Волиняни за місяць об’їздили автостопом вісім країн біля Чорного моря

Мандрівники з Володимира за місяць об’їздили автостопом вісім країн біля Чорного моря і не зупиняються на досягнутому. Про це інформує Місто Вечірнє.

Влаштувати собі подорож навколо Чорного моря – легко. І головне – дуже захоплююче. 24-річний Юрій Каліщук народився у Володимирі-Волинському, та зараз живе і працює у Львові. Звідси хлопець і розробляє маршрути своїх подорожей. Світ відкривається тоді, коли ти відкритий до нього, переконаний Юрій.

Хлопець розпочав свої мандрівки автостопом з України, а ще побував у сусідніх Білорусі, Польщі, а вже потім – на узбережжях п’яти морів. Восени Юрій разом зі своєю дівчиною Оленою, щоб сповна використати термін дії візи, поїхав у Норвегію. Між іншим, і свою велику подорож країнами, що межують з Чорним морем, вони здійснили разом. Ймовірно, на цьому мандрівки цієї пари не закінчаться. Подорожувати зовсім не важко, якщо є щире бажання, відкритість і очікування від життя приємних сюрпризів. Погодьтеся, не кожен з нас готовий повірити у малобюджетні подорожі, довіряючи при цьому випадковим незнайомим на дорозі. Але такі приклади, на яких вчився Юрій Каліщук, і з якими знайомимося ми з вами, безумовно, надихають.

Юрій навчався в Острозькій академії на спеціальності «Економічна кібернетика», але вирішив змінити профіль. Знаючи, що немає нічого неможливого, він почав вивчати веб-програмування. «За спеціальністю не працював, бо економіка перестала подобатися. Тому я сам навчився програмувати. Спочатку із другом працювали у Володимирі фрілансерами. Потім переїхав у Львів і знайшов роботу в офісі невеличкої компанії, яка розробляє веб-сайти», – розповідає хлопець. Він любить малювати, тому вирішив зробити хобі частиною своєї роботи. Окрім цього, програміст-мандрівник виготовляє на замовлення дощовиці – прадавні ритуальні музичні інструменти, що при перевертанні імітують звук дощу чи струмка.

31 день з рюкзаком за плечима

Минулого року навесні польський гурт «Atmasfera» організував фестиваль недалеко від міста Катовіце. Він включав у себе музику, творчі майстер-класи, йогу, чайну церемонію та інше. Юрій познайомився з гуртом ще раніше у Львові, а тепер його та Олену запросили оформити декорації до фестивалю. Після «Atmasfera Festival» у них залишилася шенгенська віза. «Ось ми й подумали, що треба її вигуляти, щоб дарма не зникла. Планували спочатку їхати десь на море в Болгарію чи Чорногорію, але випадково натрапили на пост фотографки зі Львова, яка з чоловіком проїхала навколо Чорного моря автостопом. Тоді ми загорілися і вирішили, а чому б і ні? Тим більше, що колись поставили ціль побувати у Стамбулі», – каже Юрій Каліщук. Це стало його першим досвідом мандрівки автостопом закордоном.

-Узагалі я стежу за багатьма блогами мандрівників, які роблять навколосвітні подорожі або їздять обраними країнами, читаю інтерв’ю з ними і деколи ходжу на зустрічі, де вони діляться досвідом. У маленьких містах такі зустрічі не проводять, але дуже багато інформації можна отримати в інтернеті, – розповідає хлопець.

Пара мандрівників таки втілила задумане у реальність, проїхавши автостопом навколо Чорного моря вісім країн, тобто 8 тисяч кілометрів. У них був 31 день і рюкзак за плечима на відвідини Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Туреччини, Грузії і Росії. «Ми побачили п’ять морів – повністю об’їхали навколо Чорного, побували на Білому (Середземне море турецькою мовою називається Білим), Мармуровому і Егейському морях, які до нього входять, а наостанок заїхали ще й на Азовське. Інколи було важко, спека забирала сили, але фортуна завжди була нашою супутницею. Було просто кайфово, бо світ відкривається тоді, коли ти відкритий до нього», – переконаний Юрій. Після приїзду в Україну у соцмережі він завів міні-блог Earthwalker, у якому досі розповідає про свою літню мандрівку. Щоправда, зізнається, що краще писати під час подорожі, бо потім не буде часу. Тому наразі блог ще не повністю заповнений деталями мандрівки.

«Спочатку була Польща…»

«Насамперед тому, що у нас був саме польський шенген, а ще нам дуже подобається брат Львова – Краків», – ділиться Юрій Каліщук. Потім була Словаччина. Там пара мандрівників познайомилася із французом Гіємом, який з вантажного «Мерседеса» зробив собі трейлер і їздить на ньому Європою, влаштовуючи вечірки і показуючи фаєр-шоу. Одного разу в Іспанії француз зустрів литовку Беатріс, яка давно хотіла подорожувати, тому взяла малу дочку Софі й поїхала з ним. Канадієць Гюлій долучився до компанії у Варшаві, а останнім до подорожуючих приєднався француз Маель. В інтернаціональний фургончик потрапили і наші герої. Щоправда, на один день. Взагалі, подорожуючи автостопом, треба бути готовим зустрічати багато людей на своєму шляху і швидко з ними розлучатися.

-Словаччину ми проїхали транзитом. Звідти потрапили в Угорщину, і перше прикордонне містечко видалося нам аж надто циганським – з обдертими хатами під черепицею, розмальованими поїздами з вагонами без вікон. Але машина доїхала до Токаю – древнього містечка в горах, де роблять відоме вино. Там – наче в Італії. До речі, з Угорщини в Румунію нас підвіз українець. Водій подарував на згадку купюру в 1 румунську лею зі словами: «Якщо ви зможете її порвати, я дам вам 100 доларів». Спочатку ми акуратно спробували відірвати кутик, а згодом шматували той папірчик, як могли. Так і не пошкодили. Такі ось в Румунії гроші, – розповідає мандрівник.

Румунія їм також запам’яталася так званим замком Дракули, який надихнув Брема Стокера на створення шедевру світової літератури. А в Болгарії мандрівників зацікавило місто Варна. Однак бажання ходити по музеях не було, тому Юрій і Олена поїхали до одного незвичайного лісу. Кам’яний ліс – це природний феномен, таємницю якого досі не можуть розгадати геологи всього світу. «На пустельному фоні колони, що схожі на стовбури могутніх дерев, які враз закам’яніли чи покрилися лавою, вигорівши всередині. Здається, ніби блукаєш долиною Місяця чи Марсу. Тут запросто можна знімати космічні фільми, бо поверхня здається абсолютно неземною», – ділиться враженнями Юрій.

Кажуть, Туреччина – країна казок

Якщо Туреччину називають країною казок, то Стамбул, безумовно, є центром цього королівства. «Ми в’їхали в місто на швидкості 200 км/год. у машині бізнес-класу, а я відчував себе Кевіном із фільму «Сам удома-2», коли той розглядав Нью-Йорк з вікна таксі. До речі, щось таки в цьому є. Я б назвав Стамбул азіатським Нью-Йорком. Тут навіть повно жовтих таксі», – пригадує Юрій.

У місто Ефес пара автостоперів потрапила завдяки Ахмету, який їхав туди з доньками. Іноземець не тільки підвіз наших мандрівників, але й додав їм грошей, яких не вистачало на квиток в музей. «Ефес справді вражає. Усе мармурове, масштабне і величне: амфітеатр, дорога до храму, бібліотека, колони, скульптури. І скрізь детальне різьблення по мармуру. Важко повірити, що це справа людських рук», – коментує Юрій. Він з дитинства мріяв побувати в легендарній Трої. Начитавшись «Ілліади» і переглянувши одноіменний фільм, де доблесний Ахілес здобуває собі славу, але гине від стріли Паріса, навіть захотів стати, якщо не героєм, то хоча б археологом. Минув час, про Трою забулося, але через стільки часу Всесвіт вирішив допомогти Юрію з реалізацією мрії. «Від Трої ми не чекали нічого особливого, Олена навіть вирішила не витрачати 20 лір (приблизно 7 доларів) на екскурсію. Отож, я бродив руїнами славетної Трої сам, поки Єлена Прекрасна чекала мене під її стінами», – жартує хлопець. Каже, що його песимістичні очікування справдилися, було не надто цікаво. Але чого варте саме усвідомлення, що ти стоїш на місці, де Ахілес переміг Гектора, або на місці, де Шліман підтвердив, що Троя – не міф! Напевно, цього не зрозуміти тим, хто не бігав у дитинстві з дерев’яним мечем і не сперечався з однолітками, хто тепер буде грати Ахілеса.

Як подорожі стають можливими

Якщо бажаєте подорожувати закордоном і витрачати мінімальну суму грошей, то особливого комфорту не чекайте. А яскравих вражень – так. Для декого такий виклик – тільки задоволення. Інколи може суттєво пощастити – усе залежить від уміння домовлятися з людьми і банальної удачі. Буває й навпаки. Юрій розповідає, що вони з Оленою ночували здебільшого у наметі. Оскільки більшу частину маршруту їхали біля самого моря, то на пляжах часто були душі з прісною водою. У великих містах, наприклад, в Бухаресті, Стамбулі, Батумі, зупинялися в хостелах. «Пробували шукати нічліг за каучсерфінгом, але нічого в нас не вийшло. Уже пізніше нам розказали, як правильно шукати», – каже Юрій. Розповідає, що найдивніша ночівля за всю подорож була в турецькому Денізлі. Юрій і Олена добралися туди надвечір, змінивши п’ять водіїв. Змучені, побрели шукати місце для намету в якомусь парку, але випадково вийшли до автовокзалу. Це виявилась величезна шикарна двоповерхова будівля з терасою та газоном на другому поверсі. Та наші герої вирішили замість незручних крісел у залі очікування окупувати газон. Знайшли затишне місце за будками-кондиціонерами і заснули просто неба у спальниках. «Та ще не було й шостої ранку, як ми прокинулись від того, що на нас лилась вода. Спросоння здалося, що хтось поливає нас із відра, бо спимо в недозволеному місці. Наступна думка – дощ, але ввечері передавали сонячну погоду. Словом, ми вилізли зі спальників, схопили речі і втекли. Потім помітили, що це увімкнулися розприскувачі для газонів. Таке ось ранкове стрес-тестування і душ у ліжку», – сміється Юрій.

Продукти харчування мандрівники купували здебільшого в супермаркетах. Там дешевше, а ще можна розрахуватися карткою і не потрібне знання мови, пояснює автостопер. За його словами, найбільше витрат пішло на харчування, хоч можна було зекономити. Просто у дорозі інколи так хочеться чогось смачненького. Немало коштів забрали музеї, кожного разу по 200-250 грн. з людини, принаймні в Туреччині. Треба бути готовими платити за хостел, якщо не знайдеться іншої можливості переночувати в новому місті. Загалом поїздка обійшлася Юрієві й Олені десь у 200-250 доларів на одного.

Запитую, що потрібно мати людині, яка хоче стопити закордоном. Юрій каже, що нічого особливого не треба. Віза, хоч трохи грошей, найнеобхідніші речі із собою, охайний зовнішній вигляд, табличку з назвою пункту прибуття, мінімальний рівень англійської чи запас слів мовою країни, в яку їдете. Для автостопу оптимально їхати вдвох і бажано хлопець-дівчина, тоді й машини зупиняються, і компанія є. А ще важливий атрибут таких подорожей – посмішка. Не впадайте у відчай, якщо не зможете зупинити авто на дорозі відразу. Юрій каже, що, звісно, не всі водії налаштовані на попутників. У хорошому місці можна знайти свого водія за півгодини, але буває, доводиться стояти з табличкою 2-4 години. Автостоперу найкраще розташуватися так, щоб його було видно ще здалеку. Можна спробувати підсісти в машину на автозаправці. А ось сідати до водія, який не викликає довіри, вас ніхто не змушує, переконує мандрівник.

Після великої мандрівки навколо Чорного моря Юрій з Оленою побували ще в Норвегії. «Ми поїхали туди, бо подруга запросила в гості в Осло. І віза ще не закінчилася. Пейзажі в Норвегії просто чудові. Я тут недавно був на зустрічі з мандрівниками, які побували в Ісландії. Тепер хочу й туди. Взагалі хотів би здійснити навколосвітню подорож. У пріоритеті Індія, Непал, а ще Нью-Йорк», – ділиться планами на майбутнє мандрівник з Володимира-Волинського. Від його слів народжується непереборне бажання і самому взяти найнеобхідніше і подорожувати. Межі існують всього лиш в нашій голові, а можливості – безмежні. Юрій Каліщук зізнається, що ще кілька поїздок – і він готовий проводити лекції, семінари на тему подорожей. Усе з метою, аби люди не боялися розширювати зону комфорту і контактувати зі світом. А в рідному Володимирі хлопець може провести зустріч хоч зараз, розповідаючи охочим про свій досвід, секрети вдалих подорожей, аби люди виявили бажання відкрити для себе новий світ.

Аліна Зай, Володимир-Волинський

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---