«Творчість і робота дає мені сили жити далі», - Микола Головань

Відомий луцький скульптор, автор однієї з головних візитівок міста – «Вернісажу скульптора» Микола Головань, розповів про своє життя та історію створення будинку, про який місцеві часто кажуть «Будинок з химерами». Зустріч та екскурсія відбулась 19 липня у рамках проекту «Екскурсоводи у відпустці».

Охочих відвідати будинок, який вражає своїм зовнішнім виглядом, шукали через соцмережі та прямо на вулиці – з цією метою організатори взяли з собою інформаційну вивіску.

Як розповів за чашкою чаю відомий архітектор, першим вчителем, який дав йому «квиток у світ мистецтва», був Петро Синзюк. У нього Микола Головань навчався, ще відвідуючи тодішній Будинок піонерів (нині – Палац учнівської молоді). Потім продовжив навчання у Львові.

Микола Микитович зазначає, що чималу роль в процесі розвитку і становлення його як митця відіграв той факт, що навчався він в часи так званої «Хрущовської відлиги», яка припала на 60-ті роки минулого століття.

«Це був цікавий час. Час, коли стирались певні рамки в мистецтві», - згадує ту пору нині сивочолий майстер.

Від болота – до «Вернісажу скульптора»

З тих пір, як радянська влада знесла будинок його батька, митець весь час мріяв про власний куток. Чоловік впевнений, що у творчої людини має бути житло, яке надихатиме його. Пропрацювавши на благо міста близько 20 років (чоловік доклав руку до створення парку імені Лесі Українки, декорації Замку Любарта, тощо), митець попрохав у міської влади клаптик землі, де він міг би звести власне житло. Чиновники дослухались скульптора і виділили частину землі, де у 1980 році було болото. З тих пір і донині Микола Микитович, не покладаючи рук, трудиться над своїм дітищем. У це важко повірити, але в будинку все, крім сантехніки та електрики, зроблено руками архітектора.Нині чоловік працює над облаштуванням подвір’я та прибудинкової території. Каже, що на все потрібен час, робочі руки та кошти. А оскільки проект всього свого життя він втілює самотужки, то зробити все заплановане вдається не так швидко.

«Ось у цій частині двору вже порядок навів – тут будуть квіти рости, можливо, ще щось додам з часом», - говорить архітектор, показуючи вхід до будинку.Проте чоловік ризикує позбавитись всього, що має, оскільки земля, де побудований «Вернісаж скульптора», не є приватизованою. А приватизувати її Миколі Голованю поки не дозволяють: «Мені пропонують брати в оренду свій же будинок, це абсурд. Приватизувати не дають бо кажуть, що це заповідник. Але який же це заповідник, коли в той час, як мені дали цю землю, тут було лише болото».Проте, чоловік ставиться до проблеми по-філософськи та сподівається, що все вирішиться в його користь. Адже, з його слів, старається він на благо міста та туристів, які їдуть помилуватись на його роботу зі всіх куточків світу.

«Мій син – моя любов та моя трагедія»

Миколі Голованю за життя довелось пережити чи не найстрашнішу річ для кожного батька – поховати власного сина. Хлопець, теж Микола, покинув цей світ зовсім юним. Проте за життя активно допомагав батькові – був ковалем, скульптором, художником, музикантом та навіть писав вірші.

Після трагічної загибелі сина єдину відраду Микола Микитович знаходив лише в роботі. Саме тому, з його слів, взявся працювати за двох, щоб якось оговтатись від страшної втрати. Нині чоловік намагається зібрати вдома всі роботи, до яких встиг докласти рук за життя його рідний син. Каже, відкупляв роботи і з приватних колекцій і в просто небайдужих людей.

«Мій син – то моя трагедія. Він пішов по моїх стопах, був чудовим митцем і дуже доброю людиною. Він допомагав усім, не залежно від того заслуговує цього людина чи ні. Все казав мені «папа, я по-іншому просто не можу», - згадує Миколу Миколайовича його батько.Проте справу митця продовжила донька. Талановита художниця і скульптор нині працює по всьому світу: відновлює пам’ятки архітектури на створює нові шедеври. Микола Головань сподівається, що справу його сина продовжить і внук – Микола Головань наймолодший, який схожий на свого батька і зовні, і характером.

«Все що роблю – це для людей»

Чоловік розповідає, що свого часу лікарі заборонили йому піднімати щось важче чашки чаю, оскільки він мав і до цього часу має серйозні проблеми зі здоров’ям. Проте, чоловік вперто «гне свою лінію» - майже щодня працює над своїм палацом, добудовуючи та оздоблюючи його.

«Я не можу довго відпочивати. Одного-двох днів для мене цілком достатньо, а далі я знову берусь за діло. Знаєте, як кажуть: прокинувся, подякуй Богу, що живий та ставай до праці», - каже митець.

Зі слів архітектора Миколи Голованя, який у свій час став найпопулярнішим героєм проекту «Обличчя Луцька», все що він робить, це для людей. Чоловік отримує задоволення від того, що іншим милує око.

«Мені приємно, коли до мене приходять люди, щось запитують, дивляться, цікавляться. Подобається коли, приїжджають фотографуватись на весілля чи просто на пам’ять. Приємно просто знати те, що Луцьк прикрашає таке місце. Тоді я усвідомлюю, що роблю все правильно. І це дає мені сили йти вперед», - стверджує Микола Микитович.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---