Три країни за 6 днів: волиняни повернулися з велотуру

Три країни та близько 330 кілометрів пробігу охопив міжнародний велотур, учасники якого з Білорусі вирушили до Польщі, звідти – в Україну та знову повернулися на точку старту. Маршрут складений таким чином, що не залишає байдужим тих, хто вже давно практикує велотуризм, а також не є складним для подолання новачкам.

Деякою мірою п’ятеро волинян та двоє білорусів стали першопрохідцями, адже мандрівка відбулася маршрутом, який до цього часу не апробовували. Склали його під час роботи над проектом «Створення інформаційного комплексу у сфері транскордонного екологічного туризму у Єврорегіоні Буг» в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна на 2007-2013 роки, що фінансується за рахунок коштів Європейського Союзу.

Реалізовує його на Волині ГО «Клуб екологічного туризму», головою якої є Олександр Ковальський. До слова, саме йому належить ідея велотуру та проекту в цілому. У коментарі Інформаційному агентству Волинські Новини він розповів, що ідея щодо створення транскордонного веломаршруту з білоруськими партнерами щодо реалізації проекту виникла спонтанно ще у 2011 році.

«Є свої місцеві маршрути, які пролягають національними парках. А тому з’явилась ідея об’єднати їх та створити транскордонний велопробіг. З того часу це «поклали на папір», консультувались з експертами. В результаті постав маршрут, який з успіхом апробували», - каже пан Олександр.

Маршрут об’єднує національні парки Полісся, які є єдиною природною екосистемою. Особливість маршруту полягає в тому, що він однаково цікавий як для заядлих велотуристів, так і для тих, хто лише недавно пересів на двухколісний транспорт. Перевірити, чи так це насправді, взявся репортер ІА Волинські Новини Іван Савич.

День 1: озеро Біле – Влодава (Польща) – 44 кілометри

Точка старту велотуру знаходиться на озері Біле у Білорусі – це близько 30 кілометрів від пункту пропуску Домачево. Мальовниче озеро оточене лісами є досить популярним місцем відпочинку.Поруч розміщений готель, а також бази відпочинку різних установ, тому затриматися перед початком подорожі тут є де. Звідси потрібно дістатися до пункту пропуску «Домачево – Славатиче». Якщо не бажаєте зайвий раз себе навантажувати, то можна подолати цей шлях асфальтовою дорогою. Проте набагато більше задоволення принесе проїзд лісовими стежками та навколишнім селом. Для туристів непідготовлених цей шлях може здатися дещо важчим через засилля піску на стежках, проте, таких ділянок тут не дуже багато.

Врахуйте той факт, що пункт пропуску «Домачево – Славатиче» не має пішохідного переходу. А тому байки разом зі спорядженням доводиться вантажити в бус і лише таким чином перетинати кордон з сусідньою Польщею.Навіть якщо ви проспали перехід кордону, то відчуття того, що ви – у іншій країні прийде саме собою. Рівні дороги і, що головне, засилля велодоріжок позитивно вирізняє країну-сусіда. Більшість з них побудовано за кошти Європейського союзу в рамках проекту «Green Velo».Подорож до першої кінцевої точки, міста Влодави, достатньо комфортна: практично вся дорога пролягає велодоріжками, поруч з якими об аштовані місця відпочинку для туристів.А тому рухаючись у спокійному темпі із середньою швидкістю в 15-18 кілометрів на годину з невеликими зупинками пообіді ми дісталися «міста трьох культур» - Влодави. Не зважаючи на свій відносно невеликий розмір, місто пропонує туристам декілька готелів та костелів, а також досить розвинуту інфраструктуру – кав’ярні, ресторації тощо.День 2: Влодава (Польща) – Уршулін (Польща) – 60 кілометрів

Не зважаючи на те, що дорога з Влодави до Уршуліна пролягає асфальтованими ділянками, подивитись тут є на що. Це не лише мальовнича навколишня природа, але й села та пам’ятки архітектури. Фактично, не змінюючи напрямку, в рамках маршруту можна обрати альтернативні шляхи таким чином, щоб вони пролягали лісами та селами. Не бажаючи дихати вихлопними газами автомобілів ми вирішили так і зробити, а тому за Влодавою звернули на лісову дорогу, яка пролягала через навколишні села. До слова, таким чином можна компенсувати відсутність GPS-навігатора – місцеві мешканці дуже привітно ставляться до туристів і залюбки підказують напрямок руху. А також дозволяють поповнити запаси води у них дома. А інколи, як це трапилось з нами, навіть запрошують випити кави.Лісова дорога пролягає крізь села та знову повертається на трасу. Проте на останніх її кілометрах ми натрапили на піщану пастку – подекуди рухатися на напів-шосейних шинах було неможливо, а тому доводилось котити ровер в руках. Проте така ділянка невелика і задоволення від подолання маршруту лісом та селами цілком компенсує певні незручності.

До слова в Уршуліні діє Поліський народний парк, який обов’язково варто відвідати знаходячись у цьому місці. Тут не лише надають туристичні послуги, але й, приміром, займаються розведенням та дослідженням деяких видів тварин. Тут же можна взяти в оренду туристичне спорядження та дізнатися про навколишні туристичні принади. Як виявилось, на території парку є декілька озер, навколо яких пролягає веломаршрут. Більш досвідчені велотуристи Олександр Ковальський та Михайло Скуба «підбили» скласти компанію в післяобідній мандрівці і мене, про що зовсім не пожалкував, не зважаючи на те, що повернулись ми по заходу сонця, «накрутивши» за день додаткових 30 кілометрів.В цьому і полягає специфіка розробленого маршруту: зважаючи на свої бажання та можливості турист сам для себе визначає навантаження. Тим, кому 50 кілометрової подорожі здалось мало може додати до неї ще декількадесят, вивчаючи навколишні пам’ятні архітектури чи мальовничу природу.

День 3: Уршулін (Польща) – Любомль (Україна)

Найдовша ділянка всього велотуру, зізнаюсь, дещо лякала самою цифрою – з ранку до обіду потрібно було проїхати 70 кілометрів. Але, як виявилось, це не так вже й складно. Дорога пролягала виключно асфальтними дорогами, що додавало деякого дискомфорту. Натомість, можна було помилуватися польськими селами, чимало з яких ми проїжджали дорогою до польського Дорогуйська.Перетнувши кордон з Україною в Ягодині ми рушили у Любомль, де і закінчилась «програма мінімум» на день – 70 кілометрів виявилися не такими вже й складними, як це здавалось на початку. Проте цього згодом виявилось мало, і Михайло запропонував скласти йому компанію у вечірньому променаді з Любомля на озеро в селі Згорани (35 кілометрів у два боки). На жаль, на півдорозі виникла поломка та зіпсувалася погода, а тому ми були змушені повернутися назад. Тим не менше, вже на ранок наступного дня велосипед був відремонтований і ми продовжили мандрівку.

День 4: Любомль – Світязь (40 кілометрів)

«Немає нічого гіршого, як їхати проти вітру», - думав я поки до вітру не додався дощ. Погода зіпсувалася буквально за одну ніч, а тому ранок четвертого дня зустрів нас пасмурним небом, до якого згодом додався і дощ. Вже перші кілометри дороги повернули нас до реальності після мандрівки Польщею. І йдеться навіть не про якість асфальтного (прости, Господи) покриття, а про культуру українських водіїв. В той час як поляки об’їжджають велосипедистів по смузі зустрічного руху і з увімкнутим сигналом повороту, українські «драйвери» проводять змагання – хто проїде ближче до велосипедиста. Тому після того, як в 40 сантиметрах від мого вуха пролетіла «фура» оббризкавши мене з ніг до голови, вирішив призупинитися та трохи перечекати дощ. Зрештою, згодом навколо розпогодилось і ми спокійно продовжили рух далі, аж поки не дістались пункту призначення – турбази Східноєвропейського національного університету «Гарт». Проте вирішили не гаяти можливості та пообіді проїхались навколишніми вело маршрутами лісом, додавши до денного пробігу ще близько десятка кілометрів.

День 5: Світязь (Україна) – Томашовка (Білорусь) – 30 кілометрів

Не зважаючи на те, що по кілометражу це була чи не найменша ділянка, саме вона принесла чи не найбільше вражень. З бази «Гарту» ми вирушили лісовою дорогою до села Пульмо. Асфальтова дорога здалась нам занадто нудною, тому ми вчергове вирішили помилуватись красою поліської природи, яка піднесла нам сюрприз у вигляді покритої непроїзними пісками стежок, а згодом «додала» зливу, від якої, на щастя, вдалось сховатись у полі.Звідси, через Острів’я та Піщу ми дістались пункту пропуску «Домачево», через який потрапили до кінцевої точки цього дня – невеличкого села Томашовка. Сил кудись їхати, зважаючи на дощ та холод, вже не було, тому на цьому подорож того дня завершилась.

День 6: Томашовка – озеро Біле

Останній день подорожі, зважаючи на все ще не найтеплішу теплу погоду, пролетів настільки швидко, що відзначити з нього якісь цікаві моменти досить непросто. Частинам маршруту пролягала тією ж дорогою, куди ми рухались ще першого дня. Проте цього разу, зважаючи на дощову погоду, вирішили доїжджати до фінішу асфальтною дорогою. Зрештою, закінчили цю неймовірну мандрівку там же, де і розпочали – поблизу озера Біле.

Замість P.S.

Отже, в залежності від маршруту, чи не у кожного учасника велотуру на одометрах були різні показники пройденої відстані. Особисто у мене цифра становила 340 кілометрів. Чи важко це було? З абсолютною впевненістю можу сказати – ні. Навіть для людини непідготовленої, яка більшість часу в силу роботи проводить за комп’ютером. Не перешкода для такої подорожі є і вік: яскравим прикладом стали двоє туристів з Білорусі Олександ Філанович та Георгій Грибов. Чоловіки, який вже давно за 70 років, з легкістю подолали дистанцію і в деякі моменти були бадьорішими за своїх молодших колег.А тому з впевненістю можна сказати, що такий вид туризму принесе не лише користь, задоволення та чимало вражень від поїздки, незалежно від вашого рівня підготовки та фізичного стану. Організатор велотуру Олександр Ковальський зауважує, що всі можливі варіанти проходження маршруту нанесуть на карту таким чином щоб кожен турист міг вибрати свій шлях проходження дистанції: комфортним асфальтним покриттям, чи "оффроуд" варіант, з лісами, стежками та селами. Відтак, маршрут стане дійсно різноплановим та задовільнятиме будь-які туристичні потреби.

Іван САВИЧ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---