Волинському Герою надіслали нагороду «За мужність» поштою

Волинянин, мешканець села Рудка-Козинська, хоробрий «воїн світла» Дмитро Денисюк отримав пам’ятну відзнаку − хрест «За мужність». Однак нагороду Герою надіслали поштою.

Про це повідомляє Район. Рожище.

До того, як потрапити у військо, Дмитро жив розміреним сільським життям: робота охоронцем у Луцьку, господарка – удома. Коли почалися заворушення на сході, а до армії покликали перших захисників, твердо вирішив: отримає повістку – ховатися не стане. Повістку отримав, і не одну. Щоразу з’являвся до райвійськкомату. Та призвали Дмитра 19 серпня, саме на Спаса, за третьою хвилею мобілізації.

«Хоч і проходив у свій час строкову службу, та за два місяці на Яворівському полігоні набув кращих навиків, ніж за відслужених півтора року. Зброї було вдосталь, учили стріляти, не жалкуючи куль. Нас повністю обмундирували, форма, щоправда, спершу була така, що розлазилася після першого прання, напевно, зі старих запасів. Але згодом отримали іншу – міцнішу, якіснішу», – розповідає Дмитро.

День відправки… Вже традиційно на проміжній вантажно-пасажирській залізничній станції Львівської залізниці, що у місті Судова Вишня, збирається кілька десятків людей, згуртованих єдиним бажанням – благословити українських військових у дорогу. Так Дмитро Денисюк зі своїми побратимами у складі 24-ої окремої механізованої бригади відправився на схід.

«Дуже вразила велика увага громади до солдатів. Нас знімало телебачення, місцеві приносили продукти, цигарки, солодощі. Кожен хотів сказати щось приємне і потиснути руку», – пригадує боєць.

Щоправда, так було лише на Західній Україні. А коли підрозділ із 600 бійців 24-ої бригади прибув на Харківщину, на залізничну станцію міста Чугуїв, довелося почути зовсім інші слова.

«Коли охороняли потяг, поряд проходили дві бабці й так голосно кинули: «Смотри, снова монголо-татарское иго приехало…», – із сумом пригадує Дмитро. Вони – це люди з радянського минулого, які досі прихильно ставляться до тієї системи і до Росії. А молодь думає зовсім по-іншому.

Саме в Чугуєві солдатам видали зброю, отримали хлопці бойові машини піхоти, і саме тут прийшло те дивне відчуття, що ти вже не проста людина-хлібороб – ти захисник своєї Батьківщини, яка чекає від тебе повної віддачі.

22 жовтня їхня бригада прибула в селище Кримське. Тоді воно було якраз «гарячою точкою» протистояння. Тут уперше довелося спати морозної ночі просто неба, а наступного дня у супроводі бійців з 80-ої бригади й «Айдару» (яких називає великими патріотами України) під обстрілами мінометів їхати на місце дислокації.

Зайнявши позиції між Лисичанськом і Краматорськом, почали рити окопи. Справа потрібна, але дуже важка. Земля там тверда, як камінь.

«Першої ж ночі нас щедро посипали кулями, а тільки розвиднілося – пішли мінометні черги. Міномет стріляє на п’ятикілометрову відстань, кілька секунд польоту, за які можна з глузду з’їхати, адже здається, що летить прямо на тебе. В такі моменти не лишається нічого іншого, як молитися Богу», - пригадує Дмитро.

На третій день у 12-ій бригаді був перший «двохсотий». Тоді було тихо, сонячно… В такі дні, зі слів Дмитра Денисюка, тільки поратися на землі. 32-річний боєць з Івано-Франківська саме голився, як пролунав свист одної-єдиної міни й осколок прошив чоловіку шию. Жодних шансів… Доля? Можливо…

З того часу, як підмітили бійці 12-ої бригади, що не четвер-п’ятниця, у них з’являлися «двохсоті». Між побратимами стали точитися розмови, хто ж наступний… А ще зауважили, що ворог добре розуміється на військовій справі. Зі слів волинського Героя, це не простий селянин чи муляр-штукатур, який учора взяв до рук зброю, а добре навчена тактичним діям людина. Наприклад, спочатку щедро обстрілюють наші позиції з «Градів», щоб «притиснути» солдатів до землі, а далі в хід ідуть вже танки й автоматні черги. А ще постійно у небі літають їхні безпілотники, які в режимі он-лайн до точності передають координати українських позицій.

Майже два місяці під постійним обстрілом разом із побратимами утримував українські позиції Дмитро Денисюк. А 15 грудня запам’ятає на все життя: цей день став другим днем народженням для нього.

«Щось не спалося мені тієї ночі, тож почав потихеньку збиратись, адже мав заступати невдовзі на пост. І тут до бліндажа влітає постовий із криком, що нас оточили. Я ще встиг вибігти, взяти автомат і розгрузку, випустити десь два магазини набоїв, аж перед очима – яскравий спалах, а по голові наче молотком вгріли. Тоді я зрозумів: війна для мене закінчилася», – пригадує Дмитро.

З множинними осколками в голові, він усе ж не знепритомнів і чітко пам’ятає, як побратими надавали йому першу медичну допомогу, а невдовзі приїхала «швидка» та забрала до Лисичанська. Далі була операція в Харківському госпіталі, а згодом – у Києві. Кілька осколків у голові, втрата рухової активності лівої руки, відсутність мови… Минуло довгих два місяці, поки Дмитро почав робити елементарні рухи рукою, разом з логопедом учився вимовляти звуки, потім слова… Та підтримкою в складній життєвій ситуації були такі ж, як і він, госпіталізовані, а ще волонтери, яких вважає ангелами-охоронцями всіх солдатів, та рідні – батьки, сестра, дружина із синочком. Земляки підтримували не тільки пораненого Дмитра, а і його родину. Відгукнувшись на пропозицію активістів ГФ «Народна самооборона міста Рожища», небайдужі жителі району зібралися і придбали стареньким батькам бійця автоматичну пральну машину.

Дмитро Денисюк напрочуд скромний і врівноважений чоловік. Під час розмови щоразу ніяковів при слові «Герой», бо зовсім себе таким не вважає. Для нього прикладом героїзму є солдати, які ціною власного життя захищали Донецький аеропорт, були в Дебальцівському й інших котлах.

Сьогодні ж нагорода знайшла свого Героя!

Однак, активісти повідомляють, що знайшла ця нагорода свого героя через «Нову пошту».

«Розумієте, бійцю, який пройшов це пекло нашого сходу, на собі відчув весь непередаваний жах війни - мав сім поранень в голову, відзнаку - просто, надіслали поштою. Це напередодні Дня Захисника України! Невже він не заслужив, у цієї держави, належного пошануваня? Не заслужив, щоб відзнаку вручили у врочистій атмосфері? Це такий цинізм, така зневага...», - йдеться у дописі.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---