Про забутого визволителя луцького неба

Він не був Героєм Радянського Союзу, котрий овіяв себе славою особистих перемог. Але він був тим талановитим командиром, під командуванням якого ввірене йому авіаційне з'єднання очистило луцьке небо від нацистів всього за один день. Проте сам Герой трагічно загинув на бойовому посту. Саме за це блискавичне звільнення обласного центру Волині його удостоїли високої честі бути похованим в одному ряду з Героями Радянського Союзу.

Про Героя-комдива, незаслужено відведеного в тінь свого легендарного командира – чергова публікація рубрики «Волинь не забуває»

219-а Ченстоховська орденів Суворова і Кутузова ІІ ступеня бомбардувальна авіаційна дивізія 2-ї повітряної армії

219-у авіадивізію сформували 22-го травня 1942 року у складі 9-ї повітряної армії. Але незадовго до початку Львівсько-Сандомирської наступальної операції її перепідпорядкували 2-й повітряній армії під командуванням генерал-лейтенанта Степана Якимовича Красовського, легендарного маршала, Героя Радянського Союзу. На той момент дивізією командував уродженець села Курилово Черевковського району Архангельської області Росії, генерал-майор Іван Терентійович Батигін.

В архівах про нього міститься дуже скупа інформація, знайдене лише одне фото за життя. Невідома навіть точна дата його народження, лише рік. Як і багато інших вищих командирів того часу, на початок Великої Вітчизняної Війни він вже мав бойовий досвід, отриманий у радянсько-фінській кампанії. До неї він був льотчиком-інструктором у легендарній Борисоглібській Військовій Авіаційній Школі Льотчиків, в якій свого часу навчався сам Валерій Павлович Чкалов. До слова, Іван Терентійович був випускником цієї школи 1928 року.

В книзі мемуарів льотчика-винищувача, Героя Радянського Союзу Вікентія Павловича Карповича «На «Ишаках» и «МиГах»! 16-й гвардейский в начале войны» в розділі «Борисоглебское военное авиаучилище» містяться деякі згадки про Івана Терентійовича. Адже Карпович, будучи курсантом у Борисоглібську, літав у навчальній ескадрильї, якою в той час командував Батигін.


"5 января 1938 года нам был объявлен приказ о зачислении нас курсантами военного авиационного училища летчиков и распределении по подразделениям. Я попал во 2-й отряд 3-й эскадрильи, которой командовал майор Иван Терентьевич Батыгин."

"Сроки обучения сжаты и ограниченны. Дальнейшие полеты были организованы в лагерях в населенном пункте Танциреи, где разместилась наша эскадрилья майора Батыгина с двумя отрядами."



Напередодні війни Івана Терентійовича відправили для продовження служби у бойове з'єднання ВПС - 45-у змішану авіаційну дивізію, на посаду її командира. А 28-го травня 1943 року Батигін призначається командиром 219-ї бомбардувальної авіадивізії.

Ця дивізія під його командуванням брала участь у звільненні України, зокрема її західної частини, від нацистів у складі 2-ї повітряної армії. Основні удари армії були сконцентровані на львівському напрямку. Але саме 219-а авіадивізія завдавала удари по з'єднаннях Вермахту на півдні Волині, зокрема в Луцьку. І саме завдяки героїчним діям підрозділів цієї дивізії, Луцьк звільнили від нацистів всього за один день. І саме волинська земля стала пухом трагічно загиблому комдиву Батигіну.

8-го червня 1944 року бомбардувальники Люфтваффе здійснили наліт на один з польових аеродромів 219-ї дивізії. Там на той момент дислокувався її штаб, де знаходився командний склад дивізії, зокрема і Іван Терентійович. Декілька німецьких бомб розірвались поруч з будівлею штабу. Осколки цих бомб вибили вікно і важко поранили Батигіна. Комдив негайно був евакуйований до найближчого військового шпиталю. Але поранення виявились надто важкими. Дорогою Іван Терентійович помер.

За вагомий вклад у звільнення Луцька прийняли рішення поховати генерала Батигіна саме в обласному центрі. Він спочиває на Меморіальному Комплексі Вічної Слави по проспекту Перемоги. І не просто на меморіалі серед рядових вояків, - а на Алеї Героїв Радянського Союзу біля монумента Пораненому Солдату, хоча Героєм Радянського Союзу він не був. Над його могилою встановлена відповідна могильна плита.


Ім'я Івана Терентійовича Батигіна ще раз згадали на території України зовсім нещодавно, у 2013 році. І згадане воно з зовсім неочікуваної сторони. В травні 2013 року в Сімферополі відбулась прем'єра художнього фільму "Хайтарма". Це була перша в історії вітчизняного кіно стрічка про депортацію Сталіним кримських татар в Узбекістан у 1944 році. Генеральний Консул Росії в Автономній Республіці Крим Володимир Андрєєв прокоментував стрічку, очевидно, підтримуючи дії Сталіна. Цим він викликав велике обурення серед кримських татар. В результаті МЗС Росії визнало слова Консула "некоректними", а сам він зі скандалом був відправлений у відставку. Напередодні від'їзду Андрєєва до Росії журналіст газети "Комсомольская Правда" Галина Сапожнікова спробувала взяти в нього інтерв'ю. Екс-Консул відмовився, але дозволив журналістці записати три речення. Далі згадує сама Галина Сапожнікова:

"Он был сух и до ужаса немногословен - этот сжатый, как пружина, человек в костюме и галстуке, за спиной которого маячил российский флаг. Письменный стол был уже почти пуст - лишь стопка бумаг, оставленных на последние часы работы, и пара пластмассовых солдатиков в качестве амулетов. Впрочем, удачи они ему не принесли - генконсул Российской Федерации в Крыму Владимир Андреев уезжал из командировки со скандалом и потому давать интервью отказался. Записать разрешил ровно три предложения: «Мой дед, Батыгин Иван Терентьевич, был генералом авиации и погиб под Луцком. Бабушка, капитан авиации, тоже летала, и была «ночной ведьмой». Потому для моего поколения это табу - помириться с кем-то при жизни». Прозвучало это как приговор. Приговор всей политике замалчивания неудобных вопросов, которые достались нам в наследство от СССР, и которая оказалась миной, способной взорвать обстановку и через несколько десятков лет."

На відео повна версія документального фільму Галини Сапожнікової "Крым: Татарское эхо войны" про ці події.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---