Устилуг у спогадах старожилів: скільки золота у його підземеллях

Минуле Устилуга приховує стільки таємниць, що хоч кіно знімай, – йдеться у матеріалі «Волинської газети».

Це сьогодні Устилуг більше знають як митний перехід, що розташувався у містечку. Через таке сусідство вулиці рябіють від сміття, яке місцеві комунальники стомилися прибирати. А більшість мешканців подалися в човниковий бізнес і, буває, кілька разів на день перетинають українсько-польський кордон.

За такими ось клопотами людям, видно, вже не до історії. І дуже шкода. Бо минуле Устилуга стільки таємниць тримає – хоч кіно знімай!

Навіть якщо перегортати наукові джерела, можна чимало цікавих фактів відшукати. Скажімо, якщо в містечку перехрещували торговельні шляхи із країн Скандинавії, Західної Європи та Азії, то скільки золотих і срібних монет тут крутилося?! Скільки скарбів ховалося місцевими купцями?!

Саме в Устилузі діяв найбільший в Західній Україні порт, кораблі з якого Західним Бугом прямували на польський Гданськ і далі на Скандинавію. Сухопутними шляхами везлися на захід сотні тисяч кілограмів сала, свічок, худоби живої ваги. Із початку ХХ століття додайте ліс і зерно. А все це – гроші, гроші, гроші, що їх кмітливий єврей завбачливо переводив у вічну валюту – золото і клав у підземні схованки.

Де саме жили найзаможніші родини, тепер уже мало хто й пам’ятає, Мирослава Ковальська разом із мамою, Онисією Володимирівною, теж би, може, не надавали значення спогадам старожилів. Але обидві жінки – весь вік відпрацювавши педагогами, по крупинках зібрали й у пам’яті записали найцікавіші відомості про рідне містечко. І ось що повідали…



«Колись, де зараз голе поле, стояло котеджне містечко польської еліти, – пригадує 72-літня пані Онисія. – На вихідні чи на літній відпочинок сюди приїздили заможні люди навіть із Варшави. А постійно мешкали офіцери польської армії. Задля культурного дозвілля на березі річки Студянка було облаштовано пляж. Аби діти могли безпечно бавитися у воді, їм прямо у річці робили величезні дерев’яні підмостки, зусібіч обгороджені».

«Всі вони з відходом Устилуга до Радянської України переїхали жити за Буг. А один із тих польських офіцерів-осадніків – пан Стемковський, 1923 року народження – до цих пір тримає зв’язок із Устилугом та на Різдво присилає вітальну листівку», – додає Мирослава Ковальська.

А от знаменитий вельможа Григорій Білянкін, випускник Філадельфійського суднобудівного університету, він же – капітан І рангу, так облюбував Устилуг, що лишив місту на згадку цілий маєток, споруджений у формі величезного корабля!

«Залишки будинку-корабля до цих пір стоять на околиці Устилуга. Коли ми були дітьми, дуже любили там грати у квача або хованки. Там же, неподалік садиби стояв колись пам’ятник, що його Григорій Білянкін встановив на могилі свого улюбленого… пса, – зізнається Мирослава Ковальська. – Самого пам’ятника я вже, правда, не застала. А от постамент бачила».

«Той вельможа – людина взагалі цікава, – продовжує Онисія Володимирівна. – Саме він був сватом у знаменитої родини Стравінських, де найстарший – Федір Гнатович – соліст Маріїнського театру в Петербурзі, його син Ігор – легендарний композитор, а внук – Федір Ігоревич – визнаний у світі швейцарський художник».

Завдяки славнозвісному композиторові Ігореві Стравінському, який багато літ мешкав і творив в Устилузі, у містечко навідуються іноземні делегації. Екскурсоводи демонструють раритетні експонати, що зберігаються у музеї композитора. От тільки показати те, що Ігор Федорович називав «райським куточком для творчості», фактично нема на чому. Дім, споруджений за проектом самого Стравінського і де довгий період мешкав композитор, був перебудований у 1950-ті й тепер у ньому – музична школа, а в ній – невеличкий музей композитора. Сад, закладений легендарною особистістю, вирубаний задля стадіону. І навіть будинок-корабель, споруджений сватом Стравінського, донедавна животів завдяки присутності там лікарні. А як медзаклад звідти виїхав, історична будівля лишилася фактично приреченою на повільну й неминучу смерть…

А скільки-то загадок ховають тутешні вулиці й городи, кажуть оповідачки. Тут же, в устилузьких землях знаходили речі, яким близько п’яти тисяч років! Над самим Бугом є залишки укріплень городища, котрому більше тисячі літ!

«Чи хіба хто проводив розкопки того, що поруйнувалося у Першу та Другу світові війни?.. Он біля старої аптеки екскаватор рив – вигорнув ящик зі старовинним посудом і килимами. Тільки той ящик відкрили – кілька тарілок розбилося і зразу «посипалися» килими, – пригадує пані Онисія. – До речі, до приходу нацистів в Устилузі 85% населення – то були євреї. Навіть мій рідний дядько, щоб порятувати родину сусіда-єврея, прорив зі свого хлівчика тунель до найближчого валу, там облаштував печеру. І в ній, за метрів 200 од німецького штабу, переховувалася сім’я з чоловіка, жінки та двох їхніх дітей».

«Іще був такий випадок: у червні 1941-го в наше містечко вдарило 400 німецьких гармат та зруйнували вщент разом із прикордонною заставою увесь центр Устилуга. Паніка! Люди хто куди втікають! А стара єврейка стоїть коло своєї хати, від якої ні вікон, ні дверей, одна коробка. «Чого стоїш? Ховайся!» – стали до неї гукати. Вона – ні кроку! Вчепилася за пліт і каже: «Хоч його постережу». Люди рукою махнули: «Здуріла баба». Та й забулося. А через якийсь час усіх євреїв повивозили у П’ֹятидні (село Володимир-Волинського р-ну, яке через масові розстріли називають «другий Бабин Яр», – авт.), у ту напіврозвалену єврейську хату помістили переселенця з Холмщини, його діти у дворі грабалися і, граючись, нарили… справжнісінький скарб!».

Звісно, чоловік той був мудрий. Про цінну знахідку нікому ні слова. За якийсь час йому вдалося повернутися з родиною до Польщі. І тільки там і лиш через багато літ переселенець зізнався: «В Устилузі на нас чекало таке щастя, що вистачило й мені, і дітям та онукам…».

«О-о-о! Та наше місто якби перерити, то, певно, ми б усі мільйонерами поставали! – сміються жінки. – Он ті вали, де колись був замок королеви Ядвіги, чого вартий? Колись у нас квартирував інженер, який в Устилузі дорогу розширював і зводив моста через Західний Буг. Так-от він, після того як техніка землю підворушила, приніс старовинний срібний піднос і підсвічники. А скільки взагалі вони дорогоцінностей знайшли? Можете собі уявити!».

Досі не розкритою лишається у місті таємниця підземних ходів тамтешнього монастиря, одна гілка котрих вела до нині польського Городла, а друга йшла на м. Володимир-Волинський і Зимненський монастир. Цей тунель пролягав під Західним Бугом, сягав у глибину 20 м і протяжність мав близько 35 км!

«Я й сама дитиною не раз у підземеллі бувала, – зауважує Онисія Володимирівна. – Підземні ходи були надійно вимурувані. Висоти такої, що вершник на коні спокійно їхав. А ширину мали – що карета поміщалася. Якщо їхала одна фура назустріч іншій, то (аби могли під землею розминутися) у стінах тунелю існували ніші, в котру один із їздових ховався і таким чином давав дорогу іншому».

«Одна наша вчителька знайшла архівні дані (по-моєму, 16 століття), де розповідається: на спорудження тих підземних ходів місцеві жителі мали привезти стільки-то яєць і тварин, котрі кидалися у вапно, все це вступало у реакцію і таким ось розчином мурувалися в тунелі стіни товщиною близько метра, – додає пані Мирослава. – А коли в 1939-му прийшли совєти, то частину тих ходів вони замурували й замінували. Хоча я в дитинстві (а зараз мені вже 48) таки лазила з сусідськими дітлахами в ці тунелі. Далеко не заходили, бо боялися. Та насправді нічого цікавого там не бачили: сирість, холод, темнота і протяги».

«А сьогодні що з того тунелю лишилося – невідомо, – зітхають оповідачки. – Люди хат набудували. Всю каналізацію під землю пустили. Тож у ліпшому випадку ці нечистоти просочуються десь у ґрунт чи у річки. А в гіршому – накопичуються у тунелях і колись можуть спровокувати екологічну катастрофу».

Що більше оповідачки розкривали невідомих сторінок устилузького літопису, то більше ставало зрозуміло: скарбів і загадок у місті стільки, що науковцям на багато літ роботи. На жаль, тільки незначну частинку раритетних експонатів було зібрано у шкільному музеї. А найбільш жвавий інтерес до невідшуканих цінностей плекають переважно чорні археологи.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---