Сергій Будимка: «Я повернувся до життя завдяки молитвам митрополита Ніфонта»

Сергій Будимка любить цей край та його людей, знає витоки власного роду з ХVIII століття. Його батько Федір – із невеличкого села Залюття, що на Старовижівщині, а все дитинство хлопця минуло поряд із дідусем та бабусею. Хоч народився та виріс у Москві, але вважає Україну другою Батьківщиною і любить приїздити будь-якої пори, незважаючи на політичні віяння. Далебі Сергій Федорович не зовсім проста людина, він художник-постановник на відомій кіностудії «Мосфільм», один із тих, хто творчо втілює на телебаченні найрейтинговіші проекти.

Про це йдеться у матеріалі щотижневика Волинські Новини №34.

ЧОГО НАВЧИВ ХУДОЖНИКА «МОСФІЛЬМ»? УСЬОГО

«Усе моє шкільне життя минуло на кіностудії «Мосфільм», – розповідає Сергій Будимка, з яким вдалося поспілкуватися під час його гостин у Залютті, – бо батьки працювали в «Держфільмофонді СРСР». Свого часу тато служив у Москві, тож після армії там і залишився, познайомився з мамою, вони одружилися і на світ з’явився я. Успішно закінчив художню школу. Коли запропонували поза конкурсом вступити до архітектурного інституту, а це був доволі перспективний виш, я, сміливий і безтурботний хлопчисько, випалив: «Не бажаю бути креслярем! Хочу бути художником!». І в сімнадцять років прийшов здобувати художній досвід на «Мосфільм».

Попри навчання у виші, найважливіші навички хлопець здобув саме на кіностудії.

«Усе, що вмію, чого досягнув, мене навчили на «Мосфільмі», – каже Сергій Будимка. – На той час там працювала ціла армія майстрів пензля – 36 художників. Серед них були й такі, що писали ікони із 1946 року, тож запозичувати досвід було в кого. Та якщо художник-постановник придумує декорації, то художник-живописець їх створює, а мені це було до снаги. Доводилося писати для фільмів ікони, декорації, переобладнувати будівлі так, скажімо, щоб сучасний будинок став старовинним, і навпаки. А що головне у нашій роботі? Щоб у твоє творіння повірила камера, а відтак – глядач».

Сергієві Федоровичу доводилося знімати майже на всіх провідних кіностудіях колишнього Радянського Союзу: в Ризі, Мінську, Ялті, Одесі, Баку, Вільнюсі... Багато працював зі знаним у творчих колах художником, вихідцем із Києва, Борисом Красновим. А ще Сергій Будимка знайомий із багатьма відомими кіноакторами. Особливо тепло згадує Олександра Абдулова, який зняв чимало фільмів і як кінорежисер.

«Правильний був чоловік, сміливий, неординарний. Правильний у всьому: в творчості, в житті, в стосунках із людьми, а ще – простий, відкритий. Пам’ятаю, приїхали ми в Єгипет на знімання фільму «Бременські музиканти». Розмістилися в пустелі. Усю кіношну групу покликали на обід. А ми з іншим художником-постановником мали розвантажити віз, призначений для знімань. Він був ігровий, фактурний. Абдулов сидів, дивився, як ми надриваємося, і не витримав, заходився допомагати, хоч піднімати важке йому за станом здоров’я було суворо заборонено».

ПРО ЗНАЙОМСТВО З ОСТАПОМ СТУПКОЮ ТА ВІДЧУТТЯ РАЮ

Художникові Сергію Будимці доводиться працювати й на телебаченні. «Великі перегони», «Жорстокі ігри», «Останній герой» – хто із сучасних глядачів не захоплювався цими телепередачами? Де тільки не довелося побувати за час знімань: Хорватія, Чорногорія, Південно-Африканська Республіка, Аргентина, Колумбія, Панама, Китай, Німеччина...

«Не відвідував лише США та Австралію, – каже Сергій Федорович. – Незрівнянно вразив Шанхай з його висотками, освітленням та квітами, де ми з Борисом Красновим працювали над «Експо-2010». З ним оформляли й чемпіонат з легкої атлетики у Греції. На зніманнях у Панамі взагалі не покидало відчуття раю: всюди на острові шикарні вілли, а посередині – хатинка на курячих ніжках, з неї драбиною спускається чорношкірий чоловік в обшарпаному одязі. Він бідний, але дуже задоволений життям. Ще б пак: тепло, зимового вбрання не треба, простягнув руку – кокос, банан...»

Під час знімань «Останнього героя» у Панамі художник близько познайомився з Остапом Ступкою. Відразу порозумілися.

«Жили на островах. Українців там працювало приблизно відсотків 10-15, – згадує. – У вільний від знімань час відпочивали, випивали по сто грамів, без цього в творчих колах не буває».

Сергій Будимка розповідає, як йому довелося досліджувати походження свого прізвища.

«У Сербії мене чомусь вважають своїм, – каже він. – Люди дивувалися, коли я це заперечував. Саме там довідався, що на південному заході країни є містечко Будимка, тут розташований завод із цією ж назвою, а ще є такий сорт груш. Хоча людей із подібним прізвищем у Сербії не зустрічав. Дещо пізніше моя старша сестра Ольга розповіла, що читала, нібито на теперішній Старовижівщині в давнину стояв сербський полк, тож, можливо, так і з’явилося наше прізвище».

ПИСАТИ ІКОНИ БЛАГОСЛОВИВ ІЄРОМОНАХ НІФОНТ

Після армії Сергій Будимка вчергове приїхав на Волинь і навідав митрополита Ніфонта. Тоді владика був ще в сані ієромонаха, він як духівник благословив хлопця писати ікони.

«Мій батько був хорошим столяром, умів підбирати для образів дошку, «діди» з «Мосфільму» багато чого навчили, – розповідає художник. – Та й самому було дуже цікаво це робити. Свої роботи дарував родичам, знайомим. Роздивлявся образи, коли батюшка сказав: «Вибери, Сергію, собі, що приглянулося».

Увагу хлопця прикувало зображення Спаса Нерукотворного. Це була явно не рубльовська школа, вирішив про себе, а якийсь модерн. У думках обурився з такого стилю, забрав ікону і вирішив «переписати».

«Коли завершив роботу, дійшов висновку, що вийшло не так, як хотів, у образі не виявилося тієї родзинки, яку мав намір передати, – згадує майстер. – Тому ікону не освячував, подарував старшій сестрі Ользі на день народження. Вона образ і освятила».

У кінці 1999 року Сергій Будимка потрапив у страшну аварію. Три тижні лежав у комі. Чотири місяці його буквально витягували з того світу. Довелося заново згадувати навіть букви абетки, вчитися читати. За його одужання молилися не лише родичі в Україні, а й митрополит Волинський і Луцький Ніфонт.

«Завдяки їм я й повернувся до життя, – каже Сергій Федорович. – Сестра Оля в той час повезла написаного моєю рукою «Спаса Нерукотворного» в Підмосков’я до бабусі, у якої в оселі мироточили всі ікони. Коли образ повернувся додому, я приїхав до сестри. «Дивись, твоя ікона замироточила», – сказала Ольга. Від здивування я онімів. Олійно-живописна ікона була зовсім іншою, під дією мира вона змінила колір: зверху стала золотистою, посередині – з такими ж оранжевими вкрапленнями, а знизу бронза позеленіла».

НЕ АНДРІЙ РУБЛЬОВ... А ХТО?

Сергій Будимка згадує про ще одну зустріч, яка залишила незабутній слід у його житті. Після хвороби він поїхав до сестри, бо Ольга хотіла, щоб брат познайомився з одним зі старців Псково-Печерської Лаври. Він ще добре не міг самостійно пересуватися, тож Сергія підтримували попід руки родичі.

«Вийшли з автомобіля, у дворі я помітив маленького згорбленого старенького років під сто. Його погляд був звернений у мій бік, – каже художник. – Коли наблизився до старця, він поцілував мою мироточиву ікону, пронизав, як рентгеном, усю мою постать і ніби прочитав мої думки: «Ти думаєш, Сергію, що ти Андрій Рубльов? Ти ніхто! Просто тобі погано і Він (тицьнув пальцем у небо) тобі допомагає». На той час у мене було написано близько 30 ікон. Звісно, я не міг претендувати на рівень згадуваного великого іконописця, важливіше було усвідомити інше – хто мені допоміг і задля чого я вижив».

Не кожному вдається досягнути висот Андрія Рубльова, але кожен іконописець волів би ним бути. Мій же співрозмовник прагне залишатися собою і не розпорошувати свій талант. Навіть на ці гостини він привіз на подарунки в Україну три образи: преподобного Сергія Радонезького чудотворця, святих страстотерпців Бориса та Гліба й святого великомученика Георгія Побідоносця. Нехай тішать родичів, які моляться за мир у нашій державі.

Наталія ЛЕГКА, Старовижівський район

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---