Волинська майстриня виготовляє з глини яскраві обереги. Фото

Яскраві обереги від волинської майстрині Жанни Миляшкевич є в багатьох країнах світу. Зали заокеанських ресторанів прикрашають ужиткові речі – сільнички, діжечки для меду, стилізовані ємності для спецій. Нащадки емігрантів охоче купують у свої помешкання яскраві підсвічники й тендітних янголят. А гості з африканського континенту, які приїжджають на «Поліське літо з фольклором», часто везуть додому керамічні свищики й фігурки тварин. Поціновувачі оберегів від волинської майстрині переконалися: глиняні вироби мають позитивну енергетику і приносять щастя, пише газета Волинські Новини від 17 січня.

ІЗ ГЛИНОЮ ТРЕБА БУТИ НА ОДНІЙ ХВИЛІ

Жанна Миляшкевич упевнена, що глина – живий матеріал, адже має спільну з людиною клітину. Волинянка зуміла порозумітися з цим природним матеріалом, який у її руках оживає і стає слухняним.

«Глина не терпить фальші, вона відчуває мій настрій та енергетику замовника. Якось знайома дівчина замовила сімейний оберіг, бо планувала побратися із нареченим. А робота ну ніяк не йшла. Кажу замовниці: «Глина не слухається, та й я не бачу вас у парі». Я відклала цю роботу, щоб повернутися згодом. Але невдовзі молодята розбіглися, – каже Жанна. – Дівчина поїхала на заробітки в Польщу і там знайшла свою долю. До речі, волинянина! Вже для них я виготовила оберіг без перешкод».

Жанна змалку мріяла бути художником. Дівчинка росла у творчій родині – дідусь виготовляв добротні речі з лози і дерева, а мама дуже гарно малювала. Її навіть запрошували в Київ на навчання, однак бабуся побоялася відпустити дитину так далеко. Перейнявши таланти найрідніших людей, Жанна таки здобула творчу професію.

«Моїми першими виробами, якщо їх можна так назвати, були ужиткові речі з коріняччя й дерева. Біля криниці стояла висічена зі стовбура україночка. Трішки підправила дідовою сокирою – і все, було куди кухлі вішати!» – пригадує майстриня.

Потім було навчання в Луцькій художній школі і перші роботи з глини. Дівчинка навчилася виготовляти скульптури, панно. До речі, україночка Жанни Миляшкевич уже тоді була з довжелезною – до п’ят – косою. Саме таку косу майстриня має і донині. Каже, не обтинає волосся, бо воно – її енергетичний захист. Жінка навчилася робити сучасні зачіски, які добре маскують довгі пасма.

«Іноді підстригаю кінчики на новий місяць. Особливих рецептів догляду за волоссям не маю. Споліскую відварами трав, роблю цибулеві і яєчні маски, не цураюся й сучасних косметичних засобів», – каже лучанка.

СПОЧАТКУ БУЛА ПОРЦЕЛЯНА

У 15 років Жанна стала студенткою Миргородського керамічного технікуму. Дівчина дуже хотіла вчитися у Львові, але батькам відразу сказали: «Дитина вступить, якщо приїдете на машині й залишите її під дверима». Однак у простої родини таких статків не було. Після навчання дівчину скерували працювати на Сумський порцеляновий завод. Молода керамістка сповна розкрила свій творчий потенціал. Однак невдовзі завод розпався, і Жанна повернулася на Волинь. Тут почала виготовляти вироби з майоліки – професійної глини. Поціновувачі кераміки відразу вирізнили почерк молодої майстрині, адже її роботи барвисті і позитивні. Недарма колеги по цеху охрестили Жанну порцеляновою душею.

КОЖЕН ВИРІБ МАЄ ПРИЗНАЧЕННЯ

Усі полички в майстерні Жанни заповнені яскравими виробами. Свищики, дзвоники, янголята, діжечки, підсвічники, обереги. На стінах – яскраві панно з українською символікою. Золоте колосся пшениці, червоні маки, сині волошки, білі хатки під солом’яними стріхами. У вічі впадає дерево роду, стовбуром якого є коса – символ довгого й щасливого життя. Для наречених майстриня робить обереги з пацьорками, для родин зі стажем сімейного життя – з гніздами лелек.

«Особливо люблю янголят, – зізнається Жанна. – Роздаровую їх діткам на виставках і ярмарках. А знаєте, як люди купують мої вироби? Це дуже цікавий процес. Приходить жіночка й підсвідомо кладе руку на сувенір. Потім просить показати кілька предметів, але зрештою обирає той, на який лягла долоня. Бо це не вони обрали виріб, а він їх».

Якщо майстриня виготовляє оберіг на замовлення, то робить це із позитивним настроєм. Вимішує глину з молитвою, думає про ту людину, уявляє її очі. Нещодавно зробила для юної піаністки білий рояль, а ще раніше для донечки-бандуристки – мініатюрну бандуру. До речі, керамічні бандури припали до душі музикантам з Північної Америки. Учасники капели дивувалися, що обереги такі дешеві, тому переплачували за вподобані сувеніри.

«На замовлення покупців з-за океану я роблю міцніший випал виробів, щоб сувеніри успішно «пережили» переліт. Також ці обереги мають бути маленькі, легкі й гармоніювати зі стилем помешкання. Енергетика моєї кераміки вписалася навіть під хай-тек!» – розповідає майстриня.

УКРАЇНСЬКИЙ ФЕН-ШУЙ – ТРИПІЛЬСЬКІ СИМВОЛИ

«Нині в моді східна медицина і культура. Люди масово ходять на йогу, захоплюються чужою символікою. Але ж українці мають свій фен-шуй! Є трипільський знак «початок-кінець», майже ідентичний китайському «інь-янь». Просто треба цікавитися й читати. Зараз багато доступної інформації в інтернеті – що слід робити, коли місяць росте чи спадає, які обереги мати вдома. Я досліджую українськусимволіку і застосовую її, коли роблю обереги на фінансовий успіх, на щасливе подружнє життя, на удачу», – каже Жанна.

Майстриня пригадує, як зробила порцелянову українку з лялечкою на руках для подружньої пари. Через рік щасливі батьки навідалися до Жанни з немовлятком у візку й подякували за довгождану донечку. Головне, повчає майстриня, вірити у те, що потаємно вимолюєш у Бога.

НАТХНЕННЯ МАЙСТРА – У ПРОСТИХ РЕЧАХ

Жанна Миляшкевич із жалем констатує, що нині сувенірний ринок переповнений китайським ширвжитком. Крамниці, які співпрацювали з майстрами, змушені зачинятися. Адже покупець віддає перевагу дешевій китайській писанці чи сопілці, а не оригінальному виробу місцевого майстра.

«Звісно, я не віддам за копійки свої сувеніри, бо купую якісну сировину, фарби, випалюю в електричній пічці, сплачую оренду майстерні, – каже майстриня. – Але ж і влада нічого не робить для підтримки тих, хто популяризує Луцьк і Волинь. Це не банки й аптеки мають платити одну гривню за оренду приміщень, а майстерні. Прикро, коли екскурсоводи ведуть туристів у супермаркети, а не до місцевих майстрів».

Жанна переконана, що творчою енергією треба ділитися. Тому проводить майстер-класи для діток. Школярі охоче приходять у майстерню й ліплять те, що бажає душа. Наставниця не встановлює їм рамки, бо знає: глина не любить насилля.

Оксана КУЦИК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---