Семирічний волинянин мріє стати на ноги та отримати «Оскар»

Семирічний ковельчанин Володя Рубіновський щодня гартує себе фізично і намагається здолати хворобу — дитячий церебральний параліч, яка докучає йому з народження.

Мама хлопчика самотужки піклується про п'ятьох своїх дітей і вірить: світ не без добрих людей. І саме з їхньою допомогою мрія її найменшого сина таки здійсниться, - інформує «Телевізійний центр Ковель».

Хлопчик тягнеться до книг і старанно виводить літери в учнівському зошиті. Єдине, що йому поки що не під силу — ходити самотужки.

«Він родився передчасно. Були пологи на 28 тижні. І Вова родився у нас з ДЦП. Довгий час ми його лікували так: що нам призначали лікарі — ми все приймали. Потрохи в нас були й результати на покращення... Він уже ходить з ходунцями, на колінцях. Займається в першому класі і ним задоволені вчителі. Головне зараз — стати на ніжки... Коли в школі перерва — ми сидимо на стільчику. Але дітки дуже позитивні, спілкуються з ним. У нас там навіть кохана дівчина в школі є... Все — як у всіх!» , - розповідає мама Руслана Рубіновська.

Попри хворобу, Володя гартує себе фізично. І вірить, що колись, услід за Ді Капріо, зможе піднятися на сцену і тримати в руках заповітну статуетку «Оскара». А в його творчому доробку вже є й пісня до фільму про головне у житті — кохання: «Эта любовь — иногда такая тварь... Эта любовь — иногда такое... Ну — така от пісня...!»

Книги і телевізор — найкращі «друзі» хлопчика. Можливо, тому серед його улюблених шкільних предметів — хімія, секрети якої ще невідомі його ровесникам.

«Ну, бо на хімії можна щось нахімічити... Я навіть знаю, що якщо поєднати воду, оцет і соду, то буде шипіти. Я збираюся влітку тестувати це на бальонах... Там буде лимонна кислота для посилення ефекту...», - говорить хворий на ДЦП Володя Рубіновський.

Найстарший син у родині Рубіновських уже більше року на передовій АТО. Разом з мамою нові для себе географічні назви на сході України засвоює і маленький Володя.

«Я вже тепер знаю, де Авдіївка, Піски, де Водяне, Зайцево... Все життя не знала — а тепер знаю, хоч не хотіла би знати...Зараз його відпустили на кілька днів додому, бо його дружина має народжквати. Так що ми ждемо АТОвську дитинку...», - каже Руслана Рубіновська.

Після того, як чоловік пані Руслани покинув сім'ю, усі клопоти про п'ятьох дітей лягли на її жіночі плечі. На долю вона не нарікає. Єдине, що їй не під силу самотужки — поставити на ноги Володю.

«За індивідуальною програмою держава нам тільки представляє санаторій в Дачному. Але санаторій не дає того лікування, що може дати спеціалізована клініка. А про міжнародну клініку відновної медицини лікаря Козявкіна ми чули давно. Але я розуміла, що фінансово це мені не під силу. Але потім доля, Бог звів мене з Катериною Кухаренко. Вона надихнула мене, зробила дуже гарний допис у Фейсбук. І багато людей відгукнулося...», - розповідає мама.

Ковельчанка Катерина Кухаренко знайшла себе у волонтерстві. Допомагає родинам учасників АТО. Каже: коли дізналася про історію родини Рубіновських, не могла залишатись байдужою.

«Дуже багато людей відгукнулося. Посилки присилали, з книжками. З одежею. Почали збирати кошти, бо я навіть не виставляла про гроші не йшлася мова. Але підказали люди, що є спеціалізована клініка — це всі мої друзі по Фейсбуку. Порадили. І я приїхала до Руслани. Взнала її дані. Ми зібрали майже 20 тисяч. Цього було достатньо, здавалось би. Але, так як ціни дуже ростуть, ми сьогодні розуміємо, що там не вистачає ще десь до 10 тисяч. І це ми зберемо. Але це перший етап тільки. Ще треба буде три так точно таких етапи. Але він реально почне ходити... Це видно, бо динаміка дуже гарна. Отаке дитя розумне... І Руслана — дуже славна жінка... Є перспектива в цієї сім'ї. Ну прикро: вийшло так, що батько їх покинув. Але ми, люди, не повинні їх кинути. Ми повинні їм допомогти...», - говорить волонтер Катерина Кухаренко.

Оптимізм Катерини Кухаренко додає сил і пані Руслані. Жінка вірить: світ не без добрих людей. І саме вони допоможуть втілити мрію її хворого сина.

«Ми збираємо гроші. Але просто я реально не можу осилити цю суму. Бо фінансової підтримки як такої ми не маємо... Завдяки Каті я вірю, що світ не без добрих людей. Це - медична картка Вови, що він є дитиною-інвалідом. А це - лист з клініки лікаря Козявкіна, що вони готові взяти нас на лікування. І про те, що в нас є всі характеристики для того, щоб повністю відновитися», - каже мама Руслана Рубіновська.

Долаючи біль та втому, Володя щодня тренується ходити. Він знає, що робить це для себе. І для того, аби на обличчі мами нарешті засяяла посмішка щастя...

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---