Він боровся за Україну, а тепер – за власне життя. Історія волинянина

Півтора року чоловік добровольцем боровся за українську землю, сьогодні – бореться за спокій міста у «Варті порядку», а також – за власне життя після п’яти тяжких поранень.

Олег Твердохліб - позивний «Сармат». Носить із собою підкову сарматської доби, яку знайшов у «воронці», куди двічі втрапив снаряд. Вважає її талісманом і продавати не збирається. Втім, Сарматом він був не завжди – більше звик до позивного «Старшина».

Інтерв’ю з бійцем опублікувала прес-служба Громадського формування «Варти порядку».

Олег народився у Грузії, де познайомилися його батьки – молоді спеціалісти, яких направили туди після інституту з України на металургійний завод. Чоловік прожив у Грузії до 18-ти років, потім – строкова служба. До 1991-го року служив у ГДР, повернувся в Україну. Нині він - військовий пенсіонер. Загалом прослужив 25 років.

Олег Твердохліб служив і в МНС. Під час Євромайдану забезпечував спокій у Луцьку в складі «Самооборони», з якою співпрацює й досі, так само, як і з «Вартою порядку». Вважає, що і в «Самооборони», і у «Варти порядку» – одне завдання, яке кожне з формувань виконує по-своєму, але на благо міста і лучан.«От росіяни ділять українців на укропів (від Донецька до Києва) та злих бандерівців (на захід від Києва). А я кажу, що нас не можна ділити жодним чином. Хлопці всі достойні, але треба триматися разом, тоді ми всіх переможемо», – переконаний Олег Твердохліб.

Коли почалася війна в Україні, Олег з іншими хлопцями з Волині вирішив іти воювати (не тільки ж молодим боронити Україну!).

«Тоді ще призовний вік не підняли – брали до 45 років, тому в ЗСУ нас не взяли, мовляв, застарі. Ми пішли добровольцями в новосформований батальйон «Айдар», у другу роту «Захід», кістяк якої становили волиняни. Наша рота одразу отримала назву «Динозаври» - через вікові показники. Був серед нас художник, який намалював зображення скелета голови динозавра, яке ми чіпляли на прапор «Айдара». Сепаратисти потім нас впізнавали і навіть побоювалися».

Олег був старшиною батальйону, виконував обов’язки зама по тилу. При бойових виїздах був командиром взводу, а при захопленні п’яти населених пунктів – командиром роти. Хоча так і лишився у званні старшого прапорщика. «Чотири зірки мені – багато» (сміється – ред.).

«Наш підрозділ брав участь у визволенні 15 населених пунктів на території Луганської області. Ми успішно співпрацювали з 80 бригадою, допомагали їм звільняти Луганський аеропорт. Їхній командир навіть переконував наш взвод приєднатися до них у якості розвідників. Ми не могли й не хотіли підводити свою роту, але у лютому 2015-го наказом начальника генштабу мій взвод забрали у 81-у десантно-штурмову бригаду. Там на базі нашого взводу було сформовано роту «полосатиків» – десантури тобто» (сміється – ред.).

Під час оточення Луганська підрозділом Олега Твердохліба, біля села Металіст, загинув перший волинянин – Рустам Хамраєв, прийнявши вогонь на себе під час обстрілу з крупнокаліберного кулемета. Свого побратима-героя Олег згадує з тремтінням у голосі. На очах Олега трагічно, героїчно гинули й інші його побратими.

«А от між «нами» і «ними» є суттєва відмінність. Наші ставили вогонь у чистому полі, а вони використовували дитячі садочки та майданчики, шкільні подвір’я в самому Луганську, бо знали, що за цими координатами ми стріляти не будемо. Після бою ми своїх убитих розвозили по моргах, їхніх – закопували, ставили таблички з іменами за наявності в них документів. Вони ж до наших убитих ставилися інакше – не хотіли нам віддавати навіть трупи, які на спеці пролежали тиждень. Та й своїх поранених залишали на полі бою, добивали, бо це зайві клопоти», – ділиться Олег.

Так, на фронті, минуло півтора року. Олег повернувся в Луцьк у жовтні 2015-го року за станом здоров’я – мав 5 тяжких й 2 легких поранення. Якби не пошкодження фізичного тіла, лишався би воювати, бо там, каже, – усе справжнє, там проявляється істинна суть людини, тихі хлопці стають героями, надто самовпевнені – дезертирами.«Хлопці, які пройшли ту війну, змінюються назавжди, в них більше нема байдужості в повсякденному житті, натомість з’являється загострене почуття справедливості». Тому, каже Олег, багато хлопців після АТО йдуть у «Варту порядку» – аби бути серед своїх та охороняти спокій рідного міста.

Олег Твердохліб погодився на це інтерв’ю попри те, що лікарі суворо заборонили йому розмовляти після кількох операцій. Чоловік продовжує мужньо боротися і сьогодні – вже за власне життя. Ця людина – лицар, яким пишається «Варта порядку».Спілкувалася Варвара Зазнобіна

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---