Сповідь сепаратиста та позивні священиків: волинські капелани – про служіння у зоні АТО

Волинські військові капелани мають свої позивні в армії та кажуть, що відмовляти у сповіді та духовній підтримці не можна нікому, навіть сепаратистам.

Про це стало відомо під час прес-конференції на якій волинські капелани розповіли про своє служіння у зоні АТО.

Так, спікерами були митрополит Луцький та Волинський Михаїл, голова ГО «Військові капелани Волині» протоієрей Михайло Бучак, протоієрей Іван Гуреєв та отець Олександр Вронський.

ІСТОРІЯ КАПЕЛАНСТВА ТА ВПЛИВ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

Протоієрей Михайло Бучак.

«Початок співпраці держави і церкви відбувся 12 травня 1994 року, тоді була створена міжцерковна рада душпастирської діяльності у військових формуваннях. З 1996 року відбулися призначення відповідальних традиційних конфесій за душпастирську опіку військовослужбовців. У 2004 році УПЦ МП нараховувала 13 військових церков, Українська греко-католицька церква – 8, УПЦ КП – 3 та автокефальна церква – 2 храми. Як ви бачите, відразу прослідковується тенденція у тому, хто в 2004 році мав вплив на підрозділи ЗСУ та силові структури. Коли ми сьогодні говоримо, чому Україна не була готова захищати свої попередні рубежі, то бачимо, що душпастирську опіку армії здійснювала російська церква. Виявляється, у духовному розумінні також працювали над розвалом нашої армії. Капеланське служіння, яке здійснюється сьогодні, має підґрунтя – наказ міністра оборони «Про затвердження Положення про службу військового духовенства».

ХТО МОЖЕ СТАТИ КАПЕЛАНОМ ТАЧИ ПОТРІБНА ДЛЯ ЦЬОГО СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА

Протоієрей Михайло Бучак.

«У 2014 році ніхто не запитував про стан здоров’я добровольців, які йшли на фронт. Я думаю, що зараз капеланське служіння набирає системного вигляду – священики заключають трудові угоди з військовими підрозділами, бригадами та батальйонами. А тоді у священиків ніхто не запитував про стан здоров’я, адже основним було здоров’я патріотичне та духовне. Людина була готова залишити свою сім’ю і поїхати туди, не знаючи куди, адже це була перша ротація. Більшість людей, які тут сидять, мають певні проблеми зі здоров’ям. Аби вони не хотіли їхати на схід, то принесли б велику кількість довідок, але стояло питання не в здоров’ї, а в бажанні».

ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ СЛУЖБА КАПЕЛАНІВ У ЗОНІ АТО

Отець Олександр Вронський.

«На початках батальйонами опікувалися священики, які там не служили, а здійснювали волонтерську місію. Коли підрозділ стоїть трішки далі від лінії зіткнення, то він має тилову базу – там священик може облаштувати капличку і молитися. Коли підрозділ стоїть безпосередньо у зоні зіткнення, тоді священики облаштовують свої каплички у бліндажах, де й відбуваються молебні.

Було навіть таке у нашій практиці, що ми сповідали сепаратиста, який покаявся. Я особисто сповідав його у підвалі, оскільки є правила, що його не можна було відпускати, аби він не бачив, де є. Проте він звернувся до мене як до священика, і я сповідав його в приміщенні, де не було жодного вікна. Можу запевнити, що його сповідь була щирою, бо він не хотів подавати на апеляцію, коли його відправили на суд. Чоловік визнав свою провину і хотів залишитися в тюрмі – це вже про щось говорить.

У кожному військовому підрозділі служба відбувається по-іншому. До прикладу, священики-побратими сповідали людей в окопах просто з чашею в руках у ті миті, коли припинялися обстріли. Потреба у капеланській службі існує і на сьогоднішній день, адже ті хлопці, які з нами там перебували, телефонують до кожного з капеланів та просять про духовну підтримку. Чекають, коли ми приїдемо до них з молитвою. Ми будемо з нашим військом до повної перемоги.

Були випадки, коли до капеланів зверталися і воїни, які позиціонували себе невіруючими: вони приходили в капличку перед бойовим завдання та просили помолитися за них. Страх все одно бере верх. І той, хто не звертався відразу, поспілкувавшись з капеланом, просить про духовну підтримку.

Аби стати авторитетом для бійця, потрібно стати одним із них: бути з ним у строю, копати окопи, чистити картоплю для борщу. Тоді солдат починає довіряти та відкриватися. Якщо просто приїхати в зону АТО та сісти на дивані, то ніхто не буде поважати цього капелана. Були випадки, коли капелани не нашої конфесії приїжджали, але до них ніхто не йшов, бо вони не стояли разом з воїнами в строю».

БАЙДУЖІСТЬ СУСПІЛЬСТВА ТА ПРОБЛЕМИ ПІД ЧАС СЛУЖБИ

Протоієрей Іван Гуреєв.

«Низка проблем існує, але найтяжче робити роботу тоді, коли суспільство байдуже, адже кожен військовий на війні має свою місію та свою роботу. Виконувати роботу в капличках та підрозділах дуже легко. Найважче зібрати на службу всіх військових одночасно, але ми розуміємо, чому цього не можна зробити. Сьогодні ми молилися біля стенду Героям Небесної Сотні і ми бачимо, що зупинилося лише декілька людей, аби віддати честь Героям.

Якби такий захід відбувався на сході України, то мені здається, що зібралося б більше людей. На жаль, люди звикають до війни, як до чогось звичного. Коли по телебаченню показують події на сході в кінці програми, то це сигнал того, що сьогодні люди сприймають війну, як сьогодення. Таке не можна допускати, адже потрібно діяти до повної перемоги».

ЧИ БЕРУТЬ КАПЕЛАНИ ЗБРОЮ ДО РУК

Митрополит митрополит Луцький та Волинський Михаїл.

«Позиція церкви така, що капелан зброю до рук не може брати. Є приклади, коли люди закінчували духовну школу і мали сан диякона, а потім йшли на строкову службу, то в той час ми забороняли йому священнослужіння: коли він бере зброю до рук, тоді він просто військовослужбовець. Капелан без зброї в руках звершує своє служіння на фронті, його завдання –духовне опікунство над солдатами та господарська діяльність між службами. Також вони допомагають вивозити поранених, рубати дрова та виконують іншу роботу».

ПРО ПОЗИВНІ ВІЙСЬКОВИХ КАПЕЛАНІВ

Отець Олександр Вронський.

«Бійці дають позивні як один одному, так і капеланам. Мій позивний я отримав так: коли була стройова і ротний випадково запитав, кого з бійців нема, то хтось вигукнув Падре – з того моменту мій позивний Падре. Інший священик мав велику бороду, то його назвали Чеченом. Була така історія, що разом з волонтеркою ми заблудилися у зоні АТО, і нас зустріли військові з автоматами, вони були без розпізнавальних шевронів та говорили російською, але це були наші хлопці. Згодом у розмові вони розповіли, що коли священики виходили з буса, то військові подумали, що це чечени».

Зауважимо, День військових капеланів 25 жовтня відзначили святковою службою у Кафедральному соборі Святої Трійці в Луцьку.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---