Семирічний волинянин разом з мамою вишиває бісером ікони

Вишивка – одне з найпоширеніших видів рукоділля на Україні. Традиція прикрашати одяг різними вишиваними візерунками веде свій початок з давнини. Проте з середини ХVІІ століття з’явилася традиція прикрашати речі, створювати картини з допомогою кольорового скляного бісеру, який отримав назву «стеклярус». Вишивка бісером – одна з найпопулярніших на сьогодні і найбільш складних технік, якою захоплюються дорослі і діти.

Інна Окуневич з села Сокіл Рожищенського району захопилася вишивкою бісером близько трьох років тому. І поштовхом до цього став випадок. Коли старший син Дмитро був у лікарні прикутим до ліжка, подружки принесли йому бісер та ікону святого Миколая і запропонували спробувати вишивати, аби швидше минав час. Дмитру ця ідея не прийшлася до душі, а Інна Миколаївна вирішила таки спробувати вишити ікону. Вечорами стібок за стібком нанизувала кольорові намистинки, опановувала невідому для себе досі техніку. А коли через певний час образ святого Миколая ніби ожив на тканині, бо вдало підібрані кольори надзвичайно красиво вигравали на світлі, жінці знову захотілося творити.

Коли мама бралася за вишивання, за нею уважно спостерігав наймолодший син Артем. А якось семирічний хлопчик й собі виявив бажання взяти голку до рук.

«Артем у нас беручкий до всього, і по господарству допомагає, і спортом займається, щовечора бігає на шкільному стадіоні, дуже любить футбол. А ще робить гарні паперові картинки у техніці квілінг. Проте відразу я думала, що синові не вистачить терпіння та скрупульозності, аби займатися вишивкою бісером. Тому для початку купила йому невеличку картинку із звірятами», - розповідає Інна Миколаївна.
Мистецтво вишивки бісером – заняття дуже копітке. Необхідно володіти надзвичайною наполегливістю та ретельністю, щоб не кинути розпочату справу. І другокласнику Артему Окуневичу це гарно вдається, адже після першої пробної картинки він вишив невеликий образ, а зараз працює над великою іконою улюбленого святого всієї дітвори – щедрого Миколая.

У кімнаті Артема привертають увагу образи Ісуса Христа та Матері Божої. Запримітивши моє захоплення, хлопчик зазначає: «Це мама вишила». Ще ж в арсеналі творінь Інни Миколаївни ікони Казанської Богоматері, Семистрільна, святих Лідії та Ольги. Кілька робіт жінка подарувала своїм рідним, а одна з ікон навіть поїхала за кордон.

Готуючись до фотографії, Артем з гордістю одягнув мамину вишиванку в червоно-чорних тонах та розповів, що такі веселково розшиті національні сорочки-обереги Інна Миколаївна повишивала і братам, і в дарунок племінникам. А пізніше жінка показала сукню з надзвичайно красивим квітковим візерунком, яку вишила для коханої дівчини старшого сина. Від квітучих ніжних лілій та блакитного барвінку годі було відвести погляд.
Доки ми розмовляли про незвичне як для хлопчика захоплення вишивкою, бабуся Ліда констатувала: «Він у нас дуже творчий хлопчик» і почала наспівувати українську пісню, а Артем вдало підбирав на слух ноти та підігрував бабусі на акордеоні.

«Хочемо віддати його до музичної школи на наступний рік, - зізналася Інна Миколаївна, - бо дуже вже хоче навчитися грати на музичному інструменті».

А наразі у вільний час Артем разом з мамою удосконалює свій інший талант – вишивання бісером. Це спільне хобі приносить їм не тільки радість, а й естетичну красу в оселю.

Тетяна Боярин

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---