60-літ у парі: волинські ювіляри – про секрети подружнього щастя

Подружжя Шпаків із села Заліс Ратнівського району святкує діамантове весілля.

Про це йдеться у матеріалі газети Волинські новини №18 від 2 червня.

Прокіп та Ірина Шпаки разом уже 60 років. Виховали четверо дітей – трьох доньок та одного сина, мають п’ятеро онуків, дочекалися шістьох правнуків. Пані Ірина молодша за чоловіка на два роки. Коли одружилися, їй виповнився 21 рік, а чоловікові – 23.

«Він усе життя про мене піклувався, любив, оберігав. Ніколи роботи важкої не дав робити. Як то є в житті: тепер на старість я про нього піклуюся. Старенький мій Прокіп став, ноги вже зовсім не ті, що колись. Та й обличчя уже не таке. А який красень був! Усі дівки на нього заглядалися», – розповідає пані Ірина.

З їхніх уст не сходить тепла щира усмішка, а в очах не гаснуть грайливі молодечі іскорки. Ну ніяк не повіриш, що їм обом уже за вісімдесят. Життя їх не пестило. Радше – навпаки. Жінка все життя в Залісах у колгоспі пропрацювала, а чоловік – вантажником у Бресті. Замолоду обоє їздили в Дніпродзержинськ на роботу. Прокіп тоді якраз із армії повернувся, вирішив туди поїхати, аби грошей заробити. Там молоді люди й познайомилися. Відтоді вже й не уявляли свого життя поодинці. Тож і з весіллям не барилися: відгуляли через півроку після знайомства – 6 червня 1956 року.

«Подивився на неї й подумав: яка гарна дів­чина», – каже Прокіп. На запитання, чи припав чоловік пані Ірині до душі відразу, вона тільки усміхається, а потім додає: «Якби не сподобався, ніколи за нього не пішла б».

Жінка розповідає, що мала дуже багато кавалерів, але серед всіх обрала саме Прокопа, бо дуже вже добрий був та турботливий. Щоразу, як приходив до Ірини, то яблучко приносив, то цукерочку.

«Ой, багато мала залицяльників. Одного прогнала, бо не любила. Іншого – бо вельми до чужих дівок був ласий, – жартує Ірина. – Подумала, що чоловік з нього буде кепський. Перебирала і таки вибрала. Бо такого чоловіка, як у мене, ні в кого нема. Ми з ним стільки років разом, а ніколи по-справжньому не сварилися. 60 літ у парі прожили, як пісню проспівали. Дуже добре ладнали і дітей так навчали. Тільки молодість наша промайнула, як один день, а жаль».«Колись таких пишних весіль, як тепер, не робили, – долучається до розмови Прокіп. – Наше весілля було скромне, в хаті. Зібралося тридцять людей – родина, сусіди, найближчі друзі. Але нам добре було: попри скруту, веселилися, танцювали й співали так само, як нині молодь забавляється».

Бабуся Ірина розповідає, що дуже добре пам’ятає своє весілля. Каже, до шлюбу йшла не у білій сукні, як тепер ідуть, а в рожевій у квіточки. А на голові мала український ошатний вінок із квітів та стрічок. Подружжя на той час навіть мало обручки. Жінка свою й досі носить.На великі свята усі родичі за столом у бабусі з дідусем збираються. Приїжджають діти, внуки та правнуки. Найменший син живе по сусідству з батьками разом із дружиною та двома доньками. Ще двоє дочок – у Бресті, а одна – у сусідньому Заболотті.«Дуже пишаємося своїми батьками. Ми ніколи з ними не сварилися. Дуже добре серце вони мають, – розповідає невістка Лариса. – Оптимістичні та позитивні. Нас із чоловіком завжди шкодували. Буває, мама приготує вранці їсти і біжить до нас через дорогу, кличе снідати. А коли йшли на весілля чи в гості, то не турбувалися, знали, що можемо дітей на батьків залишити, бо вони ніколи не відмовлять. Таких сімей насправді мало. Нехай би й наші діти брали з них приклад».

Внучок Інну та Анастасію бабуся вигляділа. Тож тепер Інна усі секрети їй розповідає. Каже, що так завжди було: мамі не скаже, а бабусі таємницю дівочу довірить.

«Ввечері сядемо з бабусею й співаємо пісень або щебечемо про щось ледве не до ранку, поки сон не зморить. І тепер, як приїду з навчання, то відразу біжу до бабусі погомоніти», – розповідає внучка.

Старенькі ювіляри запевняють, що рецепт їхнього подружнього щастя усім добре відомий. Простий на словах та водночас надзвичайно складний для втілення у сімейному житті.

«Щастя не в статках, а в злагоді. Коли між чоловіком та дружиною є злагода, вони можуть мати все, що завгодно. Звичайно, у кожній родині бувають і радощі, і труднощі, і сварки – куди без них? – зауважує бабця Ірина. – Потрібно вміти пробачати, радитися і розуміти одне одного. Тоді у подружньому житті буде все гаразд. А то зараз одружаться, а як тільки виникнуть труднощі, відразу розлучаються. Ніколи не сумуйте, частіше усміхайтеся і любіть своїх половинок – тоді й самі житимете добре».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---