Переселені з Холмщини українці просять ВР надати їм статус депортованих

Етноцидом з ознаками геноциду називають представники товариства «Холмщина» процес насильницької депортації українців з Холмщини на територію УРСР та північно-західної Польщі: відповідне звернення до голови Верховної Ради оголосили під час вшанування пам’яті українців Холмщини.

21-е Скорботне Віче та покладання квітів до пам'ятного знаку скорботи за українцями Холмщини відбулося 29 квітня у Луцьку.

Присутні очевидці депортації та їхні діти, а також представники міської та обласної влади вшанували багатотисячні жертви українців Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини, Бойківщини під час воєн, депортацій, пацифікацій, нищення наших храмів, антиукраїнського терору під час Революції Гідності та нинішньої війни, розв’язаної Росією.

«Сказати, що їх просто вбили – це не сказати нічого. Старшу жінку, віком за 60 років, впіймали, стали їй на руки та на ноги і по ній живій багнетом різали хреста. А сусід тоді сховався під гноєм і чув, що поляки казали, ріжучи, «To ciebie za tego synka!» Річ у тому, що мій тато в Сагрині був у складі самооборони. Ми жили тоді в Сагрині і ту ніч страшну я пам’ятаю», - розповіла очевидець трагічних подій Галина Малиновська про замордованих родичів.

З її слів, на село наступали з трьох сторін представники польської партизанки, Армія Крайова та Загони хлопські. Вони почали стріляти та палити село. Зараз Галині Малиновській не хочеться повертатися на Холмщину, адже там нині не лишилося нікого з її родини, лише полита кров’ю українців земля. Вона виросла сиротою, як донька «ворога народу-бандерівця». Жінка хоче, аби влада нарешті визнала холмщаків депортованими. Поминальну літію відправив настоятель Храму Холмської ікони Божої Матері, декан Луцького міського деканату митрофорний протоієрей отець Михаїл.

Священик нагадав крилатий вислів про те, що світом керує та рука, яка гойдає колиску. Він закликав вірян виховувати та любити дітей, аби на таких заходах було якомога більше молоді.

«Я закликаю вас колихати ретельно колиску. Колихати онуків, онучок, правнуків і правнучок. Тому що не майно будуть ділити завтра, а свідомість і напрями життя. Єднання з Богом буде видно по тому, скільки єднання було в батьків. Відмовляйтеся від бутафорії, тут перші ряди мають загродити ваші діти. Якщо цього не буде, на місці цього пам’ятника будуватимуть щось інше», - наголосив представник духовенства наголосивши, що відстоювання рідної землі не закінчилося і триває зараз.Заступниця голови обласного ветеранського громадсько-культурного товариства «Холмщина» Людмила Вальчук зачитала звернення товариства до голови Верховної Ради Андрія Парубія.

Автори звернення просять дати об’єктивну політичну і правову оцінку так званої добровільної евакуації у 1944-1951 роках на території УРСР 530 тисяч автохтонних українців зі своїх споконвічних земель – Холмищини, Підляшшя, Надсяння, Бойківщини, а також майже 150 тисяч тубільних українців на північно-західні землі Польщі в ході військово-політичної операції «Вісла» у 1947 році.

Живі свідки і жертви тих подій підтверджують примусовий характер виселення тоталітарними комуністичними режимами ПНР та СРСР.

Виселення супроводжувалося тотальним насильством, вбивствами, катуванням українського мирного населення, пограбуванням, нищенням нерухомого і рухомого майна українців, спалення українських сіл, а після виселення руйнування вцілілих церков, українських кладовищ, що свідчили про одвічну присутність українців на цих землях. Злочини чинили не лише АК та бандити і мародери, а й представники польського війська, органів міліції, прикордонників.Насильне переселення українців як на територію УРСР так і під час операції «Вісла» є класичними зразками етноциду з ознаками геноциду, злочинна депортація з метою створення одно національної польської держави.

Отже, автори звернення вимагають підтримки на державному рівні, щорічного вшанування пам’яті жертв, яких зазнали етнічні українці Закерзоння в часі та після Другої світової війни. Закликають провести парламентські слухання щодо теми трагедії українців Закерзоння,дати правову оцінку цим подіям, надати статус депортованих та забезпечити їм соціальний захист. Надалі зволікати з розглядом болючого питання не можна, адже 80 % депортованих вже відійшли в засвіти. 9 березня, як дату спалення поляками українського села Сагринь, пропонують визнати днем пам’яті українців Закерзоння. Сподіваються, що 75 роковини початку трагічної депортації нарешті будуть гідно визнані на найвищому державному законодавчому рівні.

Очевидець знищення села Сагринь Марія Хоменко зауважила, що свідки страшних подій змушені були мовчати з 1944 аж до 1990 року. Вона розповіла, як поляки пострілом у голову вбили її 62-річнго дідуся лише за те, що той чесно визнав, що є українцем. Її мамі один з катів вирішив зберегти життя, тож наступного дня вона самотужки збирала зі снігу у хустину мозок та кров тата та тягнула його тіло декілька кілометрів, аби поховати. Коли мама йшла шукати тіло, на одному з обійсть села вона натрапила одразу на 18 трупів як дітей, так і дорослих селян. Через багато років приблизно на місці поховання дідуся в Сагрині рідня поставила хрест з табличкою про те, що той загинув у 1944 році.Жінка розповідає, що, наприклад, село Ласків мало до 420 жителів, 300 з яких полягло за годину. У Сагрині винищили понад 1200 українців.

Попри те, що дехто з польських істориків стверджує, що це була акція помсти воякам УПА, жінка стверджує, що бандерівців у Сагрині на той час не було взагалі. Вже після того, як села попалили, українці повтікали в Галичину, де розповіли місцевим хлопцям, які згодом прогнали польську банду зі спалених сіл.

Виконувач повноважень Луцького міського голови Григорій Пустовіт зауважив, що найбільшим злочином загиблих було те, що вони були українцями – так вважали вороги, але так не вважаємо ми. Він відзначив, що український народ вбивали, намагалися знищити голодом та кулями, начебто добровільними переселеннями але Україна відбулася а сучасне покоління українців змогло захистити себе від ворога навіть з майже знищеною армією. Найголовніше, з його слів, пам’ятати історію та вчитися у неї, щоб подібного більше не повторилося.Заступник голови облради Роман Карпюк зазначив, що подібні розповіді чув від своєї бабусі. Чоловіка прабабці розстріляли у Луцькій тюрмі, а її сина через два роки зарізали поляки. Посадовець розповів, що колись готував доповідь про те, що з часів незалежності у Севастополі та Криму українці за всі роки незалежності поставили лише три пам’ятники, а росіяни 64. Він наголосив, що там, де стоять пам’ятники, наша земля, сюди потрібно приводити дітей та онуків, потрібно прагнути жити в мирі, але завжди бути готовим до війни.Завершили захід виконанням Державного Гімну України.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---