Творчий Луцьк: чи зручно в сукнях з кавових зерен?

Скільки часу треба, щоб зробити кавову сукню, та на яку суму має збідніти гаманець модниці, яка хоче покрасуватись в незвичайному вбранні? Про це розповів луцький дизайнер Дмитро Пархомчук в інтерв’ю для «Волинь.info».

Дмитро виготовляє із кавових зернят особливі речі – сумки, плаття, сувеніри. За освітою він майстер з ремонту компютерів і офісної техніки. Однак мати справу з конекторами та материнськими платами не захотів. За його словами, шукаючи себе в житті, влаштувався на таку цікаву роботу – майстром манікюру і педикюру. Ось уже вісім років займається цією справою. «Кавова» творчість триває 6 років.

— Ви – кавоман?

— Ні, я не можу назвати себе кавоманом, бо я дійсно бачив кавоманів, бачив людей, які розуміються в каві. Я себе таким не можу назвати, хоча свій день без кави не уявляю. Ранок починається з еспресо, бо далі день не буде рухатись.

— З чого почалось захоплення кавою як робочим матеріалом?

—Одного дня, коли я робив манікюр, мені прийшла ідея добавити декору на робочому місці. І я зробив килимок на манікюрний стіл. З цього все почалося. Яка його доля – не пам’ятаю, можливо, хтось забрав собі. Бо в мене буває таке, що люди розбирають все, що кому подобається.

— З чим більше подобається працювати – з кавою чи з нігтями?

— В мене в житті якась гармонія така: тому що коли ти працюєш майстром манікюру, ти завжди у спілкуванні, завжди з людьми, ти від цього втомлюєшся, а коли в тебе є така віддушина в твоєму хобі, ти можеш сам лишитися на якийсь час. Подобається і те, і те, тільки дозовано. Трошки між людей, трошки на самоті.

— А що приносить більше грошей?

Манікюр, звичайно. Я не роблю ставку на каву як на прибуток. Мені подобається цим займатись, я бачу що людям це подобається також. І можливо, саме тому я продовжую робити саме каву, а не переходжу на щось інше.

— Скільки часу іде на те, щоб зробити виріб?

— Багато. На клатчі іде дні три безперервної роботи. Якщо я нікуди не спішу, то роблю перерви. Це робота переважно нічна, коли всі сплять, ніхто не заважає, не дзвонить, тоді саме час на це. На сукню пішло десь півроку часу. Це не була робота поспіхом, а розмірена.



— Коли шиєте кавові сукні, дбаєте про практичну сторону: чи розраховуєте продати їх?

— В той самий момент я абсолютно ні про що не думаю. Я думаю тільки про той виріб, який роблю. По-перше, ти сам не знаєш, що буде в результаті, а подальша їхня доля, принаймні на той момент, мене абсолютно не цікавить.

—Розкажіть поетапно, як відбувається творчий процес?

— Купую багато кави, відбираю зерна. Просто вона не вся якісна, дуже багато іде у відходи. Близько половини зерен викидається, залишається тільки якийсь дріб’язок. Це займає багато часу. Потім я їх варю. Я робив експеримент, як краще зробити. Найкраще варити. Потім кава висихає, стає міцною і придатною для експериментів.

— А що далі? Ви берете для суконь якусь основу і нашиваєте наверх зерна?

— Абсолютно ні, немає там ніякої основи, кава просто зшивається і плететься. Якщо придивитися зблизька, коли плаття на моделі, то можна підгледіти пікантні частини жіночого тіла.

—Чи зручно ходити в платті з кавових зерен?

— Я робив з тим розрахунком, щоб було зручно. В ньому можна зручно сідати, хоч воно має вагу приблизно чотири кілограми, але за рахунок того, що облягає, такої ваги не відчувається. Як казали моделі, воно зручне.



— Які труднощі у роботі з кавою?

— З розуму не зійти. Сам процес гіпнотичний. Ти робиш досить монотонну роботу якийсь час. І ловиш себе на думці, що не можеш ні про що думати в цей час, тому що в тебе зосередженість на роботі.

— З кимось радитись, коли творите?

— Абсолютно ні з ким не раджусь. Я сам до останнього не дізнаюсь, що з того вийде.

—Скільки часу може прожити такий виріб?

—Перші вироби, які були зроблені 5 років тому, є досі, нічого з ними не зробилося.

— Зараз Ваші вироби експонуються у кафе «Золотий дукат». Де ще були виставки?

— Це дебютна виставка, і то вона вийшла так спонтанно. Моя подруга, власниця кав᾿ярні, запросила на каву, ми сиділи, говорили, і тут вона запропонувала: «А давай зробимо тут виставку». По стилістиці закладу воно вписалось, і я задоволений.

—Але ж на цій виставці доволі мало суконь. Де перебуває решта?

— Їх є так мало, вдома одна сукня, що увійшла в «Книгу рекордів України». Я подумав, що було б доцільно подати заявку в «Книгу рекордів Гіннеса». Я заявку подав, вона розглядається довго, там свої терміни. Про продажі…треба шукати якогось екстравагантного клієнта на такі сукні.



Фото з архіву Дмитра: встановлений рекорд – сукня з найбільшої кількості кавових зерен

— А скільки суконь загалом вже пошили?

—Та є трохи…Були такі моменти, коли я брав і різав вже готові вироби через невдоволення в кінцевому результаті. Знаєте, як я собі це пояснював? Музикант пише не тільки ті пісні, які входять в його альбоми. Він їх пише значно більше. Я не жалкую, все класно.

— Робите речі тільки для жінок?

— Ну, мені подобаються жінки, чому я маю для чоловіків щось робити?

— Як родичі ставляться до вашого хобі?

—Мені головне, щоб не заважали. Схвалюють. Мені не потрібна допомога ні від кого, головне, щоб давали мені в цьому свободу.

— Педикюр, манікюр вважаються традиційно жіночою справою. Яка Ваша думка з цього приводу?

— Для Луцька, можливо, це дивно. По-перше, чим вона жіноча? Кожна робота все рівно вимагає віддачі. Мені важко в тому, що я чоловік і мушу переварювати абсолютно весь жіночий світ, в цьому важко. І я мрію про рибалку часто, якісь чоловічі справи.

— Працюючи з нігтями, відчуваєте посилену увагу через те, що Ви — чоловік?

— Ще як в перукарні працював (а там приходили по запису), то бувало таке, що жінка заходить і бачить, що не дівчина буде робити, а я, то вона просто за сумочку: «Я побігла». Дуже багато людей роблять нігті спочатку самі вдома, а потім приходять до мене. Це видно одразу. Соромляться.

—Чи важко догодити клієнткам?

— Та ні. Клієнти різні, як є 10 тисяч жінок, то всі 10 тисяч з абсолютно різними характерами, але якось справляюсь. Не зі всіма, але стараюсь.

—Обидва Ваші заняття – ручна робота, це вимагає тривалого сидіння на одному місці. Балансуєте їх активнішою діяльністю?

— Ну, я кожен понеділок починаю займатись спортом і сідати на дієту. До середи це все минає, і знов до понеділка (усміхається). Я не спортсмен, мене не приваблює спорт.



— Сукні, клатчі, коти…що далі?

— Я знаю, що можна ще робити з кави. Божевільні речі. Божевільно гарні. Мені мало 24 години, щоб все реалізувати. Є думки з кавою зав’язати на певний період, є просто матеріали не використані ніким, я не буду казати які, тому що вони повинні пройти експеримент, я не знаю, чи вдасться. Аналогів цьому точно ще немає ніде.

— Скільки коштує найдорожча річ?

— Це плаття, яке висить на виставці, не є найдорожче, але воно коштує 18 тисяч гривень. Якби я рахував як бізнесмен, враховував собівартість і роботу, то воно коштувало б набагато дорожче. Я розумію реалії.



— Що ще створюєте, крім кавових виробів?

— Я робив завжди щось із хенд-мейду, наприклад, я варив свічки, робив всякі сувеніри. Що попаде в мозок, те і прилаштовую. Я ніколи не ходив на дні народження з подарунками з магазину. У мене завжди були найкращі подарунки, я щось придумував, робив. Робив картини з різних матеріалів. Раз у житті робив іграшку. Це було багато років тому. Я просто пішов на базар, купив паралону багато-багато і викроїв форму зайця. Він був дуже великий, на ньому можна було спати. Він не був ідеальний в плані «гарна іграшка чи не гарна», це був велетенський м᾿який симпатяга.

— Чи потрібно натхнення для Вашої діяльності?

— В мене навпаки. Натхнення в моєму розумінні — це не обов’язково світлі почуття. Приходить момент, коли ти хочеш просто відгородитися від світу і того всього, що робиться в ньому. Ти розумієш, що цього не можеш змінити.

І просто кажеш: «Розбирайтесь самі, я йду на якийсь момент в свій створений світ». Це для мене причина творчості, якщо це можна назвати творчістю.

— Ви дивуєте кавовими виробами, а чим можна здивувати Вас?

—Я не знаю навіть, мене чесно кажучи, давно не дивувало нічого ні в якому плані. Якось я до всього готовий. А ні… була така несподівана радість, що в нас художник з Луцька виграв конкурс в Лондоні (ред. Дмитро Микитенко визнаний кращим вуличним художником згідно з результатами першого відкритого міжнародного конкурсу «UK/RAINE» для митців з Великої Британії та України). Це стало дійсно несподівано, що з Луцька хтось щось виграв.

— Були думки використовувати каву більш практично? Приміром, відкрити власну кав′ярню?

Я думаю, що на даному етапі життя я там, де я маю бути. Моє життя не зациклене тільки на каві. Просто кава викликала в деяких людей якісь враження. І до мене починає клеїтись такий ярлик, що я кавовий майстер.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---