Вагітна у шістнадцять: де шукати підтримки волинянкам у складних життєвих обставинах

Катя завагітніла в десятому класі. Ще сама дитина, 16-річна школярка відразу вирішила не позбуватися маленького життя у собі. Не знала, як діяти далі, та вперто мовчала, не розповідала навіть найближчій людині – мамі. І, як з’ясувалося, небезпідставно, бо та попервах наполягала на аборті. А тепер бабуся не уявляє життя без п’ятирічного розумахи Артемка.

Про це йдеться у щотижневику Волинські Новини № 13 від 28 квітня.

Згодом у сім’ї «знайшлося» карооке янголятко Ліна (імена родини змінено з етичних міркувань, – ВН). І Катя, юна мама двох малюків, зрозуміла, що коли Бог дає дітей, то дає і на дітей. Зокрема, вділяє достатньо підтримки і розуміння навіть від чужих людей.

«Коли опинилася в такій ситуа­ції, була розгублена, не знала, що робити і в кого запитати поради. Важко зараз згадувати. Із хлопцем до того ніби була любов, серйозні стосунки. А як сказала про вагітність, він просто втік. У школі знайшла візитку центру «Єва». Подзвонила туди, пішла на зустріч. Мамі про все розповіли вчителі, яких «просвітили» мої подружки. Вона довго не хотіла вірити, потім казала, що мені зарано народжувати, треба робити аборт. Я її не послухала, з Лесею (волонтер центру «Єва», – ВН) пішла на УЗД. На десятому тижні вже було видно ручки, ніжки і носик малятка. Не змогла вбити дитину. Розуміла, що буде дуже важко, але сподівалася, що не залишуся сама», - розповідає дівчина.

Центр допомоги жінкам, які потрапили в складні ситуації, працює у Луцьку вісім років. Консультант «Єви» Лариса Горковчук каже, що вони мають чотири напрямки роботи: консультації, супровід вагітних, яких покидають чоловіки, батьки, допомога жінкам після народження незапланованих діток, а також підтримка тих, хто все ж обирає переривання вагітності. Волонтери переймаються долею кожної жінки. Адже ті йдуть до них налякані, зневірені, розчаровані – залишені сам-на-сам із проблемою, яка в благополучних сім’ях є великою радістю.

«Катя була дуже налякана, шокована, коли прийшла до нас. Як кожна дівчина, вона шукала любові. Але той хлопець злякався проблеми. Зараз дзвонить і просить зустрітися з сином, вона не погоджується. Ми допомагали мамі-школярці всім – від дитячого возика й одягу, і зараз часто провідує­мо. Катя зізнається, що тепер із сином важче, ніж коли був маленький, уночі він плаче, удень влаштовує істерики. Напевно, хлопчик нервовий через те, що йому передалися хвилювання матері під час вагітності. У цей важливий період жінка має бути спокійною і захищеною, а Катя цього не мала», - пригадує Леся.

Дівчина змушена була покинути школу, не отримавши свідоцтва про середню освіту. Пізніше пішла на вечірні заняття. Учителі до юної породіллі ставилися поблажливо, відпускали з уроків до маленького сина. Так закінчила навчання. Пояснює, що стала спокійнішою, бо весь час приділяла малому, набувала досвіду материнства. І її мама зрештою зрозуміла, що донька в такому віці, який вважають несвідомим, ухвалила правильне рішення – поборола страхи й народила.

Спеціальність продавця дівчина здобула на курсах від центру зайнятості. Весь час сидіти вдома було важко психологічно, влаштувалася працювати у піцерію. Одного вечора їхала після роботи в маршрутці й познайомилася з хлопцем.

«Він сів біля мене, хоч салон був практично порожній. Спершу не звернула на нього уваги. А він поп­ро­сив телефон, ніби треба комусь подзвонити. Я дала, не боялася, що візьме і втече, не схожий на злодія. А він із мого телефону набрав на свій. Так хитро дізнався мій номер, став дзвонити, розпитувати, і скоро сказав, що закохався», - розповідає Катя.

Пара зустрічалася близько року, спілкування було сповнене легкості та романтики. Потім вирішили розписатися. Пишного весілля не робили, поселилися з батьками Каті. Чоловікові вона народила донечку-красуню, яку любить і допомагає доглядати старший братик. А від глави сімейства, на жаль, молода мама отримує мало підтримки. 25-річний чоловік на перше місце чомусь ставить друзів і бажання розважатися. Катя знаходить розраду в дітях і Біблії, яку читає щовечора. Каже, що знайомство з жінками з центру «Єва» кардинально змінило її ставлення до життя.

«Схожих історій, як у Каті, багато. До нас звертаються дівчата з Луцька, приїжджають із сіл. Нерідко батьки, дізнаючись про вагітність дочок-школярок, просто виганяють їх із дому. Більше бояться людського осуду, ніж хвилюються за майбутнє своєї дитини. Ми нікого не засуджуємо й нікому не відмовляємо в підтримці. Для нашої роботи потрібні терпеливість, любов, розуміння, що не можна покинути людину в скруті. Такі центри, як наш, діють у кількох містах України, при деяких є гуртожитки, де вагітні та породіллі можуть жити кілька років. Є задум облаштувати такий притулок у Луцьку. Отримуємо допомогу від усіх релігійних конфесій, з-за кордону, тож сподіваємося, що це нам вдасться», - зауважує Лариса Горковчук.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---