Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі: чим живе військова частина у Луцьку

«Є така професія – Батьківщину захищати», – цю фразу часто доводиться чути від посадовців різних рангів під час урочистостей на честь військових. Їх вшановують кілька разів на рік. Вручають медалі та ордени, пафосно надають звання. Про них згадують, коли країні загрожує реальна небезпека. Утім, ніде правди діти, доволі часто забувають про те, що життя солдата – це щоденний подвиг заради того, аби ми, цивільні, могли почуватися у безпеці.

Напередодні Дня Збройних сил України ІА Волинські Новини зазирнуло трішки далі, як за паркан військової частини 1141 Національної гвардії України, що в Луцьку, аби показати, як і чим нині живуть ті, хто охороняє наш спокій.

Наша екскурсія, як і годиться, починається від КПП. Передусім проходимо температурний скринінг. Без нього, кажуть чергові, нині на територію не пускають нікого – тут суворо дотримуються правил карантину. Та додають: «Вам взагалі, можна сказати, пощастило, бо ви – перші зі ЗМІ, кому дозволили пройти далі від КПП».

Пред’являємо редакційні посвідчення і нам виписують пропуски. Відтак у супроводі офіцера групи інформації і комунікації молодшого лейтенанта Юлії Ковпак ідемо оглядати володіння військової частини.

Кілька десятків метрів плацом – і ми вже у серці ВЧ 1141 – штабі. Тут – кабінети керівництва частини, а на першому й другому поверхах – ротні приміщення для солдатів-контрактників, на третьому – гуртожиток для них. Там оселяються ті контрактники, які не мають у Луцьку власного житла. Для комфортного перебування там створено всі умови.

З «тумбочки» – ані на крок

«До обов’язків солдатів, які проходять службу в частині 1141 НГУ, входить охорона порядку, конвоювання засуджених і підсудних. Є взвод з охорони дипломатичних, консульських установ», – розповідає Юлія Ковпак, доки піднімаємося на другий поверх.

Строковики на службу в Національну гвардію потрапляють за скеруванням із військкоматів. Спочатку хлопці проходять ретельний медогляд, чи придатні вони до служби, а вже тоді їх розподіляють за родом військ. До слова, у військкоматах враховують побажання призовників, тож якщо хтось із них хоче служити саме в Нацгвардії й не має медичних протипоказань, його скеровують на службу в обраний рід військ.

Тим часом заходимо у розташування першої патрульної роти. Ця рота – тільки контрактна, основне завдання службовців – охорона громадського порядку. В іншому приміщенні – стрілецька рота, яка конвоює засуджених.

У розташуванні кожної роти є кімната побутового обслуговування, де службовці мають змогу попрасувати та поремонтувати одяг, є куточок для стрижки, а ще – робочі місця для позаштатного чоботаря та позаштатного шевця. Одне слово, продумано все до дрібниць, адже солдати мають мати бездоганний вигляд. Також у цій кімнаті є куточок для днювальних, де вони вчаться, як діяти у нестандартних ситуаціях.

Далі по коридору – приміщення для зберігання особистих речей військовослужбовців за контрактом. У кожного – своя шафа. Коли вони приходять на службу, тут переодягаються – і починається робочий день.

У приміщенні – ідеальний порядок. На «тумбочці», як і годиться, – двоє днювальних.

На посту днювальний має вистояти дві години. На запитання, чи важко отак – дві години поспіль бути максимально сконцентрованим і не відлучатися ані на крок – хлопці лишень усміхаються, мовляв, звісно, не важко.

«Ми подаємо команди черговому, стежимо за чистотою в розташуванні, дивимося за кімнатою зберігання зброї, за особистим майном військовослужбовців та пильнуємо, аби в приміщення не потрапили сторонні», – розповідає про свої обов’язки днювальний Олександр Наумчук.Хлопець служить за контрактом уже два місяці, до того чотири роки тому проходив строкову службу у Києві в частині 3027 Національної гвардії України. Каже, завжди мріяв про кар’єру військового, тож вирішив спробувати свої сили й пішов на контрактну службу.

Далі нам показують спальне приміщення. Рівнесенькі ряди ліжок, застелених як під лінієчку, тумбочки й табуретки – аскетично, нічого зайвого. Тут сплять ті контрактники, які заступають у добовий наряд, адже, окрім несення служби, вони мають і відпочивати.

Також у розташуванні кожної роти є куточок для занять спортом з набором тренажерів.

Старший солдат Максим Оштук – на строковій службі уже пів року. Каже, за цей час на багато речей навчився дивитися зовсім інакше та чітко відокремлювати головне від другорядного, а також, зізнається, служба в армії загартувала характер, додала мужності та навчила бути відповідальним.

«За час служби я зрозумів, що у Нацгвардії направду добре служити. Відчуваю себе справжнім чоловіком! – запевняє хлопець. – Тут – висока дисципліна, порядок та чистота».

Два кола з піснею – і на обід

День солдата, розповідає Максим, розпочинається о шостій ранку, а в неділю – о сьомій. До 6:10 солдати одягають спортивну форму й вибігають на ранкову зарядку. Потім – підготовка до сніданку та звичні ранкові процедури.

Після сніданку в солдатів – розвід, тобто шикування. Щоправда, у зв’язку з карантинними обмеженнями зараз його не проводять, оскільки дбають про здоров’я особового складу.

Далі в солдатів відбуваються ранкові тренажі, щодня – за різними напрямками: бойова підготовка, обслуговування зброї тощо.

З 13:00 до 14:00 – підготовка до обіду та власне обід. До їдальні солдати йдуть також строєм, кожна рота – у визначений для неї час. Обов’язково перед обідом – два кола стройовим кроком з піснею, кожна рота зі своєю. Це, кажуть, потрібно не лише для вишколу, а й для підтримки бойового духу.

Після обіду солдати, які заступають на охорону громадського порядку, одразу готуються до служби: проходять інструктажі, практично відпрацьовують надання медичної допомоги, елементи рукопашного бою, які мають використовувати у разі нападу, отримують спеціальні засоби – палицю резинову, наручники, аерозольний балончик «Кобра», аптечку. Старші наряду, військовослужбовці-контрактники, – пістолет Макарова, а інші – травматичний пістолет Форт-12Р. Крім того, старші наряду отримують боді-камери, а віднедавна вони заступають на службу з планшетами.

«На боді-камери фіксується уся служба. Якщо виникають якісь нестандартні ситуації, усе записується, аби потім можна було достовірно розібрати те, що відбулося, – пояснює Юлія Ковпак. – Якщо на ділянці, яку патрулює наряд, щось трапилося, на планшет надходить повідомлення, тож є можливість швидко зреагувати».

Наряд патрулює місто упродовж шести годин. Маршрути службовцям роздають у день несення служби – за годину-дві до початку патрулювання. Є піші наряди та автопатруль.

«Піші наряди здебільшого захоплюють прибудинкові території, де найчастіше фіксують правопорушення, автопатруль їздить містом», – провадить пані Юлія.

Після патрулювання військовослужбовці повертаються у розташування частини, здають зброю та спецзасоби. Контрактники вирушають додому, а строковики вечеряють і готуються до сну.

З 20:00 до 21:00 солдати мають особистий час, щоб помитися, підшити за потреби одяг. А що найцінніше – у цей час дозволено телефонувати рідним. Хлопцям видають телефони на кілька хвилин, щоб вони зателефонували батькам, сказали, що з ними усе гаразд. Максим зізнається, що підтримувати зв’язок з рідними, коли далеко від них, дуже важливо. Крім того, удома на нього чекає кохана дівчина, тому щодня має нагоду почути її голос.

Відбій для солдатів – о 22:00.

На запитання, чи передбачені покарання для не надто дисциплінованих солдатів, Максим Оштук усміхається, мовляв, які можуть бути покарання для людей військових? Утім додає: ті, хто якось проштрафився, отримують наряд поза чергою, що полягає в допомозі добовому наряду в наведенні порядку в розташуванні. Одне слово – виправні роботи.

Окрім покарань, звісно, для солдатів-строковиків є й заохочення. Зокрема це надання звання старшого солдата за зразкове несення служби. Максим – один з таких сумлінних солдатів. Він є правою рукою командира відділення і в разі його відсутності виконує обов’язки командира.

Юнакам, які у будь-який спосіб намагаються уникнути цього обов’язку, Максим бажає бути сміливими, відповідальними, а головне – не боятися служби в армії, адже саме тут гартують справжніх чоловіків!

Курс молодого бійця: від теорії – до практики

Не на останньому місці – й мікроклімат у кожній роті. Направду, дуже важливо, які взаємостосунки складаються між людьми, які потрапили на службу з різних куточків України. Тут кажуть, що набагато легше притертися, коли робиш спільну роботу. До того ж, важливу роль відіграє так званий навчальний збір – курс молодого бійця. Це, зізнаються військовослужбовці, найважчий етап, який треба гідно пройти, адже це період адаптації.

Саме там формується братерство, взаємодопомога. Коли після навчального збору хлопці потрапляють назад у частину, їм набагато легше порозумітися і виконувати обов’язки. Дуже важливо, коли солдат відчуває плече побратима, адже ситуації на патрулюваннях трапляються різні.

Крім того, із військовослужбовцями працюють психологи. бо не кожен, скажімо, може працювати із засудженими. Люди мають бути підготовленими до цього морально. Є ті, кому не подобається служба з охорони громадського порядку. У військовій частині враховують усі ці нюанси і скеровують солдатів туди, де їм комфортніше нести службу.

У одному з кабінетів якраз триває заняття для контрактників, які щойно пройшли перший етап і прийшли на службу у військову частину 1141 НГУ. Під час першого етапу вони вчили загальні положення, стройовий статут, будову, збирання та розбирання автомата, як правильно стріляти, марширувати, віддавати військове вітання, загалом специфіку військ, топографію, як надавати медичну допомогу. У військовій частині вони вже вивчають спеціалізацію – конвоювання, патрулювання, охорону дипломатичних установ, тобто тут їх уже вчать за призначенням.

«Навчанням особового складу керують командири, заступники командирів роти, – пояснює офіцер групи з роботи з особовим складом військової частини капітан Віктор Куртін. – Одне слово, у нас все чітко, ефективно та відповідально».

За кожним військовослужбовцем закріплена зброя. Вони мають її доглядати, тримати її у справному стані та обслуговувати.

У військовій частині триває будівництво каплички Покрови Божої Матері, яким опікується капелан Сергій Лівончук. Каже, душпастирська підтримка надзвичайно важлива для військовослужбовців, тож докладає чимало зусиль, аби храм на території частини постав якомога швидше. Допомагають у цьому здебільшого небайдужі люди та самі солдати.

Чудова фізична форма – візитівка особового складу

Далі ми прямуємо через плац до спортзалу. Дорогою зауважуємо кілька дзеркал на весь зріст. Це неабияк дивує. Віктор Куртін пояснює, що вони потрібні для того, аби кожен військовослужбовець міг оглянути свій зовнішній вигляд і за потреби його поправити.

«Військовослужбовець має бути завжди охайним», – усміхається офіцер.

У спортзалі якраз триває заняття для строковиків. До слова, вони тут щоденні, адже чудова фізична форма – візитівка особового складу частини. Для військовослужбовців контрактної служби передбачені заняття тричі на тиждень.

Працюють із солдатами досвідчені інструктори. Один з таких – чемпіон світу з пауерліфтингу, абсолютний чемпіон України зі станової тяги, майстер спорту, сержант Валерій Попович.

Заняття у військовиків – із рукопашного бою, гімнастики, легкої атлетики, а також спортивні ігри. Нині, каже інструктор, серйозно займаються кросфітом, до якого у збройних силах зараз особлива увага.

Крім того, солдати беруть участь і в змаганнях. Перший етап відбувається безпосередньо в частині між підрозділами, найкращих відбирають на частину, потім проходять змагання в ТРК. Якщо хлопці виборюють призові місця в регіоні, то їдуть на всеукраїнські змагання. Також у частині часто проводять спортивні свята.

Смак солдатської каші

Тим часом підходить пора обіду. Солдати шикуються на плацу перед штабом і, чеканячи крок, марширують до їдальні. Ми – за ними. Бо ж бути у військовій частині й не скуштувати, яка ж на смак солдатська каша, – то гріх.

У їдальні вже накрито столи. На кожному – вдосталь порізаного хліба та тарілки з меленим салом, яке солдатам дають до перших страв. «Сало – сила», – жартують хлопці й вишиковуються у чергу за порціями.

Сьогодні в меню на обід – гороховий суп з грінками, гречана каша з куркою, салат з капусти та узвар. Хлопці кажуть: усе їм смакує, порції чималі, нема чого скаржитися. Головне, сміються, аби м’яса було побільше. Із цим, запевняють кухарі, проблем немає.

Дивлячись, як солдати за дві щоки наминають обід, беремося до трапези й ми. Це направду смачно й якось… по-домашньому.

Харчування для строковиків – триразове, для контрактників передбачені обіди.

«Щодня у нас різне меню. Але перше й друге готуємо обов’язково, – розповідає кухар солдатської їдальні, солдат Інна Атаманюк. – Готуємо і борщі, й супи, й різноманітні каші – гречану, рисову, пшеничну, кукурудзяну. Обов’язково щодня – м’ясо на сніданок і на обід, на вечерю – риба. Одне слово, меню в нас збалансоване».

Оркестр – душа військової частини

Пощастило нам цього дня й побувати на репетиції військового оркестру, який цьогоріч відсвяткував уже 21-шу річницю. Музиканти якраз готуються до концерту, приуроченого Дню Збройних сил України.

«Це справа, якою живу, – зізнається начальник оркестру, військовий диригент, майор Віктор Лучинець. – Репертуар наш різноманітний – виконуємо і класичні твори, і сучасні, патріотичні. Також маємо службово-стройовий репертуар для забезпечення життєдіяльності нашої частини. Якщо відбуваються заходи з нагоди державних свят, обов’язково беремо у них участь. Загалом, репертуар підбираємо з урахуванням і потреб частини, і пропозицій самих музикантів».

Варто відзначити, що підняття прапора у військовій частині не обходиться без участі оркестру, як і розвід добового наряду, стройові заняття, розучування стройових пісень тощо.

Оркестр у складі шістнадцяти музикантів має окреме приміщення для репетицій. А коли є достойні умови, то й працювати на результат хочеться, кажуть талановиті оркестранти. До слова, оркестр неодноразово виборювава призові місця на різноманітних конкурсах.

Із кадрами, запевняє Віктор Лучинець, – жодних проблем.

«Нещодавно на пенсію пішов головний старшина оркестру, – додає. – Але нам пощастило й на його місце прийшов молодий талановитий барабанщик».

На прощання оркестранти дарують нам чудову в’язанку мелодій за мотивами композицій Ігоря Білозіра.

Прямуємо до виходу. На одному зі стендів – промовистий напис: «Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі». Промовисто, патріотично і чесно. Віриться: коли службу несуть такі чоловіки й жінки, ми, цивільні, можемо спати спокійно.

Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---