Сестра милосердя удавала чоловіка, аби зі зброєю встановлювати справедливість

Антоніна Пальшина з дитинства була дуже соромʼязливою та скромною дівчинкою, проте війна швидко розвіяла у її душі всі сумніви, пробудивши бажання боротися за Батьківщину. Воюючи у Першій світовій війні, вона пройшла й Волинню, беручи активні дії у Брусиловському прориві, за що отримала високу нагороду, проявивши мужність та самовідданість.

Народилася Антоніна Тихонівна 8 січня 1897 року у Вятській губернії в Росії у бідній селянській сімʼї. Там жінка закінчила церковно-приходську школу. Після смерті батьків Антоніна переїхала у місто Сарапул до старшої сестри, де почала працювати кравчинею.

У 1913 році вона виїхала в Баку і влаштувалася на роботу в булочну. Коли почалася Перша світова війна, то Антоніна твердо вирішила піти на фронт, попри будь-які перешкоди.

МАЙСТРИНЯ МАСКУВАННЯ

Колишня гендерна нерівність жінок та чоловіків зіграла злий жарт із дівчиною. Незважаючи на багатогоденні благання, її не хотіли брати на фронт, навіть добровольцем.

Тоді у ясній голові дівчини назрів хитрий план – перевтілитися в чоловіка.

Одягнувшись у куплену на ринку поношену солдатську форму, у вересні 1914-го Антоніна прийшла на призовний пункт, де записалася добровольцем під іменем Антон Тихонович Пальшин. Після проходження курсу військового навчання її, разом з іншими новобранцями, відправили на Кавказький фронт в одну з кавалерійських частин.

Воювала дівчина хоробро - неодноразово брала участь в кавалерійських атаках, окрім того, вона з-під вогню виносила поранених товаришів.

ПОДВИГ СЛАБКОЇ ЖІНКИ

Одного разу у бою під турецькою фортецею Гасанкала Антоніна, себто Антон, здійснила подвиг. Коли вбили командира ескадрону, вона сама повела бійців в атаку, тим самим навівши страх на ворогів та примусивши їх втікати. У цьому бою дівчину важко поранили та напівживу відправили у госпіталь. Там таємницю дівчини розкрили, а у полку дізналися, що хоробрий рядовий Антошка – дівчина.

На початку 1915-го року, після одужання, Антоніна Пальшина у свій полк не повернулася, боячись, що її відправлять додому, бо таємницю дівчини розкрили. Вона вирішила йти воювати на другий фронт. Однак на вокзалі в Баку, під час перевірки документів, її затримала поліція. Встановивши особу, дівчину доставили до сестри в Сарапул.

Здавалося, війна для неї закінчилася, проте допомога прийшла несподівано. Про подвиг дівчини дізналися в редакції місцевої газети «Прикамське життя». У замітці, опублікованій 7 лютого 1915 року, Пальшину порівнювали з її знаменитою землячкою кавалерист-дівицею Дуровою, яка теж, щоб воювати, переодяглась чоловіком.

Після цього випадку життя Тоні кардинально змінилося. Вона одразу ж стала знаменитістю Сарапульского повіту. На її честь місцеві промисловці і купці влаштовували банкети, а дочка Сарапульського градоначальника визначила Антоніну на курси сестер милосердя. Після їх завершення Антоніну відправили на Південно-Західний фронт до Львівського госпіталю.

Там вона самовіддано доглядала за пораненими і хворими, проте душа її хотіла боротися, самовіддано та на передовій, зі зброєю в руках.

Сама Пальшина згадує про свою роботу в госпіталі так: «Тут може всякий працювати... Все тягнуло мене, не знаю чому, до передової лінії, де йдуть бої, бʼє артилерія, де рвуться снаряди, спливають кровʼю солдати... Нестримно тягнуло на передову лінію, щоб бути разом з солдатами, разом в боях і окопах…».

І ось, одного разу їй усе ж таки випала нагода реалізувати свої наміри.

Під час її чергування помер молодий солдат. Дівчина одягла його обмундирування, коротко підстриглася і наступної ночі покинула госпіталь. Понад дві доби йшла вона в сторону незгасаючої артилерійської канонади і нарешті пристала до одного з обозів, які йшли на фронт.

Незабаром Антоніну перевели у 75-ий піхотний Севастопольський полк, однак секрет знову був розкритий, але з армії її не звільнили, оскільки командування встигло оцінити її сміливість і відвагу.

НАГОРОДА ЗНАЙШЛА ЇЇ НА ВОЛИНІ

Південно-західний фронт під командуванням генерала Олексія Брусилова повільно, але впевнено просувався вперед. Протягом перших трьох днів фронт на Луцькому напрямку був прорваний на 80 верст, намітився успіх на ділянках прориву армій і корпусів. Здавалося б, Ставка (рада військових керівників) повинна була підтримати такий оперативний успіх. Але початок наступу Західного фронту тимчасово відкладають, одночасно відмовляючи Брусилову у виділенні резервів і приказують продовжувати сковувати супротивника демонстративними боями. Тільки через десять днів Ставка стала перекидати резерви на Південно-Західний фронт, надавши йому право завдати головного удару. Так, з 4-го червня по 20-те вересня на фронті від Луцька до Чернівців росіяни почали масовий наступ.

Армія під командуванням Брусилова здійснила наступ по фронту в 550 км, глибина прориву дійшла до 120 км.

Восени 1915-го за штурм висоти на річці Бистриці Антоніна Пальшина отримала свої перші бойові нагороди. В наказі командувача 8-ю армією генерала Брусилова № 861 від 12 листопада 1915 року зазначалося, що Георгіївським хрестом IV ступеня і Георгіївською медаллю нагороджується «Антон Тихонов Пальшин (він же Антоніна Тихонівна Пальшіна) за проявлені у вересневих боях подвиги і хоробрість». Їй також присвоїли чин єфрейтора і призначили командиром відділення.

У бою під Чернівцями, після артилерійської підготовки, командир взводу встав, щоб підняти солдат в атаку, але тут же був убитий ворожою кулею. Пальшина перевʼязала пораненого, а потім сама піднялася на весь зріст і повела взвод в атаку. Бійці вибили противника з першої і другої ліній окопів і продовжували наступати.

Під час бойових дій Волинь зазнала великих матеріальних збитків і руйнувань. У Луцьку було вбито близько 50 цивільних, зруйновано кілька десятків будинків, пошкоджено розривами снарядів низку громадських споруд, будівель. Найбільше постраждав храм євангелістів (Кірха), в якій було знищено внутрішнє обладнання та органи храму.

У цей час Антоніна була важко поранена і прокинулася тільки на другий день в лазареті. За свій подвиг вона була Георгіївським хрестом III ступеня та Георгіївською медаллю. Вручати нагороди в польовий лазарет приїхав сам генерал від кавалерії Олексій Брусилов.

Генерал повідомив Антоніні, що підписав наказ про присвоєння їй наступний чин - молодшого унтер-офіцера. Однак повернутися в свій полк Пальшиній не довелось - поранення виявилося серйозним, і з польового лазарету її перевели доліковуватися у військовий госпіталь в Київ. Тут вона пробула до літа 1917 року, а у вересні Антоніна повернулася в Сарапул.

Незважаючи на важкі поранення, отримані на Першій світовій, голод й виснажливу роботу у воєнні та повоєнні роки, Антоніна Тихонівна завжди була міцна духом, вражаючи оточуючих невичерпним оптимізмом і життєлюбством.

Підготував Вадим Панафідін за матеріалами суспільно-політичного клубу «Всесвіт» Луцького педколеджу, та на основі свідчень історика Петра Шамринського.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---