Урок у шафі, розбірки з директором, рифи «Metallica» і 3 літри ртуті: відомі лучани – про шкільні роки

Шкільні роки – мабуть, найщасливіші для будь-якої людини, саме в цей період кожен відчуває безтурботність, не думає про буденність і має вдосталь часу для розваг. Кожному школа запам’ятовується по-своєму: комусь через першу любов, хтось пригадує поїздки на екскурсії усім класом та смішні історії, а дехто пам’ятає розіграші й пакості вчителям, жарти над однокласниками, виклики батьків до директора та бійки.

Напевно, в шкільні роки учні не так цінують вчителів, як вже в період дорослого життя. Саме тоді вже екс-школярі усвідомлюють, що вчитель вкладав в них свої душу та знання.

Тож, саме з нагоди Дня вчителя, яке цьогоріч припадає 7 жовтня, Інформаційне агентство Волинські Новини розпитало луцьких селебрітіс про їхні шкількі перипетії.

Депутатка Луцької міської ради Алла Надточій пригадала, що розпочинала навчатися в школі (теперішній гімназії № 21) ще в період Радянського Союзу, а закінчувала її вже за незалежної України.

«Звичайно, від школи в мене залишилися тільки позитивні враження. Коли моя дитина пішла в перший клас, мені дуже хотілося побачити всіх своїх однокласників, вчителів, зарядитися цією енергією, адже це спогади, приємні емоції, ми повертаємося думками назад у ті дитячі роки, коли не думали про купу проблем, які є в цьому світі, а просто вчилися й робили завдання, котрі перед нами ставили.

В мене було багато улюблених предметів, мені подобалися і музика, і фізкультура, і математика, яку викладала наш класний керівник Надія Степанівна Козлова, котра вміла знайти підхід до кожного учня. Математику мені допомагав також вчити тато, який закінчив фізмат і мав досвід викладання в сільській школі. Предметів, які я би не любила зовсім, не було, адже, як мені здається, в нашому поколінні вчителі по-іншому ставилися до дітей, як і діти до вчителів, у нас не такі цінності були.

На сьогоднішній день, напевно, інколи більше значення мають матеріальні цінності, ніж духовні, сімейні, культурні. Через це діти зараз можуть сказати, що те люблять, а інше – ні. Також я не тримаю образу на жодного свого вчителя. Якщо вони навіть спонукали до навчання і щось робили, можливо, не так, як мені в дитячі роки видавалося за правильне, то я просто брала й змінювала це. Тобто вони спонукали мене до іншої дії. Так, я не захотіла вчитися в 10–11 класах, але це було моє рішення», – зазначила Алла Надточій.

Як зізналася, можливо, на це рішення вплинуло те, що воно було прийняте в період переформатування школи в гімназію: «Ми писали різноманітні тести, мали відкриті уроки, нас перевіряли на знання, аби надавати/не надавати статус гімназії».

Також депутатка поділилася, що разом із однокласниками, зокрема й теперішнім депутатом міськради Сергієм Булою, відвідувала творчі гуртки і представляла школу на звітних концертах. «Просто тікати гуляти нам було непотрібно, адже нас забирали з уроків. Наприклад, заберуть на 15 хвилин, а до кінця уроку можна й не йти (сміється, – ВН). Ми використовували такі моменти.

Таких спогадів, аби ми встали, зірвали урок і пішли, немає. Можливо, в старших класах вони щось таке витворяли (сміється, – ВН). Ми багато гуляли на перервах, після школи. Уроки закінчувалися у дві години, а я могла потрапити додому о п’ятій. Особливо в зимовий період, коли хлопці заливали каток і ми каталися на своїх портфелях, тоді приходили додому повністю мокрі (сміється, – ВН). Кидалися сніжками, ховалися за вчителями, аби вони нас, дівчат, провели. Різне було, тікали через вікна, іншою стороною обходили школу. Ми мали більше вільного часу, більше спілкувалися, не сиділи в планшетах чи телефонах як сучасні діти. В нас не було цього, тому ми мали більше особистісного спілкування», – зауважила Алла Надточій.Головний редактор ІА «Конкурент» Андрій Лучик розказав, що навчався в спеціалізованій школі з поглибленим вивченням англійської мови.

«Як не дивно, найулюбленішим предметом була географія. Англійська ж сприймалася як must have. Починаючи із середніх класів, я постійно брав участь в олімпіадах із географії, займав призові місця на міських та обласних олімпіадах. Щодо вчителів, то кожен запам’ятався по-своєму. Вчителька географії Ольга Федорівна давала ширше бачення предмету, ніж це було описано в підручнику. Вчителька англійської Христина Йосипівна була справжньою англійською леді. З нею навіть у коридорах на перервах ми спілкувалися іноземною. Вчителька зарубіжної мови та літератури Надія Василівна постійно робила нам щеплення проти ілюзорності дорослого світу. Ну й, звісно, наша «кєра» Галина Антонівна, яка намагалася виховати з нас, потороч, справжніх патріотів», – сказав Андрій Лучик.

Він відзначив, що, хоч шкільних приколів і було вдосталь, батьків до директора не викликали жодного разу.

«Десь у середніх класах, коли ще були уроки музики, ми дуже нечемно поводилися. В класі стояв шум і гам, вчителя не слухали, дозволяли собі ходити по класу etc. Якось я вирішив зробити радість класу, залізти в шафу і вилізти звідти під час переклички, коли назвуть моє прізвище. Шкільна стінка була вузенькою, я заліз в нішу, де колись мав би стояти великий проектор. Сиджу, чекаю. Аж раптом клас затих, що було дуже нетиповим для уроку музики. Як виявилося, вчитель втомився від безладу і покликав до себе на урок завуча з виховної роботи. Він сів на задній парті, якраз в тому місці, де я мав би вилізти і звеселити увесь клас. Тому мені не залишалося нічого іншого, як тихенько терпіти до закінчення уроку. Як я вже казав, ніша була вузькою і, як виявилося згодом, дуже незручною. Після півгодинного сидіння в нерухомій позі, все тіло заніміло. Хотілося вити від тупого болю. Все частіше мене навідували думки вилізти з тієї шафи, а там будь, що буде. Але пролунав рятівний дзвінок. А вчитель із завучем все не йшли з класу. Секунди здавалися довгими роками. Зрештою, мене відчинили мої однокласники і я просто вивалився на підлогу. Потім ще хвилин із десять не міг взагалі ходити – так заніміло тіло. Ось так я пожартував над самим собою», – пригадав Андрій Лучик.Гітарист метал-гурту «Motanka» Анатолій Жалнін розповів, що разом із братом, вокалістом гурту Віктором Жалніним і барабанщиком Дмитром Дяченком навчався в луцькій школі № 22.

«Моїми улюбленими предметами були математика та музика. Останній любив за те, що там був гурток, на якому ми грали на музичних інструментах. Наша мама Жанна Мефодіївна – найкраща вчителька початкових класів у нашій школі, відмінник освіти України, тому ми з братом завжди мали гідно тримати марку, тож учились гарно. Загалом у нашій школі було багато хороших вчителів, за що їм велике дякую. З яскравих та смішних – це Снайпер, вчитель фізики та вчителька з історії Олена Іванівна, яку постійно не задовольняли наші знання», – пригадав Анатолій Жалнін.

Він відзначив, що зараз хотів би повернутися на кілька днів у шкільні роки, аби весело провести час.

«Ми з братом тікали з уроків, які нам були не потрібні, у вільний клас і вчились грати на гітарі. Одного разу до нас зайшов вчитель, у якого якраз ішов мій урок. Він був шокований, що ми в іншій аудиторії нарізаємо рифи «Metallica» на гітарах. Ходили потім до директора. А оскільки мама працювала в школі, то, якщо були якісь проблеми, всі знали, де знаходиться її кабінет», – поділився музикант.Декан факультету філології та журналістики СНУ імені Лесі Українки Юрій Громик пригадав, що навчався в чемному класі сільської школи, виховані учні якого заняття не зривали.

«Я належав до учнів, які дуже відповідально ставилися до навчання в школі, й уроки намагався не прогулювати, хоча, мабуть, треба визнати, десь такі моменти були, коли хотілося чи доводилося (втікати, – ВН). Якщо говорити про улюблені предмети, то, мабуть, вибір мого фаху усе пояснює. Зрозуміло, що це була гуманітаристика, зрозуміло, що дуже подобалися українська мова, українська література, історія. Відвідував філологічні та історичні гуртки. І певний час вагався: чи історія, чи філологія. Філологія перемогла», – зазначив Юрій Громик.

Та зізнався, що як гуманітарію йому важче давалися математичні дисципліни, «але тепер я дуже добре усвідомлюю, що логічне мислення вони гарно формували».

«Багатьох вчителів зараз можу згадати добрим словом. Без сумніву, найперше – це вчителі-словесники, які, мабуть, і визначили вибір мого фаху, учителька української мови та літератури Галина Іванівна Лисюк, учителька російської мови та літератури Лідія Іванівна Бубнюк, перша вчителька Марія Євменівна. Дуже багато було хороших вчителів, які гарний наклали відбиток, так би мовити, на мою особистість і на мою долю», – поділився декан.

Юрій Громик розповів, що вважає День вчителя і своїм професійним святом: «На превеликий жаль, на мій жаль, у вищій школі чомусь те свято не вважають своїм, бо більше воно асоціюється зі середньою школою, але я абсолютно переконаний, що це мій день і моє свято, і дуже тішуся, коли студенти вітають із ним. Якоїсь традиції відзначення немає. Вітаємо одне одного з колегами, але без якихось церемоніалів».Перший заступник Луцького міського голови Григорій Недопад відзначив, що, на його думку, кожен учень хоча би раз тікав з уроків.

«Я вчився добре. Закінчив загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів № 4 у місті Рожище зі срібною медаллю. Звичайно, було багато смішних для нас і не зовсім смішних для вчителів моментів, після яких доводилося кликати маму з татом до школи, аби вони провели вдома роз’яснювальну роботу. Бувало таке, що ми зривали уроки, але зараз не хотілося би про це згадувати, аби мої діти не брали з мене приклад (сміється, – ВН).

Зрештою, зі школою в мене пов’язані тільки позитивні емоції. Ми досить добре товаришували зі всіма вчителями, директорами, ні з ким не мали якихось складнощів. Пам’ятаю, що в 11 класі в нашій школі розлили трилітрову банку ртуті, і у зв’язку з профілактичними роботами всі наші учні вчилися в інших школах міста у другу зміну. Фактично весь 11 клас ми провчилися в другу зміну в чужих школах. Я особисто ходив у школу № 3, аби дістатися до якої потрібно було переходити річку Стир. Поверталися додому вже пізно, ходили великими компаніями, було цікаво, весело, шумно», – розповів Григорій Недопад.

Він пригадав, що за першою освітою сам є викладачем географії і саме цей предмет любив у школі найбільше. «Я проходив практику в школі, там теж є, що згадати, і досить приємні є спогади, але після того, як пройшов практику, я зрозумів, що школа – це не моє (сміється, – ВН)», – сказав посадовець.

«У нас усі вчителі були хороші, й до того, хто старався вчитися, ніколи ніяких особливих зауважень не було. Звичайно, дуже нас «любила» вчителька зарубіжної літератури Валентина Владиславівна Степанюк. Вона мене разом із однокласником Артуром Скочерясом завжди змушувала вчити на трошки більше віршів, ніж інших, бо ми спробували одного разу зірвати урок. Після того до нас було особливе ставлення. Але я не бачу в цьому нічого поганого, адже віршів, уривків із творів зарубіжної літератури досі знаю напам’ять досить багато. І у своїй роботі, і так у житті часто використовую цитати та пригадую історії з творів, які вивчав додатково», – поділився Григорій Недопад.Головний тренер ФК «Волинь» Андрій Тлумак зазначив, що, звичайно ж, пам’ятає шкільні часи.

«Пригадую і свою вчительку, і навчання в школі «Карпат», адже там були хороші вчителі. Хороші педагоги були і в спортивному інтернаті, який закінчував. До сьогоднішнього дня я спілкуюся зі своїми вчителями, вони мене вітають із перемогами, а я їх вітаю з професійним святом і днями народження», – сказав Андрій Тлумак.

Він розказав, що, як і всі діти, тікав із уроків, однак хуліганом не був. «Я був звичайною дитиною, добре вчився, але любив і прогуляти уроки. Коли була можливість придумати, що я хворий, аби посидіти вдома, то я завжди цим користувався. Однак вчився непогано – був не відмінником, а здебільшого хорошим ударником».Вокаліст метал-гурту «Motanka» Віктор Верба (Жалнін) зізнався, що дуже любив школу.

«Найкращий вчитель, який у мене був, – це наша мама. Вона була першою моєю вчителькою і, до речі, народилася п’ятого жовтня – у Всесвітній день вчителя. Загалом усі вчителі школи № 22 були сильними й дали нам дуже багато знань. Пам’ятаю директора школи Василя Ольховича і його неординарні уроки фізики. Ще – чудову Ларису Віталіївну, вчительку зарубіжної літератури та класного керівника старших класів. Моїм улюбленим предметом була фізика, бо там я пізнавав світ і дізнавався про неймовірні речі», – зазначив Віктор Верба.

Він пригадав, що разом із братом Анатолієм виступав на всіх шкільних концертах: «Ким ми тільки не були: і ведучими, і співаками, і акторами, і читцями віршів, і гітаристами».

«Ми часто проводили час не на уроках, готуючись до звітних концертів і граючи на гітарах в актових залах. Пам’ятаю, як тікали з нудних уроків, щоб подивитись концерти «Metallica» та Оззі Осборна. Це були часи хеві-металу, і ми були патлатими металюгами! Ці концерти надихали нас на творчість. Так, перші пісні й гітарні партії я написав саме в школі», – сказав музикант.Професор Луцького національного технічного університету Тарас Божидарнік розповів, що його улюблений шкільний предмет – людина і суспільство.

«Також географія, подобалися історія, астрономія та фізика. Чому? Бо цікаво та вважав, що в житті це, мабуть, знадобиться. Серед вчителів як фахівець і чудовий педагог запам’яталася вчителька географії в гімназії № 4 Тамара Павлівна, покійна, на жаль. До цього я навчався в школі № 15 і там були страшенні проблеми з цього ж предмету саме через конфлікт із вчителькою», – сказав Тарас Божидарнік.

Він додав, що саме до школи № 15 свого часу й викликали маму через його поведінку під час навчання. «Моя мама була частим гостем у школі. То все той перехідний вік! За бійки в основному, мав лютого опонента Андрія Лукашука, з яким нині куми і добрі друзі».

«Пригадую, як на уроці фізики викладач на заміні Ананій Аксентійович робив дослід і дуже зосереджено дивився на кульки, через які мали йти іскри, а хтось з останньої парти серед тишини класу запитав: а не взірветься? І в цей момент раптово щось тріснуло та задиміло. Тоді педагог автоматично нецензурно висловився, і клас, звісно, випав у регіт. Також часом перед грізною контрольною хлопці в замок дверей вставляли сірник і заломували його там. І поки шукали столяра, то півуроку або й весь було зірвано і є час на підготовку до іншого дня. Загалом з уроків я не втікав, але ми цілим класом відпрошувалися на модний тоді серіал «Багаті теж плачуть», – зауважив професор.

Також відзначив, що зараз у школу навідується як тато школярки або представник університету (на профорієнтацію).Депутат Луцької міської ради Микола Яручик пригадав, що навчався у боратинській школі, де викладали вчителі як із міста, так і з села. Окрім того, перша спеціальність, яку здобув обранець громади, – вчитель початкових класів.

«Незважаючи на те, що вчився я добре і закінчив школу на відмінно, улюблених предметів у мене не було, бо я не хотів вчитися і не дуже любив це робити. Але коли я робив певні успіхи під тиском брата, сестри та батьків, які постійно сиділи наді мною з клятими книжками та зошитами, то воно приносило мені задоволення. Особливо подобалося, коли йшов підготовлений на уроки і міг відповідати на запитання вчителів. Коли ж не орієнтувався в матеріалі, це викликало в мене певний дискомфорт», – поділився Микола Яручик.

«Звичайно, запам’яталися перші вчителі: Василь Антонович Мудрик, який вчив нас із першого до третього класу; Олена Михайлівна, яка вела групу продовженого дня і різні гуртки, дуже ініціативна вчителька, можу сказати, що це педагог від Бога; класний керівник старших класів Глафіра Климівна Потерлевич, вчитель фізкультури Микола Юрійович Калиш, із яким я їздив на туристичні змагання; вчителька математики Наталія Миколаївна Прострельчук; вчителька географії Оксана Миколаївна Слива; вчителька російської мову та літератури Надія Євгеніївна; вчителька історії, яка зараз стала директором школи, Мирослава Костянтинівна… Маю досить хороші спогади про цих людей. Усі старалися навчити нас чогось хорошого, однак не завжди хотілося іти на уроки через свою лінь (сміється, – ВН)».

Як розповів депутат, попри те, що вчився він у школі добре, мав проблеми з поведінкою. «Через мою не надто хорошу поведінку й через те, що я не дотягував по фізкультурі, батьків викликали до школи. Так, у мене були всі п’ятірки, а з фізкультури – чотири, бо я не міг жодного разу підтягнутися. Тож улітку я поставив собі ціль і вже першого вересня підтягнувся 10 разів. Щоб досягнути цього результату, я прокидався кожного ранку і йшов на турнік», – зазначив Микола Яручик.

Та додав: «З уроків я не втікав і вчителів не розігрував, тому що в сільській школі все було під контролем – щось трішки не так і батьки вже знали б… Пам’ятаю, тоді були комуністичні часи, а я з жовто-блакитним прапором бігав по школі й пропагував націоналізм. Тоді в мене на тиждень забрали піонерський галстук, я мав запасний і з дому виходив у ньому, а в школі знімав, повертаючись додому, знову надягав, щоб батьки не знали. За той жовто-блакитний прапор я отримав чортів від вчителів, а потім ще й від батьків. Такий був час Радянського Союзу, такі були правила, жовтенята, комсомол тощо. Пам’ятаю, як всіх зробили жовтенятками, дали зірочки, а потім воно все розлетілося, і сьогодні ми маємо незалежну Україну, жовто-блакитний стяг і під цим прапором зараз ходять вчителі, які мені робили зауваження за ту мою витівку. Свідомість у дитини тоді була нульова, але вже проявлявся характер», – зауважив депутат.Басист метал-гурту «Motanka» Сергій Ходорчук пригадав, що товаришував як із однокласниками, так і з вчителями, тому його батьків до школи ніколи не викликали.

«Найбільше у школі лежала душа до малювання, бо творча натура просилась назовні з дитинства, та до зарубіжної літератури, бо була класна вчителька. Пам’ятаю й дуже поважаю вчителя з музики Ігоря Орловського. Ніколи не думав, що серйозно займатимусь музикою, але всі його поради та настанови пам’ятаю ніби чув їх учора. Найцікавіше, що багато з тих настанов музики і не стосувалися. Повернувся б глянути знову на всіх своїх однокласників, ми були найбільш проблемні й неврівноважені діти у школі. В нашому кабінеті навіть була сітка на вікнах, бо мінімум два рази на тиждень навіть із середини бились вікна. Клас наш був дуже емоційний і неспокійний, тому кожен урок був катастрофою для вчителів. Я один був неформалом, і коли інші робили щось своє, сидів і малював графіті, слухаючи «Limp Bizkit» та «Bomfunk MC’s» – ніби опирався на руку, а сам прикривав долонею навушник, захований у рукав», – розказав Сергій Ходорчук.
Ольга Шершень, Олександр Зелінський

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---