Україна спонукала Росію на шлях «м'якої капітуляції»?

Зона вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та Європейським союзом вступила в дію 1 січня 2016. Проте Володимир Путін став ініціатором розриву відповідного договору між Україною і Росією з січня 2016 року, зробивши виняток для експортного мита на газ. Показово, що зробив він це в порушення умов угоди. З одного боку російський президент втілив те, чого українці вимагали від влади ще з початку війни - розірвати майже всі економічні відносини. З іншого - зробив це сам, беручи на себе всю відповідальність за невиконання взятих зобов'язань, - інформує Пора говорить.

Україна з відповіддю теж не забарилася, і ввела власні санкції щодо держави-агресора.

Судячи з усього, укупі з іншими, раніше успішно реалізованими України спільно зі світовим співтовариством контрзаходами військового, економічного, дипломатичного характеру, остання особливість все ж протверезила "старшу сестру", і спонукала на шлях так званої "м'якої капітуляції". Що це означає?

Означає це те, що очевидним залишається вперте намір РФ повернути Донбас України. Однак спонукання до того не мають нічого спільного з усвідомленням провини або, того більше, що прокинулася великоімперська совість. Аж ніяк.

Спроби повернення всього Донбасу наскрізь пройняті задумами реалізації щодо регіону умов федерації або конфедерації з де-факто підпорядкуванням Росії, але з де-юре фінансуванням України.

Весь 2015 рік Путін домагався саме цього за допомогою власної інтерпретації мінських угод, спрямованих на вштовхування терористичних організацій "ДНР" і "ЛНР" в політичне поле України з усіма належними легальними державно-політичними повноваженнями і правами. У тому числі і участі в роботі українського парламенту з метою, нібито, стабілізації ситуації на сході та відстоювання інтересів регіону, а насправді - для нарощування нестабільності у всій державі. Однак Україна нехай непопулярними, як вважає суспільство, методами, але уникла такого сценарію.

У відповідь на це вище політичне керівництво Росії досить вдало підкоригувало мінський процес для закріплення окупованої території. При цьому агресор надалі планує подальші бойовії дії, які тут відіграють головну роль. Ескалація ж, якою РФ весь час маніпулює, продовжує залишатися засобом тиску на Україну та її європейських союзників.

Однак жорстка військова відсіч української армії та світові економічні санкції свою справу роблять. А на тлі втягування Росії в конфлікт у Сирії Донбас стає непомірно важким для фінансування ззовні.

Ось тут, як вважають аналітики, і з'явилося хитке, але підгрунтя для закріплених історично думок на кшталт: "... у всякої війни є два боки - перемогла і капітулювала. Третього не дано".

І думки такі, судячи з усього (у тому числі і враховуючи недавній візит Б. Гризлова в Київ), виникли саме у свідомості Путіна і його оточення.

Прекрасно усвідомлюючи всю ефемерність своєї перемоги в геополітичній битві з Заходом, Росія, за всіма ознаками, закладає віраж так званої "м'якої капітуляції" на шляху до налагодження діалогу із західним співтовариством.

Однак формула "від війни до миру - один крок" у цій ситуації навряд чи застосовна. Адже тут, враховуючи всю нещирість нашого сусіда, крок треба зробити від "гібридної війни" до однойменного миру. І це для агресора хоч і непросто, зате вигідно (по суті, нічого не зміниться, і ступінь впливу на Україну не анулюється).

Головне - щоб ми були напоготові.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---