Розкачаємо наш Луцьк, – Ельвіра Яцута про «Фронтеру», літературний тур і амбітні плани

«Сьогодні, коли ми бачимо, як у політичних колах тривають різні протистояння, єдине, чим можна налагодити розмову, – це через культуру», – переконана засновниця літературного фестивалю «Фронтера», директорка видавництва «Синя папка», менеджерка відомого письменника Макса Кідрука та очільниця громадської організації «Мистецьке об’єднання «стендаЛь» Ельвіра Яцута.

Нагода поспілкуватися з нею Інформаційному агентству Волинські Новини випала напередодні старту в Луцьку першого Міжнародного літературного фестивалю, який триватиме в нашому місті 17–18 листопада.

Ельвіра, яка щойно повернулася з всеукраїнського туру на підтримку нової книги Макса Кідрука, розповіла про важливість літературного просвітництва, видавничу діяльність, труднощі, з якими стикається в роботі, співпрацю з іноземними авторами та амбітні плани. Також вона поділилася цікавинками майбутнього літературного фестивалю «Фронтера».

ЛІТЕРАТУРНИЙ ТУР І МАКС КІДРУК

Ти тільки повернулася з туру українськими містами з презентацією нової книги Макса Кідрука. Як пройшло?

Тур розпочався 24 вересня з Києва і триває досі. Останній виступ відбудеться під час фестивалю «Фронтера». Це другий масштабний тур у Кідрука, який ми організовуємо. Минулого року було 100 міст НОІМ (книга «Не озирайся і мовчи», – ВН). Цього року – 101 місто ДНБ («Де немає Бога», – ВН). Але насправді міст трошки менше, близько 80. Тур триває два місяці, але вже можна говорити про певний ефект. Цього року ми бачимо приріст на рівні 20–30 %. Це стосується як кількості людей, які приходять на презентації, так і числа проданих книг. Якщо минулого року ми приїжджали в районні центри, аби знайомити їх із Кідруком, якого там, на жаль, не знали, то зараз нас уже зустрічали як добрих друзів. Наприклад, у Вараші (Рівненська область, – ВН) ми продали 115 книг. Це більше, ніж у Києві, де купили 99 книжок. І таких містечок було вдосталь: ми приїздили і бачили, що є аудиторія, яка читає, що люди готові співпрацювати. Тож ми вже ведемо розмови щодо організації туру у 2019 році.Буде третій тур? Кідрук встигне написати нову книгу?

Так, звісно (сміється, – ВН). Він зараз працює над книжкою «Доки світло не згасне назавжди». Певною мірою ця книга буде зовсім новою для Кідрука, тому що він хоче зробити її з доповненою реальністю. Що мається на увазі? Є сюжет, жанрово схожий до «Не озирайся і мовчи», але ця історія буде про старшокласників і їхні проблеми. Але, знову ж таки, ця книга буде не тільки для підлітків, а для всіх вікових груп. До неї буде розроблений спеціальний додаток із чатом, чатом-ботом, наприклад, аби поспілкуватися з якимось створінням із книги. Також будуть схеми, карти… Так, дія книги відбувається в Рівному й завдяки додатку можна буде поблукати вуличками міста, щоби краще зрозуміти героїв. Зараз ми якраз ведемо перемовини з розробниками додатку, але спершу Кідрук має написати книгу (сміється, – ВН).Як виникла ця ідея?

Минулого року ми були в одному з містечок на заході країни з презентацією, на яку привели десь із 200 школярів. І Кідрук розповідав свої легендарні історії про гепардів, Намібію, «Не озирайся і мовчи», інші свої книжки. Вони залипли, годину і двадцять хвилин слухали все, що він розказував, а потім, після закінчення офіційної частини презентації, встали і, як каже Кідрук, вийшли на хр*н (сміється, – ВН).

Зважаючи на організаторський момент, для нас це повний провал, тому що ми витратили час і гроші для того, аби приїхати, натомість не отримали ніякого фідбеку. Тоді ми почали говорити про те, що, оскільки ця публіка сидить у смартфонах, то, можливо, і книга має до неї прийти через смартфон. Може, ми знову повернемося до тих 200 дітисьок, але таки змусимо їх читати Кідрука (усміхається, – ВН).

Які незвичні пропозиції тобі як менеджерці молодого відомого українського автора надходили під час презентацій?

На жаль, нічого подібного не було (сміється, – ВН). Немає можливості. Коли ми приїжджаємо до якогось міста, то перебуваємо там годину: Макс залітає, налаштовує свій комп’ютер, відпрацьовує виокремлений час і успішно вилітає в наступне місто.Тур проходить різними містами України. Чи різниться глядацьке сприйняття презентацій, творчості українського автора загалом залежно від регіону?

Це звучатиме трошки шовіністично, але насправді на Західній Україні значно легше: тут більше читачів, більше розуміння того, що це приїжджає автор, що це презентація книги. Звісно, є проблемні міста… У цілому цього року простіше. Минулоріч ми приїздили в міста, де про Кідрука не чули, для тамтешньої публіки це було вдивовижу й не завжди місцеві організатори старалися підготувати якісну презентацію. Потім, коли ми приїхали й вони зрозуміли, що Кідрук класний і цікаво розповідає, то, звісно, почали дзвонити, аби домовитися про наступний захід. Зрозуміло, що з окремих причин цьогорічний тур зменшився, наприклад, деякі міста ми відсіяли, адже помітили, що тамтешні організатори не зацікавлені в проведенні презентації. Ми не хочемо, аби до нас привели три школи для масовки, ми не відпрацьовуємо презентації. Нам потрібні люди, які справді читають. До прикладу, шикарний захід був минулого року в містечку Долині з населенням у 20 тисяч, що на Івано-Франківщині. Там до нас прийшли учні, які розгребли всі книжки.

У нас часто запитують, чому ми цього року оминули Чернігів і Запоріжжя. Все пов’язано з тим, що фінансово це дуже складно, адже ми не маємо спонсорів, які підтримують тур, а їздимо за рахунок того, що продаємо квитки і книжки.Ще один момент: Східна Україна – це все-таки в основному благодійність. Умовно те, що заробляємо на Заході, ми проїдаємо й проїжджаємо на Сході. В обласних центрах, таких, як Харків, Суми, Миколаїв, Одеса, все гарно. Звісно, людей менше, але ми розуміємо, що до нас прийде адекватна публіка, яка придбала квитки. В маленьких містечках Східної України дуже тяжко. Туди треба їздити для того, щоби пробити бар’єр нерозуміння. Люди просто не усвідомлюють, для чого ми туди їдемо з україномовною книжкою, чому це потрібно автору, тобто момент підозрюваності зашкалює. Але їздити потрібно, і необхідно, щоби їздив не лише Кідрук.

І МІЖНАРОДНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «ФРОНТЕРА»

Минулого року в Луцьку був Meridian, цьогоріч очікуємо на «Фронтеру». У чому відмінність?

Це два зовсім різні фестивалі. Meridian – це вже готова концепція, це поетичний фестиваль, який передбачає сентимент до певного регіону від інших країн. У випадку Чернівців йдеться про Німеччину, а у випадку Луцька це мали би бути Польща, Литва, Білорусь, тобто країни, письменники з яких минулого року брали участь у фестивалі. У «Фронтері» ми викидаємо цей географічний принцип. Звісно, цього року ми частково задіяли згадані країни, враховуючи те, що минулоріч налагодили з ними співпрацю. Наприклад, у 2017 році нам не вдалося привезти до Луцька авторів із Латвії, а цьогоріч Маріс Салейс долучиться до фестивалю.

Також «Фронтера» не має жанрового обмеження. Meridian працює з меридіанівськими авторами, а в нас є багато інших класних літературних проектів, які я хочу показувати в Луцьку. Щороку ми братимемо нові країни. Цього року ми презентуємо Польщу, Білорусь, Латвію, а наступного року, скоріш за все, це будуть Хорватія та Словенія. Таким чином ми зможемо показати в Луцьку ті країни, література яких тут ніколи не була представлена.Тобто фестиваль буде щорічним?

Так. Щороку ми братимемо й різні жанри мистецтва, адже хочемо показувати, як література взаємодіє з візуальним мистецтвом, театром, музикою. Частково цього року ми пробуємо це робити й далі в цьому напрямку рухатимемося. Обов’язково буде дитяча сцена, тому що цього не вистачало під час Meridian. У Луцьку реально не вистачає цікавих культурних, літературних заходів для дітей, аби привчати їх читати. Цього року ми вже передбачили дитячу програму, аби дітки, граючись, знайомилися з книжкою.

Чому «Фронтера»?

Інколи я запитую в себе, чи бува не сама вигадала це слово (сміється, – ВН). Насправді, ні. І фронтера – це не тільки модель Опеля чи марка вина. Цей термін присутній у багатьох мовах і означає не кордон чи межу, а територію, яка знаходиться поблизу кордону, це та територія, яка зазнає сильних впливів із обох боків. Саме цей симбіоз і взаємодію ми й хочемо показати. Сьогодні, коли ми бачимо, як у політичних колах тривають різні протистояння, єдине, чим можна налагодити розмову, – це через культуру.Ще однією відмінністю між «Фронтерою» та Meridian, як на мене, є наявність передфестивальних заходів, зокрема лекцій.

Так. Ідея лекторіїв існувала ще від початку заснування Мистецького об’єднання «Стендаль». З українськими письменниками ще більш-менш зрозуміло, бо ми зі школи, університету знаємо, як розвивалася література в Україні й простежуємо певні тенденції. Натомість, коли минулого року на фестивалі ми презентували авторів із Польщі, Ізраїлю, Литви, про них практично нічого не знали. Тобто вони приїхали, їх послухали, на них подивилися, але не зрозуміли. Тому цього року, продумуючи ідею «Фронтери», ми усвідомили, що не можемо далі ігнорувати освітній фактор. Під час цих лекцій ми якраз і намагалися підготувати людей, показати їм, якою була література в Польщі, Білорусі, Латвії протягом крайнього століття – від кінця Першої світової війни і до сьогодні.

Я дуже хвилювалася, як ці лекторії відбуватимуться, як їх сприймуть у Луцьку, тому що не в багатьох містах є щось подібне, окрім, наприклад, Києва з лекціями Євгена Стасіневича. Але я вважаю, що цей лекторій нам вдався і ми обов’язково наступного року продовжуватимемо його робити.Уже відома програма фестивалю. Які з заходів порадиш відвідати?

Слем Павла Коробчука та Артема Полежаки (сміється, – ВН). Це єдиний захід, який відбудеться 16 листопада. Було заявлено, що фестиваль триватиме 17–18 листопада, але ми вирішили влаштувати захід для розігріву, аби розкачати в п’ятничний вечір наш Луцьк. І Павло, і Артем – чемпіони поетичного слему в Україні, переможці багатьох міжнародних турнірів. Чесно, я сама навіть не уявляю, наскільки це буде круто. Мені шкода, що, скоріш за все, я на нього не потраплю, тому що в цей час у нас будуть останні приготування до фестивалю.

Безпосередньо під час «Фронтери» я пораджу оцінити виставу «Емі Вайнхауз. Тіло та душа» за участі Павла Коробчука та гурту The Velvet Sun, музично-поетичний вечір автора з Білорусі Уладзя Лянкевича, музичний виступ Христини Халімонової, музично-поетичний перформанс за віршами Мар’яни Савки «У саду зізнань». Ну, і звичайно, Оксана Забужко, Андрій Любка, Макс Кідрук – це must have. Окрім того, на мою думку, варто піти на зустріч із Віолеттою Ґжеґожевською – це авторка з Польщі, яка входить до шорт-листа Букера. Ще 2011 року українською був перекладений її роман «Недозрілі». Вона погодилася приїхати до Луцька й заради цього навіть перенесла виступ у Голландії.

Як це вдалося?

Довгими вмовляннями, листами. Андрій Любка перекладатиме її вірші. На жаль, ми не зможемо представити прозу авторки, але вона зачитає свої поетичні твори, а далі з нею відбудеться розмова, яку модеруватиме Олександр Бойченко.

І звісно, ще однією родзинкою фестивалю, як на мене, буде зустріч із Олександром Бойченком. Це теж must have. Усі знають, який він крутий. Однак цього року я не ризикну його модерувати і передам це благе діло в руки Андрія Любки (сміється, – ВН).Ти перерахувала дуже багато культових імен, зокрема й іноземних. Наскільки складно було налагодити співпрацю й запросити цих авторів до Луцька?

В основному це вдається завдяки тому, що є автори з України, з якими ми налагодили контакти. Так, Олександр Бойченко та Андрій Любка написали іноземним письменникам із неофіційним запрошенням приїхати до Луцька. Коли такі люди рекомендують твій фестиваль, це своєрідне свідчення для авторів із закордону про те, що напевно варто приїхати. Дуже складно було з Марісом Салейсом. Там взагалі була унікальна історія: ми запросили його на початку весни за посередництвом Спілки письменників Латвії, і все ніби було гаразд, а потім мені прийшов лист від проектного менеджера спілки про те, що Салейса запросили на Форум видавців у Львові й він сплутав ці два заходи. Пізніше я сконтактувала з літературознавцем, перекладачем латвійських авторів Юрком Садловським, і ми в дві руки вмовляли Маріса Салейса приїхати. Нам це врешті вдалося.

І днями Маріс запитував у мене у Facebook про те, чи є в Луцьку аптека (сміється, – ВН).

Знову ж таки, нагадаю про одне з найважливіших завдань «Фронтери» – знайомство з Луцьком. Так, для цієї людини Луцьк – абсолютно невідоме місто. І коли він приїде до нас і йому тут сподобається, це означатиме, що в Латвії будуть люди, які про нас знатимуть, і ми з’являтимемося в інформаційному просторі як місто, де відбувається інтелектуальна подія.РЕАНІМАЦІЯ «СИНЬОЇ ПАПКИ»

Над чим зараз працює видавництво «Синя папка»?

Як казав Кідрук, твоє видавництво перебуває в стадії ембріона. Я визнаю, що минулого року запуск «Синьої папки» був фальстартом. Ми не впоралися, адже минулоріч робили перший великий проект – фестиваль Meridian Lutsk – і відправилися в масштабний тур із книгою Кідрука. Ми мали класну ідею зі співпрацею з організацією «Імаго» щодо пластилінових ілюстрацій для «Айхо» Орести Осійчук, але для того, аби це запрацювало, потрібно було створювати щось на кшталт доповненої реальності. Зробити це поки фінансової можливості немає.

На початках «Синьої папки» в мене був партнер, який забезпечував фінансову сторону діяльності видавництва, я ж контролювала внутрішньо-редакційну роботу. Але вкінці минулого року ми домовилися про те, що припиняємо співпрацю. І 2018 рік для мене почався з розуміння того, що «Синю папку» я буду реанімувати вже власними силами.

Ми розмовляли також із Леонідом Тивонюком (аніматор, керівник «Імаго», – ВН) про те, що ідея з пластиліновою ліпкою поки неможлива для втілення. Тож знайшли ілюстраторку Христину Максименко, яка зараз працює над оформленням першої частини серії книг про пригоди Айхо. Фактично на цей рік ми призупинили діяльність «Синьої папки» для того, щоб перезапустити книгу Орести Осійчук у новому стилі.

Я планую, що весною 2019 року вийде нова книга Орести, а восени – Кідрука. І будуть два великих тури.Ореста Осійчук також відправиться в тур?

Так, адже тур – це найкраща промоція. Звісно, є багато інших факторів, але безпосереднє спілкування з читачем працює якнайкраще. До того ж, Ореста прекрасно працює з аудиторією, зокрема з дитячою публікою.

Які ще плани маєш після закінчення «Фронтери»?

Є річ, яка мені страшно боліла в плані книг і промоції Луцька, – це те, що в нас немає якісної краєзнавчої літератури. Загалом, коли говориш про краєзнавчу літературу, то уявляєш величезні стелажі в бібліотеках, заставлені фотоальбомами, які нікому нецікаві. Тож із наступного року ми розпочнемо в рамках діяльності «Синьої папки» роботу над серією подарункових книг про Луцьк. Із краєзнавцем Олександром Котисом у 2019 році ми хочемо підготувати першу книгу, присвячену архітектурі Луцька доби модернізму. А дизайнером видання виступить Кирило Ткачов (відомий шрифтовий дизайнер, – ВН). І до цієї книги як промоційне доповнення ми хочемо розробити візуалку, аби це було цікаво показати не тільки в Луцьку, а й, наприклад, на Книжковому арсеналі чи Форумі видавців.

Ще один проект «Синьої папки», над яким ми працюємо разом із Максом Кідруком, – це видання перекладної науково-популярної літератури. Так, ми хочемо розпочати видавати в Україні хардову науково-популярну літературу. Це ідея 2020 року, тому що 2019 рік уже розпланований повністю (усміхається, – ВН).Ти і менеджерка письменника, і директорка видавництва, і голова громадської організації, і засновниця літературного фестивалю. Як усе встигаєш? Що тебе мотивує?

Звісно, бувають кризові моменти. До прикладу, орієнтовно за два тижні до початку туру я на хвилину уявила, що закриваю «стендаЛь», і це привело мене в такий жах… Це велика частина мене, від якої просто неможливо відмовитися. Тут питання не в п’яти роках витраченого часу – ти просто не можеш відмовитися від своєї мрії й знаходиш у собі сили рухатися вперед, адже тобі це подобається. До того ж є люди, які так само цим горять і яких ти не можеш підвести.

Спілкувалася Ольга Шершень

Фото Олександра Зелінського

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---