Судові тяганини навколо волинського ПП «Флора»

Судові позови, гучні заяви та рейдерські «розбірки», що відбуваються навколо приватного підприємства “Флора” у Шацькому районі, постійно нагадують про складну ситуацію, яка з часом все більш стає заплутаною. На квітень 2016-го року щодо ПП “Флора” та плантацій лохини триває близько десятка судових розглядів.

Хоча самі конфлікти на підприємстві активно розпочали обговорювати та публікувати після рейдерських розборок та стрілянини літом 2015-го року.

Журналісти інтернет-виданя “БУГ” спробували вибудувати ланцюг подій та визначити, хто з ким і за що судиться. Історія розпочинається із моменту створення підприємства “Флора” у березні 2004-го року.



На той час єдиним засновником виступив Віктор Харитонов, а підприємство не мало власного статутного капіталу. Статут був зареєстрований 11-го березня 2004-го року Луцькою РДА.

Потім, 18-го серпня 2005-го року Харитонов продає корпоративні права на приватне підприємство “Флора” Юрію Байді. У власності Байди підприємство перебувало понад рік, а тоді на підставі договору дарування корпоративні права на “Флору” передали Михайлу Мигелю. Того ж дня Мігель призначає на посаду директора підприємства Юрія Байду.

Спільна робота на підприємстві Мигеля і Байди тривала до лютого 2007-го року, коли на посаду директора замість останнього було призначено Василя Денисовця. Одночасно цим же рішенням засновника Мигеля призначили заступником директора підприємства з правом підпису будь-яких документів.

28-го червня 2007-го року Михайло Мигель продав 50% корпоративних прав ПП “Флора” для розширення виробництва. Так, по 25% придбали Ігор Діденко та Сергій Бондарчук. Того ж дня на підприємстві склали протокол відповідно до якого створили статутний капітал в розмірі 100 гривень та розділили його між засновниками таким чином:

Михайло Мигель – 50 гривень (50%);

Ігор Діденко – 25 гривень (25%):

Сергій Бондарчук – 25 гривень (25%)

Через рік, у червні 2008-го статутний капітал підприємства збільшують до 15-ти мільйонів гривень за рахунок додаткових грошовх внесків засновників у такому ж самомому відсотковому співвідношенні ( Мигель – 7,5 мільйони, Діденко і Бондарчук по 3,5 мільйони).

Чергові зміни на підприємстві відбуваються наприкінці жовтня 2011-го року, коли з посади директора звільнили Денисовця (написав заяву) та призначили на вакантне місце Михайла Мигеля. Новий виток подій відбувається наприкінці травня 2012-го року. В в установчих документах змінюють місце знаходження ПП “Флора”. Змінюють лише вулицю, оскільки виявилося, що вказана адреса, за якою зареєстроване підприємство, вже не існує.

Чергова зміна керівництва на підприємстві відбувається 8-го липня 2013-го року, коли Владислав Поляков, маючи на руках Протокол зборів власників ПП “Флора”, займає посаду директора замість Михайла Мигеля. Через місяць Мігеля позбавляють частки у підприємстві в розмірі 50% (7,5 мільйона гривень), мотивуючи це тим, що не вніс свій вклад до статутного капіталу та невиконання обов’язків учасника підприємства. Вже 14-го серпня була проведена державна реєстрація протоколу зборів і Мигель перестає бути засновником ПП “Флора”.



Після звільнення із посади директора Мигель подає 5 заяв до міліції та прокуратури щодо незаконного його звільнення, позбавлення власності та рейдерського захоплення ПП “Флора”, а також

по відношенню до державного реєстратора Богдана Тимощука.

У липні 2014-го року Алла Байда звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування корпоративних прав та визнати недійсними усі зміни до установчих документів ПП “Флора”, внесені після 31-го жовтня 2006-го року. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що наприкінці 2013-го року дізналася: її чоловік Юрій Байда у 2006-му році відчужив за договором дарування ПП “Флора”.

Жінка зазначила, що на час укладання договору дарування підприємство було спільною сумісною власністю подружжя, а вона як дружина не давала згоди на укладення такого договору.

Рожищенський районний суд Волинської області 8-го травня 2015-го року задовільнив позов. Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив, що позивачем не пропущено строк позовної давності (пройшло близько 8-ми років з моменту дарування, але керувалися нормою, що строк позовної давності визначається з моменту, коли особа дізналася про порушення своїх прав).

Після цього була подана касаційна скарга ПП “Флора” та касаційна скарга Михайла Мигеля. 17-го лютого 2016-го року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ винесла рішення частково задовольнити касаційну скаргу, ухвалу апеляційного суду від 3-го липня 2015-го року скасувати, а саму справу передати на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Після рішення касаційної інстанції керівництво ПП “Флора” звернулося до Служби безпеки України із заявою про злочин. У звернення підприємства йдеться, що судді Апеляційного суду Волинської області

Валентина Данилюк та Людмила Мудренко скоїли діяння, які, на думку заявників, містять ознаки злочину, передбаченого статтею 375 КК України – постановлення суддями завідомо неправосудної ухвали від 3-го липня 2015-го року.

Ще одна судова лінія – розборки між ПП “Флора” та Ігорем Корольчуком, головою Шацької РДА, і редакцією громадсько-політичної газети “Шацький край”. 21-го квітня відбулося судове засідання у Шацькому районному суді. Хоча на самому засідання пан Корольчук не був присутній, але 23-го квітня на своїй сторінці у Фейсбуці виклав спростування раніше поданих ним заяв. У спростуванні Корольчук детально пояснив ситуацію, що склалася із приватним підприємством.



Судиться ПП “Флора” і з Народним депутатом України Ігорем Гузем. Перший судовий позов ПП “Флора” надіслала до Печерського районного суду міста Києва 18-го грудня 2015-го року.

Підпримство звинуватило нардепа у тому, що 9-го грудня 2015-го року із трибуни Верховної Ради України виступив із вимогами до тодішнього генпрокурора Віктора Шокіна та голови Фіскальної служби України Романа Насірова щодо перевірки сплати податків “Флорою”. У підсумку заяви підприємство вимагає спростувати подану інформацію політиком, компенсувати моральну шкоду в розмірі 100 тисяч гривень та оплатити судовий збір.

Наступний судовий позов до народного обранця ПП “Флора” подає вже в березні 2016-го року. Тепер позов окрім нардепа, стосується і Верховної Рада, яка виступає другим відповідачем. Вимоги не змінюються: Ігор Гузь повинен спростувати інформацію зі свого виступу із-за трибуни від 15-го березня 2016-го року, виплатити 100 тисяч моральної шкоди та судовий збір.

Логічним у цьому ланцюгу судових засідань могли б стати і розгляд в судовому порядку подій літа 2015-го року, а саме стрілянини поблизу ПП “Флора”. Проте 28-го грудня 2015-го року Постановою Головного управління Національної поліції у Волинській області було закрите кримінальне провадження.



Як йдеться у підсумку постанови: по факту пошкодження транспортних засобів трактора марки ЮМЗ, який належить підприємству та автомобілю “Опель-Аскона”; по епізоду вчинення хуліганських дій особами в балаклавах; по факту використання службовими особами ПП “Флора” свого службового становища для заволодіння майна ТОВ “НВК “Органіка”; незаконного поводження зі зброєю закрили у зв’язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

І на завершення додамо короткі біографічні відомості про власників приватного підприємства “Флора”. Як виявляється, що для директора та одного із засновників підприємства судові розборки та кримінальне минуле не нові етапи. В числі засновників приватного підприємства раніше перебував і екс-нардеп Сергій Бондарчук, але наразі вийшов із керівного складу.

Владислав Поляков, нинішній директор ПП “Флора”. Низка видань приписує Полякову кримінальне минуле. Так, 5.11.2008 року Поляков зі спільниками, застосовуючи вогнепальну зброю, викрали громадянина Висоцького, утримували тиждень в підвалі та, застосовуючи тортури, вибили з нього 300 000 доларів. Через рік Поляков зі спільниками викрали громадянина Балаша, від якого вимагали переписати квартиру на злочинців. 4.07.2007 Поляков зі спільниками викрали громадянина Замонського.

Хоча, як зазначив у коментарі одному із видань сам Владислав Поляков, кримінальні провадження справді відкривалися, але потім були закриті за відсутністю складу злочину.

Ігор Діденко – одіозний український чиновник, якого у 2001 році затримувала німецька поліція за підозрою в розкраданні грошей «остарбайтерів». У 2004 році Діденко за вироком німецького суду отримав 4 роки та три місяці ув’язнення за участь в махінаціях нардепа Віктора Жердицького, згодом суд його виправдав. У 2011-му Печерський суд Києва визнав винним Ігоря Діденка у скоєні службового злочину (справа про розкрадання майна НАК «Нафтогаз України») і обрав йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на три роки. Суд дійшов висновку, що зібрано достатньо доказів, які повністю доводять провину Діденка. А ще Діденко, будучи заступником голови «Нафтогаз України», підписав кабальні для України тарифи на російський газ по 500 доларів, за які потім судили Юлію Тимошенко. Був заступником Міністра енергетики та вугільної промисловості України, 8 грудня 2015-го року написав заяву про відставку.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---