Ще один герой, який захищав волинське небо

Свого часу генерал-майор Іван Лакєєв займав керівні посади у Військово-Повітряних Силах СРСР в Москві. Однак через незгоду із рішеннями влади, яка дозволяла німецьким літакам вільно почуватися в радянському небі, його понизили. Таким чином він опинився на Волині - талановитий військовий, холоднокровний та стриманий командир захищав волинську землю.

Нагадаємо, 14-у змішану авіаційну дивізію сформували в серпні 1940 року. Штаб дивізії дислокувався в Луцьку, а до її складу входили 17-й та 89-й винищувальні авіаційні полки, про які Інформаційне агентство Волинські Новини розповідало в попередніх статтях у рамках рубрики "Волинь не забуває".

Ця дивізія разом з усіма її підрозділами, як вже вказувалося раніше, прийняла на себе перший наступальний удар германського Вермахту 22-го червня 1941 року. Заступником командувача дивізії був вже досвідчений командир, уродженець села Слобода Дзержинського району Калужської області Росії, Герой Радянського Союзу, генерал-майор Іван Олексійович ЛАКЄЄВ.

Меморіал Слави в Луцьку

До своєї появи в Луцьку Іван Олексійович вже мав звання генерал-майора, мав найвищу державну нагороду і був на одній з найголовінших керівних посад ВПС у Москві. Історія його появи в Луцьку на посаді заступника командира дивізії - досить банальна для того часу масових репресій.

Так, до початку Великої Вітчизняної Війни Лакєєв вже був учасником бойових дій в Іспанії у 1936 році, де він особисто збив 12 ворожих літаків. Також брав участь в боях на річці Халхін-Гол в Монголії у 1939 році, де він отримав 2 повітряні перемоги. У 1940 році його призначили заступником генерального інспектора ВПС. Але раптом "за недоліки в роботі" був понижений в посаді і призначений навіть не командиром, а заступником командира 14-ї змішаної авіадивізії в Луцьку.





"Недоліки в роботі" полягали в наступному: через пакт про ненапад Молотова - Ріббентропа розвідувальні літаки Люфтваффе почували себе у радянському небі як удома. Вони залітали іноді вглиб радянської території аж на 100-150 кілометрів. Це відбувалось через відповідний наказ Сталіна про припинення обстрілу ворожих літаків. Радянським винищувачам дозволялось лише супроводжувати німців. Лакєєв, як і всі адекватні воєначальники, був проти подібної безтурботності, прекрасно розуміючи, до яких наслідків вона може призвести.

Він доводив це на урядових нарадах, протестував, сперечався. Під час одних із таких зборів в присутності Сталіна Іван Олексійович висловився особливо різко. І через кілька днів його ознайомили з принизливим наказом, в якому свідчилось наступне: "В целях лучшего служебного использования генерал-майора авиации И. А. Лакеева назначить заместителем командира 14-й смешанной авиационной дивизии с местом дислокации в городе Луцк с окладом...".



Так генерал-майор Лакєєв опинився в Луцьку. 22-го червня 1941 року після перших авіанальотів авіації Люфтваффе, віддавши відповідні накази на командному пункті дивізії в Луцьку, Іван Олексійович полетів на польовий аеродром Велицьк в Ковельському районі. Там в той час дислокувався 17-й винищувальний авіаполк 14-ї змішаної авіадивізії.

Льотчик Федір Федорович Архипенко, майбутній Герой Радянського Союзу, який в той час проходив службу в цьому авіаполку, згадує Івана Олексійовича в своїх мемуарах "НА ВЗЛЁТ ! Записки лётчика-истребителя":

"Около 13 часов на аэродром прилетел участник воздушных боев в Испании заместитель командира 14-й САД генерал-майор авиации Герой Советского Союза Иван Алексеевич Лакеев. Прибыв на КП, генерал взял командование в свои руки, хотя связи никакой не было и, что самое страшное, аэродром оказался в изоляции.

Мой техник самолета Семенов все время докладывал мне, что мой самолет цел, повреждений не имеет и я просил генерала Лакеева отпустить меня с КП.

Он, однако, не отпускал меня, так как я в то время был его единственным помощником. На КП кроме генерала, меня и двух солдат-связистов, никого не было.

Запомнилось, что во время третьего в то утро налета, когда бомбардировщики в очередной раз наносили удар по аэродрому, генерал Лакеев спокойно стоял на КП и давал по микрофону команду на взлет звену истребителей. Глядя на этого человека, на его грудь, где сверкала золотая звезда Героя Советского Союза и ордена, на то, как хладнокровно он наблюдал за взлетом звена, у меня прошел мандраж, перестали трястись ноги и я успокоился. Спокойствие известного генерала помогло мне побороть страх, придало мужества в самый нужный момент, когда бомбы падали возле КП, с грохотом рвались и земля ходила под ногами. Пример храброго генерала не раз помогал мне в трудные минуты моей военной жизни быть смелым и честным защитником нашей Родины."



Через безтурботність радянського командування, про яку йшлося вище, 14-а авіадивізія під командуванням генерал-майора Лакєєва в перші ж години війни втратила 46 літаків. Сам Іван Олексійович так згадував ці часи:

"В первые дни войны мы потерпели поражение. Фашистская авиация, что и следовало ожидать, захватила абсолютное господство о воздухе. Сталину же, чтобы остаться в глазах военных и всего советского народа непогрешимым, срочно требовалось переложить свою вину на головы других. Так погибли генералы авиации Яков Смушкевич, Павел Рычагов, Фёдор Арженухин, Евгений Птухин, Иван Проскуров, Сергей Черных и многие другие истинные патриоты..."

В перші дні війни генерал-майор Лакєєв, проявивши особисту мужність і холоднокровність, зміг організувати відсіч ворогу на Волині вцілілими літаками. Але сили були нерівними. Один за одним полки його дивізії відступали в тил, зазнаючи великих втрат в живій силі і техніці. За це восени 1941 року його ще раз ганебно понизили в посаді до командира полку, а 14-у змішану авіадивізію, якою він командував, в березні 1942 року розформували.

Продовжував війну Іван Олексійович вже в інших з'єднаннях, вже постійно ідучи вгору по кар'єрних сходах. Він пройшов всю війну, знищував ворога на Курській Дузі, звільняв від нацистів також і українську землю, зокрема Київ, Львів та Івано-Франківськ. Потім воював на землях Угорщини, Польщі та Німеччини, особисто збив 16, а у складі групи - 20 ворожих літаків.

Найвища державна нагорода - звання Героя Радянського Союзу - була присвоєна Івану Олексійовичу ще у 1937 році за проявлені особисті мужність і героізм у боротьбі з нацистами в Іспанії. Документів, які свідчать про його нагородження цією відзнакою, наразі, на жаль, недоступні, адже багато документів з цього страшного року репресій досі мають обмежений доступ і не викладаються для загального огляду.

Після війни генерал-майор Іван Олексійович Лакєєв закінчив Військову Академію Генерального Штабу і продовжив службу у ВПС. Звільнився в запас у 1955 році з посади заступника командира 22-ї повітряної армії.





Звільнившись у запас, Іван Олексійович продовжив відвідувати авіаційні з'єднання, в яких він проходив службу, де його знали і поважали. Він передавав свій безцінний бойовий досвід молодому поколінню військових авіаторів. Свої спогади він зазвичай закінчував наступним зверненням до солдатів та офіцерів:

"Помните всегда о том, что вам самой историей предназначено продолжать дело старшего поколения - защитников Отчизны. Это обязывает ко многому".

Жив у Москві. Похований на Троєкурівському цвинтарі.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---