Волинські водники мріють з'єднати два моря
Працівники водного господарства Волині мріють з'єднати два моря, посприявши відновленню магістрального водного шляху E-40, а також поремонтувати всі шлюзи і спорудити новий водозабірник.
Так, нещодавно волинські водники взяли участь у засіданні тристоронньої польсько–білорусько–української комісії у рамках проекту «Відновлення магістрального водного шляху E-40 на ділянці Дніпро — Вісла: від стратегії до планування»,- пише «Волинь-нова».
Як повідомляло Інформаційне агентство Волинські Новини, Білорусь, Польща та Україна розпочали проект з планування відновлення воднотранспортного з'єднання Дніпро – Вісла. Фахівці трьох країн мріють, щоб цим каналом з'єднати Чорне і Балтійське моря.Відновлення цього шляху стосується, зокрема, і Волині. Нагадаємо, магістраль Е-40 сьогодні, на жаль, використовується лише на ділянці від Бреста до Херсона, оскільки Західний Буг на ділянці державного кордону від Бреста до Варшави не судноплавний.
Відновлення водного шляху сприятиме розвитку водного транспорту в Україні та Білорусі. Судна зможуть перейти з Чорного в Балтійське море, а отже, водні шляхи розвантажать автодороги та залізницю. Для Волині цей проект цікавий тим, що за його кошти водники планують впорядкувати Білоозерську живильну систему.
Меліоративна система Волині, яка з 1990-х була недоглянута і занепадала, останніми роками потроху відновлюється. У тих місцях на Ратнівщині, де ще недавно стояла вода, нині шумлять посіви.
«Раніше городи біля Турського каналу не обробляли. Але коштом громади осушили шмат угідь, і тепер за потреби завжди можемо скинути зайву воду. Маємо зробити металеві шандори, щоб регулювати шлюз вручну», — Гірниківський сільський голова Володимир Мерчук показує рукою навколо. «У нашому господарстві 450 гектарів землі, з них меліоративної — 99 відсотків. На це доводиться зважати, бо потрібно добре думати, де знайти корми для худоби, де її випасати», — додає голова місцевого СВК «Гірниківський» Микола Шевчик.
Дійсно, завдяки впорядкуванню осушувальних систем потроху збільшилися площі орних земель. Проте водне господарство ще далеке від ідеалу. Якщо канали, котрі перебувають на балансі обласного управління водних ресурсів, доглянуті, то так звані міжгосподарські (нині вони на балансах сільрад) — часто занедбані. І не тільки через брак коштів. Не секрет, що у поліських районах найбільшу небезпеку для гідроспоруд становлять місцеві безробітні, які в пошуках копійки ламають металеві частини шлюзів, щоб здати на брухт. «Скажімо, на Турському каналі розташовано п'ять шлюзів-регуляторів. Колись їх піднімали за допомогою гвинтопідйомників. Тобто в будь-який час можна було відрегулювати хід води. Та нині усі вони поламані, тож піднімати шлюзи доводиться автокраном. Це дорого і незручно. Тому плануємо відновити гвинтопідйомники. На один шлюз потрібно затратити близько 30 тисяч гривень», — розповів начальник Ратнівського міжрайонного управління водного господарства Михайло Тимощук.
Згадане управління — одне з найбільших в області. Там трудяться близько 180 працівників, котрі обслуговують 78 тисяч гектарів осушених земель, 155 кілометрів регулювальних водоприймачів, 750 кілометрів відкритої мережі, 89 кілометрів огороджувальних дамб, 140 кілометрів доріг, 14 насосних станцій та 515 колодязів. І всьому цьому величезному господарству потрібно давати лад. Одна з ключових водних точок Ратнівщини — гідровузол Білоозерської водоживильної системи Дніпровсько–Бузького каналу, що на території Білорусі. Простою мовою кажучи, це величезний шлюз у місці, де Вижівський канал прилягає до Прип'яті. Водозабірник збудовано ще у позаминулому столітті. І якщо наземні споруди ремонтували, то до підводних ще з царських часів нікому руки не доходили.
«Воду для Вижівського каналу забирають за допомогою старої ряжевої (з дерев'яних брусів, що занурені в землю - авт.) споруди, яка перебуває у вкрай незадовільному, точніше — в аварійному стані. Добре, що цьогоріч повінь була незначна. А в разі надзвичайної ситуації — прориву водозабірника — під водою можуть опинитися до 300 тисяч гектарів сільгоспугідь, а також села Залухів, Почапи, Хабарище і Щитинська Воля Ратнівського району», — начальник Волинського обласного управління водних ресурсів Ростислав Кравчук не приховує стурбованості. — Тому почали будувати новий гідровузол. Загальна вартість робіт, згідно з кошторисом, становила 7,4 мільйона гривень, але після проведення тендера зменшилася на мільйон гривень. Наразі роботи виконано наполовину.
ВОДНЕ ГОСПОДАРСТВО ВОЛИНІ У ЦИФРАХ
1,2 мільярда гривень — вартість меліоративних фондів області.
18 тисяч кілометрів каналів.
947 ставків.
360 кілометрів дамб.
268 озер.
137 річок.
12 кілометрів каналів на одного оглядача.
9 водосховищ.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Так, нещодавно волинські водники взяли участь у засіданні тристоронньої польсько–білорусько–української комісії у рамках проекту «Відновлення магістрального водного шляху E-40 на ділянці Дніпро — Вісла: від стратегії до планування»,- пише «Волинь-нова».
Як повідомляло Інформаційне агентство Волинські Новини, Білорусь, Польща та Україна розпочали проект з планування відновлення воднотранспортного з'єднання Дніпро – Вісла. Фахівці трьох країн мріють, щоб цим каналом з'єднати Чорне і Балтійське моря.Відновлення цього шляху стосується, зокрема, і Волині. Нагадаємо, магістраль Е-40 сьогодні, на жаль, використовується лише на ділянці від Бреста до Херсона, оскільки Західний Буг на ділянці державного кордону від Бреста до Варшави не судноплавний.
Відновлення водного шляху сприятиме розвитку водного транспорту в Україні та Білорусі. Судна зможуть перейти з Чорного в Балтійське море, а отже, водні шляхи розвантажать автодороги та залізницю. Для Волині цей проект цікавий тим, що за його кошти водники планують впорядкувати Білоозерську живильну систему.
Меліоративна система Волині, яка з 1990-х була недоглянута і занепадала, останніми роками потроху відновлюється. У тих місцях на Ратнівщині, де ще недавно стояла вода, нині шумлять посіви.
«Раніше городи біля Турського каналу не обробляли. Але коштом громади осушили шмат угідь, і тепер за потреби завжди можемо скинути зайву воду. Маємо зробити металеві шандори, щоб регулювати шлюз вручну», — Гірниківський сільський голова Володимир Мерчук показує рукою навколо. «У нашому господарстві 450 гектарів землі, з них меліоративної — 99 відсотків. На це доводиться зважати, бо потрібно добре думати, де знайти корми для худоби, де її випасати», — додає голова місцевого СВК «Гірниківський» Микола Шевчик.
Дійсно, завдяки впорядкуванню осушувальних систем потроху збільшилися площі орних земель. Проте водне господарство ще далеке від ідеалу. Якщо канали, котрі перебувають на балансі обласного управління водних ресурсів, доглянуті, то так звані міжгосподарські (нині вони на балансах сільрад) — часто занедбані. І не тільки через брак коштів. Не секрет, що у поліських районах найбільшу небезпеку для гідроспоруд становлять місцеві безробітні, які в пошуках копійки ламають металеві частини шлюзів, щоб здати на брухт. «Скажімо, на Турському каналі розташовано п'ять шлюзів-регуляторів. Колись їх піднімали за допомогою гвинтопідйомників. Тобто в будь-який час можна було відрегулювати хід води. Та нині усі вони поламані, тож піднімати шлюзи доводиться автокраном. Це дорого і незручно. Тому плануємо відновити гвинтопідйомники. На один шлюз потрібно затратити близько 30 тисяч гривень», — розповів начальник Ратнівського міжрайонного управління водного господарства Михайло Тимощук.
Згадане управління — одне з найбільших в області. Там трудяться близько 180 працівників, котрі обслуговують 78 тисяч гектарів осушених земель, 155 кілометрів регулювальних водоприймачів, 750 кілометрів відкритої мережі, 89 кілометрів огороджувальних дамб, 140 кілометрів доріг, 14 насосних станцій та 515 колодязів. І всьому цьому величезному господарству потрібно давати лад. Одна з ключових водних точок Ратнівщини — гідровузол Білоозерської водоживильної системи Дніпровсько–Бузького каналу, що на території Білорусі. Простою мовою кажучи, це величезний шлюз у місці, де Вижівський канал прилягає до Прип'яті. Водозабірник збудовано ще у позаминулому столітті. І якщо наземні споруди ремонтували, то до підводних ще з царських часів нікому руки не доходили.
«Воду для Вижівського каналу забирають за допомогою старої ряжевої (з дерев'яних брусів, що занурені в землю - авт.) споруди, яка перебуває у вкрай незадовільному, точніше — в аварійному стані. Добре, що цьогоріч повінь була незначна. А в разі надзвичайної ситуації — прориву водозабірника — під водою можуть опинитися до 300 тисяч гектарів сільгоспугідь, а також села Залухів, Почапи, Хабарище і Щитинська Воля Ратнівського району», — начальник Волинського обласного управління водних ресурсів Ростислав Кравчук не приховує стурбованості. — Тому почали будувати новий гідровузол. Загальна вартість робіт, згідно з кошторисом, становила 7,4 мільйона гривень, але після проведення тендера зменшилася на мільйон гривень. Наразі роботи виконано наполовину.
ВОДНЕ ГОСПОДАРСТВО ВОЛИНІ У ЦИФРАХ
1,2 мільярда гривень — вартість меліоративних фондів області.
18 тисяч кілометрів каналів.
947 ставків.
360 кілометрів дамб.
268 озер.
137 річок.
12 кілометрів каналів на одного оглядача.
9 водосховищ.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.