Що боліло, про те й писав: волинський боєць – про своє «Небо Донбасу»
«Небо Донбасу» – це і щоденник, і сповідь, і назва першої збірки учасника війни на сході України Юрія Щербика.
Волинянин Юрій Щербик народився у Казахстані. У п’ятирічному віці сім’я переїхала жити у село Усичі, Луцького району, де досі проживає його мама. Про це йдеться у сюжеті «Громадського.Волинь».
У так звану зону АТО Юрій пішов добровольцем у вересні 2014. Протягом року чоловік ніс службу у 72 окремій механізованій бригаді. Весь цей час волинянин перебував на передовій у Гранітному. Спочатку був стрільцем, пізніше довелося сісти за кермо. Будучи на сході, Юрій мріяв про фотоапарат, оскільки захоплюється мистецтвом фотографії.
Коли військовослужбовцю з дому передали телефон з камерою, він, у вільний від служби час, займався улюбленою справою. Найбільше подобалося фіксувати небо Донбасу. Свої емоції та переживання волинянин виливав у віршах, які, за допомогою телефону, викладав в Інтернет.
Так з’явилися перші шанувальники творчості Юрія Щербика. «Те що боліло, те й писав. Воно відчувається, що більшість віршів вистраждані. Через те вони мають такий відгук», – каже військовослужбовець.
Згодом деяка поезія переросла у пісню. Юрій має музичну освіту, вміє грати на кількох інструментах, в тому числі і на гітарі. Проте, його побратими про це дізналися лише через кілька місяців. Чоловік каже, що не хотів цим заробляти авторитет. Одного разу товариш сказав: «От якби зараз хтось на гітарі заграв». На що Юрій відповів: «Заграти не заграю, але можу дати послухати», і включив свій запис на телефоні.
Після цього побратими йому знайшли гітару, а вже після відпустки Юрій Щербик приїхав зі своїм інструментом. Проте грав не часто. «Не завжди зручно було брати гітару, та й не завжди хотілося, тому більше писалися вірші. Пісень на тему АТО не багато. І самому, і тим хлопцям хотілося почути щось інше, треба було навпаки, відволікти їх від війни, заспівати щось таке, що повернуло б їх додому», – пригадує Юрій.
Після закінчення служби Юрій повернувся додому. Друзі допомогли видати книжку з його поезією, яка має символічну назву «Небо Донбасу». Зараз Юрій їздить по школах Луцька та Волині, проводить творчі зустрічі, адже переконаний, що з ворогом можна боротися не лише зброєю, а й словом.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Волинянин Юрій Щербик народився у Казахстані. У п’ятирічному віці сім’я переїхала жити у село Усичі, Луцького району, де досі проживає його мама. Про це йдеться у сюжеті «Громадського.Волинь».
У так звану зону АТО Юрій пішов добровольцем у вересні 2014. Протягом року чоловік ніс службу у 72 окремій механізованій бригаді. Весь цей час волинянин перебував на передовій у Гранітному. Спочатку був стрільцем, пізніше довелося сісти за кермо. Будучи на сході, Юрій мріяв про фотоапарат, оскільки захоплюється мистецтвом фотографії.
Коли військовослужбовцю з дому передали телефон з камерою, він, у вільний від служби час, займався улюбленою справою. Найбільше подобалося фіксувати небо Донбасу. Свої емоції та переживання волинянин виливав у віршах, які, за допомогою телефону, викладав в Інтернет.
Так з’явилися перші шанувальники творчості Юрія Щербика. «Те що боліло, те й писав. Воно відчувається, що більшість віршів вистраждані. Через те вони мають такий відгук», – каже військовослужбовець.
Згодом деяка поезія переросла у пісню. Юрій має музичну освіту, вміє грати на кількох інструментах, в тому числі і на гітарі. Проте, його побратими про це дізналися лише через кілька місяців. Чоловік каже, що не хотів цим заробляти авторитет. Одного разу товариш сказав: «От якби зараз хтось на гітарі заграв». На що Юрій відповів: «Заграти не заграю, але можу дати послухати», і включив свій запис на телефоні.
Після цього побратими йому знайшли гітару, а вже після відпустки Юрій Щербик приїхав зі своїм інструментом. Проте грав не часто. «Не завжди зручно було брати гітару, та й не завжди хотілося, тому більше писалися вірші. Пісень на тему АТО не багато. І самому, і тим хлопцям хотілося почути щось інше, треба було навпаки, відволікти їх від війни, заспівати щось таке, що повернуло б їх додому», – пригадує Юрій.
Після закінчення служби Юрій повернувся додому. Друзі допомогли видати книжку з його поезією, яка має символічну назву «Небо Донбасу». Зараз Юрій їздить по школах Луцька та Волині, проводить творчі зустрічі, адже переконаний, що з ворогом можна боротися не лише зброєю, а й словом.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Кошти на харчування, ремонти, нестача кадрів: чого потребують волинські дитячі соцзаклади та психоневрологічні інтернати
Сьогодні 08:59
Сьогодні 08:59
У США відреагували на погрози РФ щодо бази ПРО у Польщі
Сьогодні 08:43
Сьогодні 08:43
«Гюрза» не раз рятувала життя мені й побратимам», – воїн сталевої сотки про «бойову подругу»
Сьогодні 08:10
Сьогодні 08:10
«Я один забезпечую сім’ю»: житель Дніпра на Волині оскаржив покарання за спробу незаконного виїзду за кордон
Сьогодні 07:16
Сьогодні 07:16
Букінгемський палац закривають на реконструкцію
Сьогодні 00:15
Сьогодні 00:15
26 листопада: свята, події, факти. Всесвітній день оливок та відкриття першої припливної електростанції
Сьогодні 00:00
Сьогодні 00:00
П'ять українських фільмів потрапили до лонглиста кінопремії Оскар
25 Листопада 2024 23:42
25 Листопада 2024 23:42
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.