Від полюса до полюса. Луцький підводник - про секретну операцію

Рівно п’ятдесят років тому для лучанина Володимира Коваля була особлива весна. Саме тоді завершилася чи не найцікавіша пригода у його житті – двомісячна подорож на підводному атомному човні. Нині він може говорити про це відкрито, як про особливу мандрівку. Тоді ж це була секретна операція радянського флоту, - йдеться у матеріалі газети Волинські Новини від 31 березня (№9).

Екіпаж складався зі ста осіб. Переважно росіяни, українці, були і білоруси та грузини. Жінок на кораблі, як годиться, не було. До останнього не знали, яка місія їхньої екскурсії. Та зрештою, напевно, достеменно й досі невідомо, що саме отримала радянська влада від цього занурення у нетрі океанів. Адже то був час «холодної війни», коли тривала гонитва озброєння та демонстрація сили між Заходом і Радянським Союзом.

Лучанин же був звичайним 25-річним моряком, який потрапив на флот через строкову службу. Військову кар’єру після дев’яти років служби завершив у 1969 році в ранзі мічмана. Направленням саме до морського війська був задоволений, бо ж на човні – всі рівні. Каже, у моряків на кораблі немає дідівщини. Кожен відповідальний перед кожним. Хтось помилився – страждає весь екіпаж.

– Експедиція провадила наукову роботу. Збирали дані, робили заміри, бо підводні човни цим напрямком не ходили раніше. Ми вимірювали течії, температуру води, силу потоків. За два місяці кілька разів змінювали пори року: осінь на зиму, зиму на весну, літо знову на осінь. Втім фізично важко не було, бо ж на човні той же тиск, що і на поверхні. От лише проти радіації давали на день по 50 грамів вина. Багато хто його не пив, а беріг на потім. Аби вже відзначити закінчення запливу, – згадує колишній моряк.

Другого лютого субмарина вийшла з бази Западная Ліца, недалеко від Сєвєроморська. Минула Англію, екватор, пролив Дрейка, повернула назад, пройшла біля Японії і зупинилася біля Камчатки в містечку Вілючинську, пригадує підводник.

У мандрівці були різні ситуації. Якось радари засікли дивні звуки. Думали, що це інші човни, які ходять у нейтральних водах. Аж виявилося – дельфіни. Морські жителі довгі милі пливли разом із підводниками. Іншого разу екіпаж від імовірного провалу врятував саме «дивізіон живучості», як його називали на борту, в якому служив Володимир Коваль. Один із компресорів, які забезпечували життєдіяльність човна, відмовив. За ремонт й отримав орден «Червоного прапора».

Човен рухався на глибині 120-130 м, а під ним – кілометри безодні.

– Було тяжко на Південному полюсі. Ми мали завдання не спливати, а води там повні айсбергів. Тому довелося послати торгове судно попереду. Ми за шумом гвинтів орієнтувалися, як вони йшли, – розповідає секрети моряк.

День був розписаний у кожного по годинах: хто коли спить, їсть, відпочиває, несе службу. Втім і для розваг хвилинку знаходили: в основному були шахи, концерти самодіяльності. А під час перетину екватора влаштували ціле свято.

***

Нині, хай як хотів зустрітися зі своїми колегами по підводній команді, не вдалося. Контакти загубилися, багато хто, напевне, вже й пішов з життя. Каже, намагався шукати через інтернет – та марно. Відтоді чимало змінилося і в житті лучанина, і в політиці. Утім незвична пригода на глибині в понад сотню метрів живе у спогадах.



У руках Володимира Коваля – модель атомного підводного човна



25-річний моряк не шкодував, що потрапив саме на флот, бо тут – усі рівні

Тетяна ГРІШИНА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---