райдержадміністрацію, а чиновники всюди однакові. Поки були сепаратисти, вони нібито на їхньому боці, а щойно голова РДА змінився, усі так само змінили курс. Кілька разів група на чолі з Дідом вечорами виїжджала до Красноармійська. Вони проводили «консультації» з депутатами, щоб ті не голосували за приєднання до ДНР. У результаті, коли приїхали представники ДНР, депутати попросту не прийшли на сесію. Мера немає, тільки якась жінка виконує обов’язки. Вона могла відмовити терористам: «Я б і рада проводити сесію, але немає депутатів», — передає суть плану Семенченка Богдан Пташник.

У такий нехитрий спосіб Красноармійський район залишився поза зоною воєнних дій. Щоправда, пізніше статус–кво закріпили блокпости українських армійців та батальйону «Дніпро». Серед них були й солдати 51-ї бригади з Володимира-Волинського. Їх Богдан впізнав за говіркою.

На ту пору бійці «Донбасу» постійно ходили у розвідку в навколишні міста. І під час сесії, що не відбулася, також вели спостереження біля мерії.

— Пістолетів не було, автомат не візьмеш… Вирішили йти з гранатами. Але куди її сховаєш — вона ж усюди випиратиме. То я клав її в пакет, жмакав його і так носив у руці. Аж рука мокріла. Пізніше купив собі сумочку–барсетку через плече, — нині Богдан вже зі сміхом розповідає про це, хоча насправді хлопці ризикували.

— Дід казав: «Що мені озброєння тих сепаратистів. Подивись на наших хлопців — у них вогонь в очах». Я його поважав, але, думаю, нам би кілька калашів, а не вогонь в очах. Тільки потім зрозумів, що це не так. Навіть якщо підготовка й озброєння у них кращі, то мотивація краща в нас. Як приклад розкажу про айтішніка Рейдера з відділення, яким я командував. Він носив величезні лінзи. Хлопці жартували, мовляв, хоч покажіть йому, де перебуваєте, щоб своїх не постріляв, — так погано бачив. А коли кількох наших хлопців загнали в кафе, той айтішнік з мисливської рушниці вбив як мінімум одного терориста. І сам загинув. Потім його тіло спалили, — пригадує Богдан.

23 травня біля міста Карлівка колона бійців «Донбасу» втрапила у засідку терористичного загону «Восток». «Донбасівці» мали легку стрілецьку зброю, гранати, снайперську гвинтівку. Терористи, а це близько 100 чоловік, крім автоматів — кулемети, гранатомети, три БТРи, кілька снайперських гвинтівок. Але наші перемогли.

— Коли ми виїхали до дамби, помітив, що передній джип обстріляли. Наказав водієві брати вліво, а сам відчинив дверцята і шмаляв з автомата, щоб хлопці повистрибували й розосередилися. Там був кіоск пластиковий. А я лівша, тому став стріляти з лівого боку, бо зручніше. Думаю, де ми заховалися? Це ж пластик, його навиліт прошиє. Треба на куті бути, там міцніше, — розповідає Богдан про бій під Карлівкою. — Вирішив відступити до машини і зорієнтуватися в ситуації. Але раптом почав крутитися на землі й бити руками та ногами. І зупинитися не можу через судоми. Вже потім збагнув, що поранений. Мене Рябий (пізніше він помер у лікарні) відтягнув під джип… Затим поранених повезли до Красноармійська, а звідти до Донецька.

Нині Богдан лікується в Києві. Поруч із ним сім’я, яка його підтримує.

Допоможімо Богданові!

Кошти можна переказати на

рахунок одержувача

(транзитний рахунок) 29244825509100

МФО 305299 ОКПО 14360570

Одержувач: ПАТ КБ ПриватБанк

Призначення платежу:

для поповнення рахунку №5168757258995069

Кому: Пташник Ніні Панасівні.

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю

— Як ти вважаєш, чи ефективно проводять АТО?

— Треба міняти формулювання. Це не АТО, а справжня війна. Треба визначитися з пріоритетами, з противником — це Росія. Тоді все стане на свої місця. Якщо вживати абревіатуру АТО, то треба оголошувати Росію терористичною країною. Росіяни вже неприкрито пруть через кордон техніку та живу силу. Снайпер з 51-ї бригади убив навіть російського полковника. Цього чомусь не бачать, чи не хочуть бачити. Наше командування не справляється з обов’язками.

— Ти воював, був поранений. Чи нині пішов би знову в «Донбас»?

— Звичайно. Відчуваю, що з такими успіхами я ще піду воювати. Війна затягується. Разом зі ще двома «донбасівцями» лежали в лікарні. У мене проблеми з лівим вухом, в Анджея — з правим вухом, у Єгора — прострелені ноги. Ми жартували, що можемо легко організувати мінометну обслугу. Я стаю зліва, Анджей — справа, а Єгор — коригувальник. П'ятнадцять мін викинули — і змоталися.

— Про що мрієш?

— Найбільше хочеться повернутися до нормального життя. Почати рухатися. Нині пересуваюся в інвалідному візку та ходжу коридорами з тренером. Високі слова, але щоб знову бути воякою, треба мати добрий стан. Бо якщо організм підведе, то ризикуватимеш і собою, й іншими людьми. Пробуватиму щось робити (допомогу бійцям збирати чи ще щось), як тільки стану на ноги, хоч із ціпком.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---