Ви бачили, як в Україні квітне сакура?

Декому складно уявити, як це - подолати сотні кілометрів, заради того, щоб подивится, як цвіте “якесь там дерево”. Утім в Ужгороді захоплює не лише цвітіння сакури. Ungvar, як кажуть угорці, - це місто, яке зачаровує тим, що воно інакше.

М’який закарпатський, можна навіть сказати "міжкарпатський", клімат відчувається одразу. Після того, як так званим серпантином врешті під’їжджаєш до міста, коли сонце ніби трісло і захід розливається на весь горизонт, у той час, як на вершинах гір ще видно сніг, тут почуваєшся тепло і комфортно.

Сьогодні тут квітнуть сакури, магнолії, бузок. Пахне.
Утім не так, як би пахло в кінці червня – на початку липня, коли на найдовшій липовій алеї Європи - на Набережній Незалежності запаморочливо квітне липа…

Додає місту бонусів і Уж в самому його серці. Побутує думка, що населений пункт, у котрому є велика вільна вода, має інакшу атмосферу. Прозора гладь річки додає масштабів та сили...
А чого варті затишні двори, вузенькі вулички й переходи, підйоми та спуски цього більш як тисячолітнього міста, котрі створюють враження, що ти - десь в старій Європі.

Минаєш відомий пішохідний міст, і насолоджуєшся – триває сакура-фест. Така собі візитівочка чи то фішка, що вабить в Ужгород туристів як зі всієї України, так і з-за кордону.
Хоча останнє і не дивно: на Закарпатті гарно, є на що подивитися, та й у зв’язку з курсом валют – іноземцям тут можна відпочити на широку ногу.

Відповідно таких тут багато, утім не завжди зрозуміло, туристи вони, чи то місцеві угорці або ж словаки, яких в Ужгороді тьма…

До слова, отримати угорське громадянство тут досить просто. Подейкують, мовляв, Угорщина досі виношує давню мрію повернути собі ці території. Власне, що завадить мадярській владі якогось сонячного дня заявити про те, що більшість ужгородців мають угорське громадянство, то чи не угорська це земля?
Знайдеться безліч таких, хто цю ідею підтримає, - припускають місцеві.

Водночас, усміхаються, проти виступлять ті більш як 50% ужгородців, котрі так чи так, але мають стосунок до кордону.
Хтось возить товар, контрабанду, хтось робить ці процеси можливими, хтось допомагає із відпочинком, паспортами тощо... Таких у місті - більшість. Як і автівок із закордонними номерами. До Словаччини тут 3 кілометри, до Угорщини – 30. Виконати вимогу про регулярне пересікання кордону – ніяк не складно. От і крутяться – хто як може.

Утім мова зараз не про це, позаяк з Луцька ми приїхали поглянути на візитівку міста - японську вишню.

Попри те, що її намагаються вирощувати і в інших містах України, Унґвар, схований за Карпатами, першим став затишною домівкою для цього дерева. Вочевидь, не гіршою за Японію чи то деякі штати Америки, де сакура також почуває себе досить добре.

До слова, саме в Ужгороді розташована найбільша в Європі Алея сакур, що простягнулася вздовж берега Ужа, на Православній та Київській набережних.

Найбільше цих феєрично красивих дерев росте в центральній частині — на вулицях Довженка, Ракоці, Митній. Японська вишня прикрашає і частину вулиці Другетів, а молоді деревця останніми роками впевнено «прописалися» у «спальних» районах — на вулицях Грушевського, Заньковецької, Легоцького, Чорновола, проспекті Свободи.
Коштує саджанець недешево – 300 - 600 гривень, проте охочих придбати його чимраз більшає.

Так, крім естетичної насолоди, вишня має і практичну користь. Як цитує газета "День" завідувача кафедри ботаніки УжНУ, кандидата біологічних наук Олега Колесника, сакура позитивно впливає на екологічний стан міста: підвищує вологість, зменшує температуру повітря, уловлює пил, зменшує загазованість – словом, поступово змінює клімат.

Утім не всім відомо, але дерево декоративне і не плодоносить. Щоправда, і тут є місце для експериментів. Як заявив місцевий краєзнавець, висаджені в Ужгороді сакури скоро даватимуть плоди.

Тож, зі слів представників адміністрації обласного центру Закарпаття, жителі і гості міста зможуть не просто помилуватися цвітінням японської сакури, але й спробувати її на смак.

Умовно кажучи, на смак варто спробувати і сам Ужгород. Місто, в якому хочеться жити, - дещо поприбирати опісля туристів та місцевих циганчат, і жити. Місто, у якому тече кров різних націй, яке спонукає глибоко дихати на повні груди, - місто, яке дозволяє його любити.

Популярні в Ужгороді такі от мініатюри, які можна зустріти практично будь-де. Сидять та сторожують кохане місто.
Часом не знаходять єдиного розуміння мистецтва і маленькі туристи.
У пошуках смачного бограчу ми відшукали відомий тут заклад "Деца у нотаря" - іншими словами "100 грамів у нотаріуса". Окрім того, що кухня тут надзвичайна, ми переконалися й у прекрасному почутті гумору його власника:

Довідково
Про те, як сакура опинилася в Ужгороді, і кому сяйнула прекрасна ідея оселити її на Закарпатті, складають легенди.
Мовляв, якось їхали японці з візитом до австрійського імператора Франца-Йосипа. У подарунок везли сакури. Їхня дорога пролягала через Закарпаття, тому й на ночівлю посли зупинилися в Мукачевому.
Звісно, звістка про візит японців умить облетіла все місто. Вночі місцеві жителі вкрали саджанці японської вишні, а згодом під виглядом фруктових дерев продали в Ужгороді.
Відтоді й росте ця екзотична рослина у місті й радує око красивим рожевим цвітом, хоча й поки не дає плодів, як того очікували закарпатці.

Водночас є і офіційна версія, згідно із якою сакура була завезена в Ужгород в 1923 році.
Саме в той час чеська влада активно розбудовувала мікрорайон Галагов, сьогодні − центр Ужгорода. Тоді він був болотистою місцевістю, ґрунт не підходив багатьом рослинам. Вирішили висаджувати сакуру, яка успішно прижилася у м'якому закарпатському кліматі.

Альона Трохимчук

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---