Волиняни знайшли в собі сили пробачити поляків, - Кравчук

Про вшанування на Волині пам’яті загиблих поляків, крок українців назустріч полякам та порозуміння між народами розповів секретар комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Волинській ОДА Олександр Кравчук в інтерв’ю для IA ZIK.

Українці, зокрема, волиняни, знайшли в собі сили простити Армії Крайовій те, що вона чинила. Адже вона робила те саме, що поляки закидають Українській повстанській армії. Абсолютно те саме. Але українці переступили через це. Яку реакцію на Волині викликав проект резолюції польського сейму, якою ОУН і УПА оголошувалися злочинними формуваннями, і скільки ж зроблено для пошанування поляків загиблих під час війни.

Про вшанування на Волині пам’яті загиблих поляків

За період незалежності України у справі пошанування пам’яті поляків, які загинули тут у роки Другої світової війни, зроблено немало. Щоб не бути голослівним, зазначу: встановлено 71 знак польської національної пам’яті на території Волинської області. Що стосується суто українсько-польської трагедії, то таких знаків менше – понад півсотні. На початку ця робота велася трохи безсистемно. В тому плані, що не завжди встановлення пам’ятних знаків погоджувалося в тому порядку, як би це хотілося. Представники польської сторони просто приїжджали до сільського голови: «Ну, от така хороша справа, треба встановити пам’ятний знак». Голова погоджувався, і на тому – все. І навіть не завжди по цьому приймалося відповідне рішення хоча би на рівні сільської ради. Просто була усна домовленість. Деякі приймали рішення, деякі – на рівні районів.

Сьогодні ситуація така, що в нас вже напрацьовано законодавство у цій сфері, і ми стараємося ввести роботу із увічнення пам’яті якраз у правове русло. І тут вже виникають деякі перепони: коли поляки приїжджають і ми стараємося їх направити в русло законодавче, це не завжди їм подобається. Звичайно, було їм краще, коли приїжджали до сільського голови і все вирішувалося зразу. На жаль, з польського боку це питання також дуже зацентралізоване, що стосується увічнення пам’яті українців. Тому тут, як кажуть, є якийсь паритет.

І так має бути, оскільки випливає з українсько-польської угоди, яка укладена у березні 1994 року між урядами Польщі та України. Там сказано, що кожна з договірних сторін сама проводить на території відповідної держави роботи з увічнення пам’яті, але з погодженням органів державної влади, де проводяться роботи. Ми йдемо назустріч полякам, даємо дозвіл і всі погодження. Стараємося якнайшвидше це зробити. І польська сторона у місяцях, які знаковими для неї є, вже встановила пам’ятні знаки.

Про крок українців назустріч полякам

Це – Павлівка Іваничівського району. Там був збудований меморіал загиблим полякам за кошти державного бюджету. Це робилося на знак примирення. Наступним таким крупним об’єктом увічнення пам’яті було колишнє село Острівки Любомльського району. Там у 2011 році за кошти держави благоустроїли цвинтар, встановили нові хрести. Наприклад, зробили під’їзну дорогу – по абсолютному бездоріжжю. Там були вкладені великі кошти – десь близько 15 мільйонів гривень. Поляки там почали будувати меморіал, але ще його не завершили. І той меморіал мав бути освячений і відкритий в один день із відповідним меморіалом загиблим українцям в Сагрині – вже на території Польщі.

На жаль, поляки ще не завершили меморіал у Острівках. Тож поки не відкрили ні його, ні українського меморіалу в Сагрині. Хоча в Сагрині ми свої роботи завершили ще у 2009 році. І це місце очікує на офіційне відкриття. Бо всі українці тут і на території Польщі очікують, що його відкриватимуть на найвищому рівні – за участю Президентів. Сагринь – теж знакове таке місце на території Польщі, де масово загинули українці вже від польських збройних формувань – батальйони хлопські, Армія Крайова.

Вони знищили те село разом з мирними жителями у березні 1944 року. Якщо говорити про той край – Холмщину і колишні етнічні українські землі на території Польщі – то там українсько-польське протистояння почалося ще в 1942 році. Напевно, воно не пройшло безслідно для волинських подій 1943 року. Адже це поряд, і інформація поширювалася.

Крім того, на території Волині, що є дуже знаковим для українсько-польського примирення, є п’ять цвинтарів воякам Армії Крайової. Вони облаштовані силами польської держави, звичайно, при сприянні української влади. Зокрема місцевої – обласної і районних рад. Сьогодні вони оберігаються і ніхто не робить з того політики. Керуються лише християнськими принципами пошанування мертвих, навіть якщо вони колись були ворогами. І тому я пишаюся, що волиняни не пам’ятають зла. Вони пам’ятають історію, пам’ятають ті криваві події, але не пам’ятають зла. І, головне, це не розкручують, аби нові покоління громадян України і Польщі не ворогували.

Болюче питання Сагрині

Також є взаємні кроки на території Республіки Польща, де польська влада сприяє відновленню українських цвинтарів. Це, наприклад, при впорядкуванні кладовищ у Ласкові, Модрині, Вишневі, Бересті, що робилися в останні 2-3 роки. Там українська сторона привела до належного стану території цвинтарів, облагородила. Зараз стоїть питання про встановлення там пам’ятних знаків. І ми цього року, в рік сімдесятиліття волинських подій, хочемо там завершити ті роботи. Це буде гідним вшануванням пам’яті загиблих українців на території Польщі. І ми вдячні органам польської влади, що вони дають це зробити.

Але поряд із тим питання відкриття Сагрині. Тут якось трохи насторожує, чому так довго то тягнеться. Бо болюче питання для багатьох волинян, українців, які є вихідцями із Холмщини. Адже в Сагрині полягло більше тисячі людей, точне число хіба один Бог знає. Але нашим фахівцям вдалося встановити 661 ім’я загиблих, які викарбувані на стелах меморіалу. Чому ж так затягується будівництво в Острівках – не знаю, то є питання до польської влади.

Мені як пересічному громадянину – теж незрозуміло це. Якби це вдалося зробити, то дещо спала би напруга як з одного боку, так і з іншого. Я теж слідкую за тим, як розгортаються події в Польщі через вшанування 70-річчя від часу волинських подій. То мене трохи тривожить, бо це вже доходить до якоїсь істерії, яка не сприяє порозумінню, яка не сприяє вихованню прийдешніх поколінь у дусі добросусідства, дружби між поляками і українцями. Це я м’яко кажу, бо наші громадяни приголомшені тим, що є. Вони не вірять, що таке може бути в цивілізованій країні, якою є Республіка Польща.

Про порозуміння між народами

Бачте, це питання – політичне, а я не хотів би заходити у політику. Але я – громадянин України, і маю свою думку. У поляків була Армія Крайова – прототип Української повстанської армії. Різниця тільки в тому, що Армію Крайову організував уряд в еміграції, а УПА утворив сам народ для захисту українства, яке було загнане в кут. І іншого виходу не було, крім брати зброю і боротися.

Але українці, зокрема волиняни, знайшли в собі сили простити Армії Крайовій те, що вона чинила тут, на теренах Волині. Адже вона чинила те саме, що поляки закидають Українській повстанській армії. Абсолютно те саме. Але ми переступили через це, і дали полякам можливість впорядкувати цвинтарі вояків Армії Крайової. І вони зберігаються в дуже доброму стані. Я особисто побував на кожному, наприклад, нещодавно – в Білині Володимир-Волинського району. Кладовище у чудовому стані, місцева влада прибирає, охороняє. Візьміть Гайове – ну, Пшебраже колишнє Ківерцівського району – так само. Або в Засмиках – Грушівка теперішня на Ковельщині – так само.

Хотів би, щоб і поляки так ставилися до українців: з пошаною або хоча би розумінням того, що основною метою УПА був захист українців у той непростий час. І щоб не заходили так далеко, як звертання до європейської і світової спільноти із закликом визнати боротьбу УПА злочинними діями проти людства і людяності. Це вже копається такий глибокий рів на майбутнє між українцями і поляками, що мені навіть страшно уявити.
Підготував Мирослав Ватащук

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---